Читати книгу - "Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918"

Г.Афанасьєна він відповів: «Наказу в редакції, що з'явилася у київських газетах, я не віддавав. Генералу Домновському, представникові добровольчої армії в Києві, наказано об'єднати керівництво усіма російськими добровольчими загонами України, причому він зобов'язується всемірно узгоджувати свої дії з інтересами краю, скеровуючи всі сили до боротьби з більшовиками і не втручаючись у внутрішні справи краю…» (Деникин А.И. Гетманство и Директория на Украине // Революция на Украине по мемуарам белых. — М.; Л., 1930. — С. 162–163).

298

Відхід німецьких військ з України сприяв утворенню своєрідного вакууму сил на сході Європи. Слабкість режиму гетьмана давала нагоду конкуруючим політичним партіям спробувати заволодіти Україною. 17–23 листопада 1918 р. в Яссах — тимчасовій столиці Румунії — відбулася нарада російських політичних діячів з представником Антанти. З боку України були присутні колишні царські міністри А. Критюшин та В. Гурко, М. Маргулієс (надалі — член Північно-Західного уряду ген. Юденича); праві есери А. Титов та Ф. Фундамінський, П. Мілюков, М. ІНсбско, Л. Хомяков, В. Демченко, М. Брайкович та П. Савич. Антанту представляв французький консул у Києві Г. Енно. Метою наради було вироблення програми спільних дій держав Антанти на Півдні Росії та України. Російські діячі висловилися за те, щоб Антанта якнайскоріше надіслала війська, озброєння на підтримку Добровольчої армії генерала А.Денікіна, що була зосереджена головним чином на Кубані та Дону і мала незначні райони Одеси. Нарада прийняла декларацію, опубліковану 23 листопада в одеських газетах.

Оголошувалося, що держави Антанти в особі Енно вирішили не допускати жодного порушення «у справі відновлення порядку та реорганізації Росії, яке розпочали російські патріоти». «Непохитна воля» держав Антанти підтримати порядок також в «Південній Росії» мала бути найближчим часом підтримана збройною силою. Делегацію у складі Гурка, Шебека, Мілюкова, Третьякова, Титова та Кровонускова на Паризьку мирну конференцію.

299

Український національний конгрес — скликання другого Українського національного конгресу (перший відбувся у квітні 1917 р.) Український національний союз призначав на 17 листопада для вирішення питань про державний лад на Україні, проблем міжнародної політики. Він замислювався як «народоправний орган» і мав відіграти роль в «легітимному» поваленні гетьманату.

300

C. Петлюра був звільнений з-під арешту міністром юстиції Української Держави А. В'язловим за особистою вказівкою гетьмана 12 листопада 1918 р. і відразу виїхав до Білої Церкви.

301

Як згадував активний учасник подій О. Назарук, «Я укладав першу відозву проти Гетьмана, друковану в Білій церкві, а властиво поправляв її, бо перший концепт, який мав у собі виключно лайку, написав мій знайомий ще зі студентських часів, а тоді «головний отаман» бунту, Симой Петлюра. Я повикидав із того концепту що грубішу лайку та зложив ідеалістично-політичне оправдання Бунту: мовляв, виступаємо проти Гетьмана тому, що він згодився на федерацію України з Московщиною, а ми хочемо зовсім окремої, себто самостійної Української Держави. Я вияснив Петлюрі, що без такого оправдания бунту зачиняти не можна, і він згодився на то» (Назарук О. Спогади про те, які були перші кроки гетьманської ідеї у глибині народних мас після великої катастрофи нашої державності // За велич нації. — Львів, 1938: — С. 39–40).

302

Келлер Ф. А., граф (1857–1918) — військовий діяч, генерал від кавалерії російської служби. За часів Першої світової війни — відомий воєначальник російської кінноти, командир 10-ї кавалерійської дивізії, потім ІІІ кавалерійського корпусу в складі 4-ї армії генерала О. Рогози. Звільнений з посади за відмову привести корпус до присяги Тимчасовому урядові.

Перебуваючи за гетьманату в Києві, займався формуванням з колишніх офіцерів «Північної Псковської армії». 18 листопада 1918 р. призначений гетьманом Командуючим усіма збройними силами на терені України «з правами Головнокомандуючого арміями фронту» і підпорядкуванням йому усіх цивільних властей. Зрозумівши це як передачу йому усієї повноти влади, генерал Келлер утворив при собі «Раду оборони» з монархістів, увійшов у зносини з командуванням Добровольчої білої армії. В оточенні Келлєра зріла змова з метою повалення гетьмана.

Після зроблених йому роз'яснень, з боку уряду, висунув ультимативну вимогу про всю повноту влади. 27 листопада був зміщений з посади. Розстріляний після здобуття Києва військом Директорії.

303

Долгоруков Олександр, Миколайович, князь, військовий і політичний діяч, генерал від кавалерії російської служби. Під час. Першої світової війни в 1914–1915рр., обіймаючи посаду, командира Кавалергардського полку, підлягав. П. Скоропадському як командиру бригади… І917 р. командував І кавалерійським корпусом. у 1918 р. — голова військової монархічної партії в Києві. 27 листопада призначений Головнокомандуючим військами гетьманату у боротьбі з Директорією. Намагався позбутися впливу білогвардійських осередків на гетьманські військові формування. Після зречення гетьмана П. Скоропадського оголосив про, капітуляцію своїх військ перед армією Директорії і відбув до Одеси.

304

Йдеться про Пажеський корпус і Кавалергардський полк.

305

Правильно: Ландсберг В.Е. - інженер, відомий в Росії фахівець з експлуатації залізниць. J918 р. — міністр шляхів Української Держави. Після повалення гетьманату емігрував до Польщі.

306

Генеральний хорунжий Д.О. Щуцький вступив в обов'язки військового міністра 15 листопада 1918 р.

307

18 листопада 1818 р. відбувся бій під Мотовилівкою на залізничному шляху Київ — Фастів. Проти висланого оборонцями міста запиту князя Святополка-Мірського (до 600 багнетів російської офіцерської дружини, понад 1000 багнетів сердюків, до 200 табель, бронепоїзд) тут діяли чотири сотні (до 640 багнетів) Січових Стрільців з імпровізованим бронепоїздом. Авангардом січовиків командував Ф. Черник, який загинув у цьому бою. Гетьманський загін зазнав нищівної поразки.

Серйозний опір гетьманські війська вчинили наступаючим силам Директорії на фронті Жуляни — Юровка 19 листопада. Наступного дня на бік Директорії перейшов дивізіон Сердюцького Лубенського кінно-козачого полку. Сильний контрудар гетьманців Чорноморському кошеві був завданий під Святошином.

З 22 листопада боротьба набула позиційного характеру, з частими атаками Січових Стрільців на околичні Київські селища Красний Хутір, Голосієве та Мишоловку. Протягом тижня внаслідок напливу повстанців загін Січових Стрільців розгорнувся в дивізію. Па фронт прибули кадри Вінницького корпусу, що перейшов на бік Директорії.

Наступ 1-го іюлку Січових Стрільців вздовж Дніпра 27 листопада був невдалим; того ж дня на Городицькому напрямку стався значний бій з німецькими частинами. До відходу німців з Києва було укладено перемир'я.

З грудня 1918 р. з військ Директорії було створено Осадний корпус під командуванням Є. Коновалця. Він складався з дивізії Січових Стрільців, Чорноморського коша отамана Пелешука, двох Дніпровських дивізій отаманів Зеленого і Данченка, 8-ї пішої дивізії (кадрів колишньої гетьманської) та ін., загалом до 50 тис. багнетів з 48 гарматами. Корпусові в цей час протистояли до 3. тис. багнетів, близько 80 шабель, 109 кулеметів, 43 гармати