Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

стернового і навкліра, аніж Павла. Коли ж у відкритому морі були, збурився зустрічний вітер штормовий, і піднялися великі хвилі, і була така мряка, що чотирнадцять днів не бачили удень сонця, вночі зірок ані не знали, де перебувають. Носили їх хвилі, і у відчаї були, не їли ті дні, але чекали смерти. Було на кораблі всіх душ двісті сімдесят шість. Павло ж, ставши посеред них, утішав їх, кажучи: "Краще було мене послухатись, о мужі, і не йти з Криту. Проте прошу вас, будьте бадьорі, ні один з вас не загине, окрім корабля. Цієї ночі став переді мною ангел Бога мого, кажучи: "Не бійся, Павле, належить тобі стати перед цісарем, і ось дарував тобі Бог всіх, що пливуть з тобою". Тому дерзайте, мужі, вірю Богові, що буде так". І просив Павло всіх, аби прийняли їжу, кажучи: "Не бійтеся, бо ні одному з вас волосина з голови не впаде". Це мовивши, взяв хліб і, Богові подякувавши, перед усіма переломив і почав їсти. Отримавши добру надію, всі прийняли їжу. Коли ж настав день, побачили землю, але не впізнавали, яка країна. І скерували корабель до берега. Коли були поблизу берега, сіли на мілину, і погруз корабель, ніс-бо його, ув'язнувши, став непорушним, корма ж розбивалася від сили хвиль. Порадилися між собою воїни повбивати в'язнів, аби якийсь, попливши, не втік. Але сотник, хотівши зберегти Павла, заборонив рішення їхнє і звелів тим, що можуть плавати, зіскочивши, першими вийти на берег. На них же дивлячись, й инші почали плисти. А ще инші на дошках, инші на чому-небудь із корабля попливли — всі вийшли на землю здорові, визволившись від моря. Тоді зрозуміли, що то острів Меліта. Мешканці ж острова того, варвари, немале їм робили милосердя. Розпалили вогонь, бо був дощ і холод, щоб у воді намоклі зігрілися. Згромадив же Павло хмизу багато і на вогонь поклав, єхидна, від гарячі вилізши, впилася в руку його і висіла. Варвари, побачивши змію, що з руки Павлової висіла, один одному казали: "Убивця цей чоловік, визволився від моря, але суд Божий жити йому не дає". А Павло струсив змію у вогонь — і нічого йому не сталося. Вони ж чекали, що він запалає від отрути зміїної і впаде раптом мертвий. Чекали цього довго, але, нічого такого не бачачи, змінили слово — назвали його богом. Був же старійшиною того острова Публій. Він тих, що з моря прибули, прийняв у дім свій, три дні гостив їх люб'язно. Мав же батька, який на гарячку і водянку був хворий і на ложі хвороби перебував. До нього увійшовши, Павло помолився до Господа, поклав руки на хворого і зцілив його. Коли ж це сталося, то й инші недужі на острові тому приходили до святого апостола і зцілювалися.

Через три місяці иншим кораблем відплили, прибули в Сиракузи, звідти в Реґію, тоді в Путеол, після того до Риму дісталися. Коли брати, що були в Римі, довідалися про прихід Павла, вийшли назустріч аж до Аппієвого току і Трьох Таверн. Бачивши їх, Павло утішився духом і дякував Богові. У Римі-бо сотник, що віз в'язнів з Єрусалиму, передав їх воєводі. Павлові ж велів перебувати окремо. Пильнував його один воїн, і перебував Павло в Римі два роки, приймаючи всіх, що приходили до нього, і проповідуючи Царство Боже, і навчаючи все про Господа нашого Ісуса Христа з усілякою сміливістю без перешкод.

Доти про життя і труди Павлові з Діянь Апостолів, які написав святий Лука.

Про инші свої страждання сам Павло розповідає в посланнях до Коринтян. Пише так: "У трудах багато, у ранах ще більше, у темницях без міри, у смертях багатьох. Від юдеїв п'ять разів по сорок ран, без одної, прийняв, три рази палицями битий був, один раз каменований, три рази корабель перевернувся зі мною, ніч і день у глибинах морських перебув. У дорогу ходив багато разів, а як ширину і довжину землі ходінням і мореплавством виміряв, ще й висоту небесну пізнав, піднятий був до третього неба". Утішаючи апостола свого в багатостраждальних трудах, в ім'я Його піднятих, Господь відкрив йому небесні блага, яких око не бачить. І чув він там невимовні слова, яких не може людина вимовити.

Як инші подвиги свого життя і шляху здійснив цей святий апостол, розповідає Євсевій Памфилів, єпископ Кесарії Палестинської, записувач церковних діл: через два роки ув'язнення в Римі відпущений був святий Павло на свободу як невинний. І проповідував Слово Боже то в Римі, та в инших західних краях. А у святого Симеона Метафраста написано, що після римського ув'язнення декілька літ трудився апостол у благовістуванні Христовому. Вийшовши з Риму, пройшов Іспанію, і Галію, і цілу Італію, світлом віри людей просвітлюючи і від зваби ідольської до Христа навертаючи. Коли ж був в Іспанії, жінка одна, благородна й багата, почувши про апостольську проповідь про Христа, бажала самого того апостола Павла бачити. І переконала мужа свого Прова, щоб умовив святого апостола прийти в дім їхній, де б прийняла його люб'язно. Коли Павло святий увійшов у дім їхній, поглянула жінка на лице апостолове і бачила на чолі його письмена золоті: "Павло, Христовий Апостол". Те побачивши, чого инший ніхто бачити не міг, припала до ніг апостола з радістю і страхом, ісповідуючи Христа, істинного Бога, і просячи святого хрещення. Спершу-бо вона прийняла хрещення, ім'я ж їй Ксантипа, тоді й чоловік її Пров, і цілий дім їхній, і градоначальник Філотей, й инших багато охрестилося. Пройшовши ж усі ті західні краї і світлом святої віри просвітивши їх, і страдницьку свою кончину, що зближалася, передбачивши, знову до Риму повернувся. Писав до учня свого Тимотея святого, кажучи: "Готовий я вже на ливну жертву", і час мого відходу настав. Подвигом добрим я подвизався, шлях закінчив, віру зберіг, далі приготований мені вінець справедливости, його ж мені дасть Господь у той день".

Про час страждання святого апостола Павла по-різному пишуть історіографи церковні. Никифор Калліст у книзі другій своєї "Історії", у главі 36-ій пише, що з Петром святим в один рік і в один день постраждав святий Павло, за Симона-волхва, якого ж допомагав перемогти Петрові. Инші ж кажуть, що після смерти Петрової рік один минув, як постраждав Павло, у той самий місяць червень, у 29-ий день, в який же перед одним роком розіп'ятий був Петро. Причину ж страждання Павлового називають таку, що проповіддю Христовою переконував дівчат і жінок