Читати книгу - "Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай i Чужа Молодиця"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Пішов і вп'ять рахує:
— Оце Грицькова хата… оце Стецькова хата… оце кумина… оце Хомина!.. Жінко, відчини!
— Та хто ж там такий?
— Та я ж, Хома твій!
— Мій Хома — дома…
— Оце лихо!
Що тут казати…
«Дай, дума, піду до кума, до Петра, та попрошу його: хай мене до хати до моєї доведе».
От і пішов.
Приступає до хати кума Петра та й кричить:
— Куме, здоров був!
— Здоров! — одвічає спросоння кум. — А хто ти такий?
— Хома, кум твій!
— А-а, то це ти, Хомо?
— Я, куме.
— Чого ж це ти вночі тиняєшся?
— Та чого! Вийшов я з хати та й заблудив, та й тепер ось ніяк не знайду свого двору, то ось і прийшов, щоб ти поміг моєму лихові: вийди-но, спасибі тобі, та й доведи мене до моєї хати…
Той кум Петро вийшов. Дивиться на Хому, а той зовсім роздягнений та ще й без штанів.
— То це ти, куме, босий!
— Та босий…
— Ще й у самій сорочці!
— У самій сорочці…
— А-а, лишенько! Та ти ж отак замерзнеш, поки я тебе доведу.
— Що ж мені робити!
— А от що: сідай мерщій на мене, я тебе довезу.
— Ну й ну!
Сів ото Хома на кума Петра та й поїхали. Добрались вони до Хоминої хати. Кум Петро зараз під вікно та й гука:
— Кумо! Здорова була!
— Здоров був! А що ти таке єсть?
— Я — Петро, кум твій.
— Чого ж тобі треба, куме?
— Та чого! Візьми свого Хому, а то замерзне.
— Що ти, куме! Хома — дома, ось, під боком лежить. Озвись-но, Хомо!
— Хто там такий? — гукнув полюбовник на такий самий голос, як голос Хоми.
Слуха Петро, так-таки, як єсть, голос Хоми.
— А що ж це воно таке сидить на мені?
— Та то ж, куме, сатана! Ось полапай його: якщо волохате, так то — небезпремінно сатана!
Лапнув кум, аж воно — волохате…
Як кинеться ж тоді Петро од вікна, як хокне з себе в сніг того Хому та й давай утікать.
Зоставсь уп'ять Хома — босий, у самій сорочці, на морозі…
…I замовк на хвильку Омелян Глек, бо ж люди реготали, забуваючи про царську заборону сміятися.
14
Трішки помовчавши, Омелечко провадив свою кумедну казку далі:
— …Отож зоставсь уп'ять Хома — в самій сорочці… на морозі… босий.
Стояв-стояв та й пішов у хлів. А в хліві в них лежав бугай. Підібравсь Хома під бугая й заснув.
Ото чуть стало розвиднятись, жінка вже й випустила з хати полюбовника, а сама пішла по двору та й тужить:
— Голівонько ж моя, бідная! Голівонько ж моя, безщасная! Нема ж мого хазяїна та нема ж мого порадничка!
А Хома й виступає з хліва.
— Де це ти був?!
— Хіба ж ти не знаєш — де!? Я вчора до тебе стукав-стукав, а ти….
— Бог з тобою! Я, тебе шукаючи, цілу ніч вибігала — і на двір, і по задвірках, і по вулицях. А тебе наче злидень злизав!
— Чудасія! Я цілісіньку ніч простукав під вікном. А ти одне: «Мій Хома — дома, ось під боком лежить!» то я й пішов у хлів, підгорнувсь під рябого бугая та й заснув…
— Що це ти кажеш!
— А що хіба?
— То ти під бугаєм ночував?
— Під бугаєм.
— Ах ти ж скажений собако! Що ж це ти наробив!?
— Та що ж я там такого наробив?
— А те, що ти тепер — тільний, — от що!
I давай його лаяти та приговорювати:
— Побила б тебе лиха година та нещаслива! Ти ж тепер будеш телитися!.. Ну, от же що я тобі скажу: іди ти в яку-небудь чужу сторону, куди хочеш іди, там і телись! А в нашому селі й слави не набирайся!
Та й знову давай тужити…
— Грець же твоєму батькові! — вилаявся, нарешті, бідолашний Хома. — Я й піду на чужу сторону, аби б тільки не лаялась…
От і зібравсь Хома.
Взяв мішечок, хліба в мішечок та й пішов до якогось чужого села телитися.
Іде собі та й іде, та все полем і ярами, щоб страму не набиратися, аж гульк — на дорозі лежать шматки чоловічого тіла: вовки перехожого розірвали, — голова віддалік, рук і зовсім нема, а ноги в чоботях, заморожені.
Дивиться Хома на чоботи: добрі!
«Дай, думає, візьму собі, вони здадуться».
Узяв тії ноги з чобітьми та й пішов далі.
Приходить він до якогось там села та й давай проситися в людей — ночувати, бо ж було, бач, уже надвечір.
Упросився до одного дядька.
Бачать хазяїн та хазяйка, що він кріпко намерзся, та й кажуть:
— Лізь, чоловіче, на піч, обігрійся.
Хома поліз на піч та й, не довго думавши, захріп.
А тим хазяям бог дав уночі радість: корівка отелилася, а мороз був сильний, телятко і обмерзло, от вони його внесли та й поклали на піч, як єсть побіля Хоминого боку. А Хома собі спить і не чує, що біля нього лежить теля.
Прокинувся він глупої ночі, лап! — аж біля нього телятко.
«Господи, Сусе Христе!.. Як же це я отелився, що й не чув?!»
Мерщій додолу з печі та й давай бог ноги від тих хазяїв… I ось так він хутко дременув звідтіля, що й чоботи з чоловічими ногами забув на печі…
Чуть світ хазяїн та хазяйка вже й прокинулися.
Прокинулись, та зараз і на піч, щоб на телятко подивитись.
Туди, аж там — теля єсть, а чоловіка, що там спав, нема, — самі тільки чоботи з ногами.
— Це ж, жінко, наше теля перехожого чоловіка з'їло!
— Біжи скоріше до попа!
Побіг чоловік до попа, розповів йому про всю оказію, а піп той послухав та й каже:
— Це у вас антихрист народився! Треба його вбити…
А Хомі й байдуже: мерщій чвала собі додому. Прийшов та й скоріш до хати:
— Ну, жінко, молись богові: я отеливсь!
— Що ж тобі дав бог, чоловіче: бичка чи теличку?
— Я б тобі, жінко, й сказав, так і сам не знаю…
— Ох, ти ж йолопе, йолопе! Не зна, що в нього й найшлось! Якби ти був путящий чоловік, то взяв би телятко додому, от нам би й користь…
Та й давай його лаяти, та й давай його коренити.
— Та годі вже тобі: піду, озьму своє теля…
От Хома взяв мішечок, хліба в мішечок та й подавсь. Прийшов у село, знайшов там той двір, де ночував…
15
…Але Омелечко того вечора
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай i Чужа Молодиця», після закриття браузера.
