Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Хай живе Руал! — вигукували всі в один голос.
Проясніле обличчя Амундсена на якусь мить спохмурніло.
— Навіщо все це? Радіти будемо, коли повернемось, — буркнув він незадоволено.
Піднявшись на борт «Латама», він кілька разів махнув рукою. Натовп на березі завирував…
— Руал… Руал… Руал! — скандували всі.
Гуркіт запущених моторів не міг заглушити безугавних вигуків людей. Гондола літака дедалі швидше розсікала воду, тягнучи за собою, немов комета, довгий хвіст буруна, що сяяв на сонці білою піною. Рівно о шістнадцятій годині «Латам» важко відірвався од спокійної, мов озеро, гладіні фіорда, набрав висоту, описав велике коло і велично поплив на північ.
— Надвечір вони висадяться в Кінгсбеї. Даю голову на відріз, що сьогодні ж Руал вилетить на розвідку.
— Сьогодні? Навряд. Він любить сім разів відміряти. Пам'ятаєш, як довго він готував свою шхуну, коли вирушав у плавання з Атлантичного океану в Тихий уздовж північного узбережжя Америки? Він уміє виждати найбільш слушний момент.
— А я тобі кажу — вилетить сьогодні ж! Опівночі від сонця найдовші тіні, і згори легше помітити намет на крижині. Він таки правий: не можна гаяти часу. Вже хто, а він покаже цим аварійщикам чисту Амундсенівську роботу!
Пихкаючи люльками, старі рибалки погомоніли ще трохи і поволі стали розходитися по домівках.
— Не подобається мені цей туман над Ведмежим островом, — стурбовано сказав аптекар.
— Нічого, Руал дасть собі раду! — заспокоювали його інші.
— Нілсе, а ти ще тут? — Цапфе здивовано глянув на підлітка, що вперто вдивлявся у безхмарне небо, ніби й досі бачив на ньому обриси гідроплана, що розтанули в блакиті. — Чому не йдеш додому? Чи не збираєшся ти часом заночувати тут?
— А хіба що? Перший побачу, як наш Руал повертатиметься, — відповім хлопець.
«Алло Латам, алло Латам, повідомте свої координати, повідомте свої координати, говорить Тромсьо, говорить Тромсьо, алло Латам…»
Пальці оператора щораз швидше натискували на ключ. Після передачі він миттю переходив на прийом, але, як не прислухався, в хаосі сигналів, скреготу й тріску, що звучали в ефірі, не міг вловити знайомий тон радіопередавача гідроплана. Занепокоєний, він невдовзі викликав станцію на Ведмежому острові, а потім у Нью-Олесунні.
«Чи не знаєте, що сталося Латамом до вісімнадцяти сорока п'яти у мене був з ним постійний зв'язок крп Перервав з ним зв'язок на годину, щоб передати, як завжди, метеорологічне зведення для рибалок на Баренцо вому морі крп З того часу не чую Латама крп Чекаю відповіді».
«Латам і досі не встановив з нами зв'язку», — передали з Ведмежого острова. Така сама відповідь надійшла і з Нью-Олесунна.
Мовчання Амундсена занепокоїло начальника радіостанції в Тромсьо. «Може, це якесь звичайне пошкодження радіоапаратури на гідроплані?» — намагався він потішити себе, але операторові сказав:
— Передавай CQ[44]!
І в ефір негайно полетіли сигнали, які одразу ж почали записувати сотні рук.
«CQ … CQ … CQ … Усім усім усім наземним і судновим радіостанціям у Б аренцовому морі перейти на прийом і негайно передавати у Тромсьо будь-яку звістку про гідроплан Латам».
«CQ … CQ … CQ … Усім усім наземним і судновим радіостанціям…»
У Кінгсбейському порту зібрався величезний патовп. Норвезькі шахтарі, серед яких немало було свідків двох попередніх стартів Амундсена, пілоти, механіки, моряки, учасники міжнародної рятувальної експедиції вже кілька годин пильно вдивлялися у південний небосхил, виглядаючи «Латама». Усі мовчали, напружуючи слух: кожен хотів першим вловити гул моторів.
Надвечір радіооператор із вугільного транспорта «Маріта» повідомив радіостанції Кінгсбея:
«На траверзі Ведмежого острова вловив сигнали «SOS» крп Дуже слабкі крп Своїх позивних станція не подала крп Координатів також не повідомила крп»
Усю цю літню ніч, світлу, як день, більшість мешканців Кінгсбея і Тромсьо не склепили очей. Усі чекали. Чекали день, два, три. Але даремно. Крім радіотелеграфіста з транспортного судна «Маріта», ніхто більше не чув сигналів біди і нічого не знав про Амундсена. Та згодом, як завжди у таких випадках, до Кінгсбея почали надходити повідомлення від усіляких «очевидців».
«Ми бачили гідроплан біля південних берегів Шпіцбергену. Він плавав на поверхні», — твердили одні.
«Над нами дуже низько пролетів у тумані великий літак», — запевняли інші.
Занепокоєння наростало дедалі більше, хоч багато хто все ще вірив, що з Амундсеном нічого не може трапитись. У газетах з'явилися коментарі:
«Мабуть, Амундсен уже в повітрі змінив свій план. Таке з ним бувало не раз. Вирушивши у свій час до Північного полюса, він повернув на Південний. Не виключено, що й тепер він скерував гідроплан прямо до крижини потерпілих».
«Цілком можливо, що Амундсен передусім полетів на пошуки свого друга, шведського геофізика Мальмгрена. І тут немає нічого дивного, бо перед стартом він нібито казав, що на Землі Короля Карла треба негайно закласти продовольчий склад для потерпілих».
З кожною годиною, з кожним днем занепокоєння охоплювало дедалі ширші кола.
«Що з Амундсеном?»
«Що з Амундсеном?» — запитували з Осло, Берліна, Хаммерфеста, з усіх міст і селищ Норвегії.
«Що з Амундсеном?» — допитувався
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море», після закриття браузера.