Читати книгу - "Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918"

247

16 листопада 1918 р. між Кубанським Краєвим Урядом та Українською Державою була укладена угода про торговельні та консульські відносини.

248

На клопотання Українського Національного Союзу гетьман у серпні 1918 р. дав дозвіл на формування з добровольців кадрів старшин і підстаршин Окремого Чорноморського коша. Осередок коша спочатку знаходився в Києві, з жовтня — у Бердичеві. На час антигетьманського повстання кіш нараховував 85 старшин, 137 підстаршин, 1380 козаків, мав 4 гармати.

249

Алексєєв Михайло Васильович (1857–1918) — військовий і політичний діяч, генерал від інфантерії російської служби.

Під час Першої світової війни — начальник штабу Південно-Західного фронту, головнокомандуючий військами Північно-Західного фронту, з серпня 1915 р. До лютого 1917 p.- начальник Штабу Верховного Головнокомандуючого, потім — військовий радник Тимчасового уряду.

Після жовтневого перевороту в Петрограді створив у Новочеркаську «Алєксєєвську організацію», яка стала ядром Добровольчої армії. З 31 серпня 1918 р. — верховний керівник Добровольчої армії і голова «Особливої нарада». Помер 8 жовтня 1918 р. у Катеринодарі.

250

Легіон Українських Січових Стрільців був сформований в серпні 1914 р. для боротьби за українські національні інтереси і як зав'язок майбутнього сучасного українського війська, за ініціативою Головної Української Ради. Для керівництва легіоном було утворено Українську Бойову Управу.

Легіон формувався і поповнювався виключно з добровольців, які не піддягали призову до австро-угорської армії. Командування обмежило його чисельність 2,5 тисячами стрільців.

Протягом Першої світової війні Легіон УСС діяв у складі 55-ї австро-угорської дивізії. Увійшов на територію України разом з австро-німецькими військами після укладення Брестського миру, брав участь у боях з червоними загонами на півдні України.

Восени 1918 р. передислокований на Буковину. Після проголошення 1 листопада 1918 р. створення Захїдно-Української Народної Республіки став організаційним ядром її збройних сил — Галицької Армії і увійшов до остатньої як 1-а бригада УСС. Існував до травня 1920 р.

251

Головнокомандуючим австро-угорськими військами на території України був генерал-фельдмаршал фон Краус; його ставка містилася в Одесі.

252

За Центральної Ради призначалися на місця не генерал-губернатори, а генеральні комісари. Таким генеральним комісаром до Одеси (яка з округою за новим адміністративно-територіальним поділом становила окрему «землю») був призначений С. Коморний, колишній повітовий начальник в Галичині. Зіткнувшись з сильним опором політиці Центральної Ради, С. Коморний 26 березня 1918 р. виїхав до Києва і подав у відставку. За гетьманату він був призначений повітовим старостою Річицького повіту на Поліссі.

253

За часів гетьманату Українська Держава мала в РРФСР два генеральні консульства (у Москві та Петрограді, генеральні консули О. Кривцов та С. Веселовський) і чотири консульства (у Самарі, Саратові, Казані та Омську, консули О. Багрій, І. Яковлів, П. Бачило і Адамович).

254

фон Мірбах Вільгельм, граф (1871–1918) — німецький дипломат. Після укладення Брестського миру — посол Німеччини в РРФСР. Трагічно загинув внаслідок терористичного замаху лівих есерів у Москві 6 липня 1918 р.

255

Йдеться про Царський (Марийський) палац. Перепоною до негайного розміщення там резиденції на початку гетьманату було, зокрема, використання приміщення палацу більшовиками під час їхнього панування в Києві для розміщення свого штабу та здійснення екзекуцій.

256

За свідченнями учасниці підготовки замаху І. Каховської, генерал-фельдмаршал Г. фон Айхгорн був убитий «Бойовою організацією» лівих есерів за погодженням між Російським та Українським Центральними комітетами цієї партії.

30 липня 1918 р. член «Бойової організації» Борис Донський (з селян Рязанської губернії, матрос Балтійського флоту) кинув бомбу, яка смертельно поранила фельдмаршала і його ад'ютанта фон Дреслера. Убивцю було схоплено й повішено на Лук'янівській площі Києва 10 серпня 1918 р.

257

Лівобережні повстання влітку 1918 р. проти австро-німецьких окупантів і гетьманату у переважній більшості були стихійними. Частина ж їх проходила під керівництвом українських лівих есерів та більшовиків.

258

Повстання почалося 3 червня 1918 р. з відсічі селян села Лисянка Звенигородського повіту каральному загонові і охопило Звенигородщину, Київський, Таращанський, Сквирський, Васильківський, Бердичівський, частково Уманський повіти. Очолював повстання Революційний штаб з колишніх фронтовиків, координацію дій повстанських загонів здійснював М. Шинкар. Селяни відновлювали земські комітети, створювали «охоронні сотні». 9 червня від німецького гарнізону була визволена Звенігородка, 12 червня — м. Тараща. Загальна чисельність повстанців досягла 40 тис. чол. при 12 гарматах, 200 кулеметах.

259

На початку серпня 1918 р. у Чернігівській губернії, особливо в Ніжинському повіті, відбувався збройний виступ партизансько-повстанських загонів. Німецькі війська придушили повстання. Виступи були й у північних повітах Полтавщини.

260

На придушення повстання було кинуто два німецькі піхотні полки і кавалерійську бригаду. Наприкінці червня повстанці прорвали оточення і через Полтавщину, Харківщину, Чернігівщину пробилися на початку серпня до нейтральної зони між РРФСР та Українською Державою.

261

Мається на увазі Муромцев Сергій Андрійович (1850–1910) — один із засновників і лідерів кадетської партії, юрист і публіцист. Професор Московського університету, де працював також І. Кістяківський, і фахівець в галузі римського права, яким займався також і останній.

262

Рейнбот Віктор — правник, державний діяч. До 1917 р. служив у Міністерстві юстиції, в Петербурзькому окружному суді.

1918 р. — товариш міністра внутрішніх справ Української Держави; з 24 жовтня — тимчасово керуючий Міністерством внутрішніх справ, з 14 листопада до 14 грудня — Міністр юстиції Української Держави.

263

Варун-Секрет Сергій Тимофійович — державний діяч, поміщик. Був головою Херсонської губернської земської управи, членом Державної Думи. За Гетьманату — товариш (заступник) міністра внутрішніх справ.

264

Влітку 1918 р. арештам, зокрема, були піддані В. Винниченко (28 червня), М. Порш (27 червня) та інші провідні діячі українських політичних партій.

265

С. Петлюру за підозрою в участі у змові проти гетьманського уряду було заарештовано 27 липня 1918 р.

266

Закон про утворення Державного Сенату ухвалено Радою Міністрів і затверджено гетьманом 8 липня 1918 р. Сенат поділявся на Генеральні суди. Президентом Державного Сенату став міністр освіти М. Василенко, головою Карного Генерального сулу — М. Чубииський, Цивільного Генерального суду — Гусаківський, Адміністративного Генерального суду — ІІоссшсо. Сенаторів Загального зібрання було 6, сенаторів Генеральних судів — 46, прокурорів — 3.

267

Справами флоту за Центральної Ради займалася спочатку Генеральна Українська Морська Рада, а з грудня 1917 р. — Генеральне Секретарство Морських справ (Морське міністерство). З 10 (23) грудня 1917 р. до 14 березня 1918 р. міністром морських справ був Д. Антонович, далі обов'язки міністра морських справ і військового міністра суміщалися.