Читати книгу - "Нафта"

68

«Outis» — так називається низка сатирико-полемічних віршів, які написав Пазоліні, проти письменника та літ. критика Евдженіо Монтале, у відповідь на «Лист знехотя» (у Щоденнику за 71-й та 72-й), надруковані у «Нуові аргоменті» у травні-червні 1972-го, наводячи суперечку Пазоліні та Монтале). «Outis» («Ніхто») — така була відома відповідь Одіссея кіклопу Поліфему в IX пісні «Одіссеї»: «Звусь я Ніхто на ім’я, і Ніким мене батько і мати, Й товариші мої, й інші, звичайно, усі називають» (пер. Б. Тена).

69

Годоари (вигадане варварське плем’я, яке отаборилося на Паданській рівнині біля покинутої вілли) — головні дійові особи оповідання Анни Банті «Римська вілла», яке увійшло до збірки «Je vous ecris d’un pays lointain». Оповідання. «Мондадорі», Мілан, 1971, яке Пазоліні згадує, коли рецензує для тижневика «Темпо» іншу книгу Банті «Спалена сорочка» (пор. «Опис описів», згодом у «Нарисах про літературу та мистецтво», цит. с. 1783).

70

Марсело дес Невес Альвес Каетано — відомий економіст, мав значний вплив у часи диктатури Антоніо де Олівейра Саласара у Португалії (1932—1968), у 1968-му заступив на посаді власне Саласара; утім, 25 квітня 1974-го мусив передати владу через так звану «революцію соняшників». Антоніо де Спінола, заступник голови генштабу у війську за часів диктатури Саласара, очолив безкровний державний переворот, яким було скинуто Каетано, а потім став президентом Республіки, але за кілька місяців пішов з посади, не спромігшись змиритися з поворотом уряду до лівих. Пазоліні цитує й того й іншого разом у «Дослідженні антропологічної революції в Італії» та «Розширюючи „нарис“ про антропологічну революцію в Італії» з «Піратських записок» (згодом у «Нарисах про політику та суспільство», цит. с. 106—118, 325—335).

71

Самовиставляння (anasyrma) — хвастливе оголення власних статевих органів, геніталій, описане ді Нола в розділі «Сміх та сороміцькість» у його «Антропології релігії», «Валеккі», Флоренція, 1974, яку Пазоліні рецензував для «Темпо» й з такою жадібністю використав у «Нафті», що втілив у слова зображення на обкладинці (пор. прим. 49). Щодо anasyrma, себто «стягування з себе штанів (чи спідниці) й показ своїх геніталій», розлоге посилання на ді Нола є в рецензії на «Люстро моєї жаги» Альберто Арбасіно, «Ейнауді», Турин, 1974 («Опис описів», згодом у «Нарисах про літературу та мистецтво», цит. с. 2203—2207). З «Антропології релігії» ді Нола взято також парочку Baubon-Bauba та Polyhymnon-Polyhymnia «обожені яви з чоловічими та жіночими статевими органами». У Нотатці 74а є ще одне посилання на працю антрополога, «олісбос» — річ, яка має фалічну форму й використовується під час жіночої мастурбації, а також на закони, прийняття яких домагався Арістотель, проти непристойних балачок та будь-яких непристойних наслідувань (с. 436).

72

Цитату Аполлонія Тіанського, знов-таки, взято з «Тіла кохання» Нормана О. Брауна, як і цитату в лапках про тао «Тао, яке можна висловити словами, — це не тао», яка є в наступній, 128а, нотатці.

73

Опис святкування у Нотатках 129, 129а, 129Ь, 129с разюче поглинув у себе один розділ «Бісів» Достоєвського («Свято», розділ перед початком третьої частини роману), який Пазоліні читав у перекладі Ринальдо Кюферле, цит. с. 499—501 (пор. прим. 11). Із самого початку приголомшливе й неприховане дослівне посилання у цьому романі, попри цитатний нарис (нерідко занадто), нагадує «Бісів»: роман, у якому описано трагічну атмосферу насилля, хаосу, фанатизму, що запанували в Росії після вбивства молодого нігіліста; ця атмосфера дуже подібна до тої, яку на початку шістдесятих Пазоліні спостерігає в Італії. Для того, щоб зрозуміти, з якою точністю роман Достоєвського «переписано» у «Нафті», досить порівняти те, як починається Нотатка 129, та початок свята, про яке пише Достоєвський: «Незважаючи на всю бентежність „шпигулінської“ днини, що минула, свято все одно відбулося. Гадаю, навіть якби губернатор Лембке віддав Богові душу тієї ж таки ночі, вранці свято все одно б відбулося: такою значущою вважала цю подію пані Юлія Михайлівна. Ой леле, вона до останнього лишалася сліпою, не зрозумівши настрою людей. На той час ніхто не вірив, що такий урочистий день мине без якоїсь хвилюючої несподіванки, як казав дехто, без якоїсь „розв’язки“, нетерпляче потираючи руки». Губернаторша Юлія Михайлівна, про яку вже йшлося у Нотатці 22h через схожість із пані Ф. (с. 130) у «Нафті» перетворюється на Джулію Мічелі; це майже калька з російського імені, однак, є підозра, що у виборі імен є якийсь натяк, генерал Віто Мічелі, який змінив у 1970-му на посаді голови оборонної розвідки адмірала Хенке, був звинувачений у причетності до спроби державного перевороту, який хотів здійснити Юніо Валеріо Боргезе (політ. діяч, один із лідерів крайніх правих, був звинувачений в терактах, зокрема проти лівих активістів), уночі на 8 грудня того ж року (Пазоліні цитує його в «Романі про кровопролиття», що у «Піратських записках» (згодом у «Нарисах про літературу та мистецтво», цит. с. 362—367). Через «Мічелі», прізвище, що утворилося від «Михайлівни», з’явилося прізвище й заступника губернатора Мічелі (у Достоєвського це губернатор Лембке. Що ж до решти, то Варвара Петрівна перетворюється на Барбару ххх Валетті, матір Карло. Важко впізнати «письменника Ф.», який посів місце дволикого Кармазінова, автора есе «Мерсі», яке він погодився читати привселюдно, щоб побільше заробити; а от Пазоліні грається з назвою твору — «двозначністю між французьким „мерсі“ та італійським „merci“» (с. 571).

74

«Панахида» — це вірш Е. Е. Канінга, який він цитує у «Візитівці», як приклад твору, який неможливо прочитати. Пазоліні користується перевиданням «Візитівки», що вийшло у «Шайвіллер», 1974, послуговуючись дрібними неточностями з нього (невідкрита дужка у першому чотиривірші, «епеск» замість «песк» у другому тощо). З есе Паунда взято алюзію катулійська «saevitia». А ось уривок про «щось недобре», що нависає у повітрі, знову з «Бісів», які й на цих сторінках лишають свій слід (пор. попередню примітку).

75

Процитовано з «Еспрессо» за 4 серпня 1974 p., с. 4—7 «Криза? Тільки дурень прагнутиме її». «Розмова з Амінторе Фанфані», за підписом під статтею Л. Д. (Лівіо Дзанетті). З цього самого номера Пазоліні взяв доповіді спецслужб для нотатки 97 (вражаюча сцена святкування у Квіринальському палаці), інтерв’ю з Фанфані надруковане просто перед статтею Джузеппе Каталано. У розмові були нові питання й нові відповіді. Пазоліні бере до уваги лише перші чотири й переносить у роман дослівно відповіді Фанфані стосовно наслідків для політики уряду дебатів щодо «незв’язність „програми громадянського розвитку“ та „програми економічного розвитку“» (йдеться про модернізацію без розвитку, що є провідною темою у «Піратських записках» та «Протестантських листах», яку він розвивав у багатьох своїх інтерв’ю у шістдесятих роках). Вислів «курсус катехізисного характеру» — це вислів-паразит у мові Фанфані, в якого відповіді кишать