Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Заждіть, - раптом зупинив Геґрід Гаррі й Герміону, що якраз вийшли на латку густого споришу. Він витяг із сагайдака стрілу і вставив її в арбалет. Гаррі й Герміона підняли чарівні палички. Тепер, зупинившись, вони теж почули поблизу якесь шарудіння.
- Овва-а, - тихо сказав Геґрід.
- Геґріде, ми тобі вже казали, - пролунав глибокий чоловічий голос, - щоб ти тут більше не з'являвся.
Якусь мить здавалося, що в мерехтливих зелених сутінках до них пливе оголений чоловічий торс. Потім вони побачили, що в талії торс плавно переходить у гнідий кінський круп. Цей кентавр мав горде вилицювате обличчя і довге чорняве волосся. Був, як і Геґрід, озброєний. Сагайдак зі стрілами й лук висіли через плече.
- Як ся маєш, Маґор'яне? - обережно привітався Геґрід.
Дерева за кентавровою спиною зашурхотіли і з'явилося ще четверо-п'ятеро кентаврів. Гаррі упізнав вороного й бородатого Бейна, з яким познайомився майже чотири роки тому, тієї самої ночі, що й з Фіренце. Бейн не подав і знаку, що колись бачив Гаррі.
- То що, - лиховісно сказав він і негайно обернувся до Маґор'яна, - ми, нібито, погодилися, що зробимо, якщо оця людина ще хоч раз поткне носа до лісу?
- То я тепер «оця людина»? - спалахнув Геґрід. - Тілько за те, шо не дозволив вам скоїти вбивство?
- Не треба було втручатися, Геґріде, - пояснив Маґор'ян. - Наші звичаї й наші закони інакші, ніж у вас. Фіренце нас зрадив і зганьбив.
- Не знаю, з чого ви то взяли, - нетерпляче заперечив Геґрід. - Він ніц такого не зробив, лиш допоміг Албусові Дамблдору...
- Фіренце пішов у рабство до людей, - сказав сивий кентавр з поораним зморшками лицем.
- Рабство! - нищівно глянув на нього Геґрід. - Він тілько зробив Дамблдорові послугу і всьо...
- Він продає людям наші знання й таємниці, - спокійно заперечив Маґор'ян. - Такій ганьбі нема виправдання.
- Це ваша справа, - знизав плечима Геґрід, - але я си вважаю, що ви робите велику помилку...
- Як і ти, людино, - обізвався Бейн, - коли повертаєшся до нашого лісу, хоч ми тебе й попередили...
- Слухайте мене, - розсердився Геґрід. - З мене доста того «вашого» лісу, якщо вже за те мова. Не вам, холера ясна, вирішувати, хто тут може ходити...
- І не тобі, Геґріде, - незворушно озвався Магор'ян. - Нині я тебе відпущу лише тому, що ти зі своїми малими...
- Це не його малі! - презирливо гаркнув Бейн. - Це учні, Маґор'яне, зі школи! Мабуть, уже скористалися наукою зрадника Фіренце.
- Хоч би там як, - спокійно вів далі Магор'ян, - але вбивство лошат - жахливий злочин... ми не чіпаємо невинних. Сьогодні, Геґріде, можеш іти. Але віднині щоб і ноги твоєї тут не було. Ти втратив право на дружбу з кентаврами, бо допоміг утекти від нас зрадникові Фіренце.
- Мене не вижене з лісу зграя старих шкап! - вигукнув Геґрід.
- Геґріде, - з жахом пискнула Герміона, а Бейн і сивий кентавр вдарили копитами в землю, - ходімо звідси, прошу!
Геґрід зрушив з місця, але й далі не опускав арбалета й не відводив погрозливого погляду від Маґор'яна.
- Ми знаємо, кого ти ховаєш у лісі, Геґріде! - гукнув їм услід Маґор'ян, а інші кентаври тим часом зникли в лісі. - І терпець нам уже вривається!
Геґрід розвернувся. Було видно, що він готовий кинутися на Маґор'яна.
- Скілько треба, стілько й будете терпіти, бо ліс так само його, як і ваш! - закричав він, а Гаррі з Герміоною, впираючись руками в кротячу камізельку, щосили підштовхували Геґріда вперед. Він насуплено глянув униз і здивувався, коли побачив, як вони його штовхають. Мабуть, він цього навіть не відчув.
- Чого се ви? - буркнув він і пішов далі, а вони, важко дихаючи, задріботіли поруч. - От клєті старі шкапи!
- Геґріде, - засапалася Герміона, обминаючи зарості кропиви, на які вони натикалися по дорозі туди, - якщо кентаври не хочуть, щоб у лісі були люди, то як ми з Гаррі зможемо...
- Але ж ви чули, шо вони казали, - відмахнувся Геґрід, - вони си не чіпают лошат... тобто діточок. Та й чого б то вони мали нами командувати?
- Дарма стараєшся, - пробурмотів Гаррі пригніченій Герміоні.
Нарешті вони знову вийшли на стежку, і за якихось десять хвилин ліс почав рідшати. Знову можна було бачити латки чистого синього неба, а з далини долинали радісні крики та оплески.
- Ще один гол? - запитав Геґрід, спиняючись у затінку дерев, коли попереду вже з'явився квідичний стадіон. - Матч уже си скінчив, як гадаєте?
- Не знаю, - промимрила бідолашна Герміона. Вигляд у неї був жалюгідний - у волоссі повно гілочок та листя, мантія в кількох місцях роздерлася, а на обличчі й руках виднілося безліч подряпин. Гаррі знав, що й сам він ненабагато кращий.
- Певно, всьо скінчилося! - примружено глянув Геґрід на стадіон. - Видите... всі вже виходят... якщо поквапитеся, то зможете змішатися з юрбою, й ніхто не буде знати, що ви були тутка!
- Добра думка, - погодився Гаррі. - Бувай, Геґріде.
- Просто не вірю, - тремтячим голосом сказала Герміона, коли вони далеченько відійшли від Геґріда. - Не вірю. Справді не можу повірити.
- Та перестань, - буркнув Гаррі.
- Перестати?! - гарячково вигукнула вона. - Велетень! Велетень у лісі! А ми повинні давати йому уроки рідної мови! Зрозуміло, за тієї умови, що нас пропускатиме туди й назад табун розлючених кентаврів! Я... просто... не... вірю!
- Поки що нам нічого робити не треба! - намагався впівголоса заспокоїти її Гаррі, коли вони злилися з юрбою гафелпафців, що поверталися в замок, розмовляючи між собою. - Він не просив щось робити, доки його не вигнали з роботи - а його можуть і не вигнати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гаррі Поттер і орден Фенікса», після закриття браузера.