Читати книгу - "Фараон"

Біля храму люд зостався за муром, а молоді, фараон і сановники зайшли до колонної зали. Тут Гергор обкурив, пахощами статую Амона, жриці виконали священний танець, а Тутмос прочитав з папірусу такий акт:

«Я, Тутмос, начальник гвардії його святості Рамзеса Тринадцятого, беру тебе, Геброн, дочку фіванського номарха Антефа, за дружину. Даю тобі зараз десять талантів за те, що ти згодилась бути моєю дружиною. На твої убрання призначаю тобі три таланти на рік, а на домашні видатки — по таланту на місяць. З дітей, яких ми матимемо з тобою, найстарший син буде спадкоємцем майна, яке я сьогодні маю та можу набути в майбутньому. Якщо я не житиму з тобою, а розлучуся й візьму іншу дружину, то зобов’язуюсь виплачувати тобі сорок талантів щороку, заставою чого є моє майно. Син наш, ставши спадкоємцем, буде зобов’язаний виплачувати тобі п’ятнадцять талантів на рік. А діти, народжені від іншої дружини, не матимуть права на майно первородного нашого сина».

Потім виступив головний суддя і від імені Геброн прочитав акт, у якому молода господиня обіцяла: добре годувати й одягати свого чоловіка, дбати про його дім, родину, слуг, господарство й невільників, і доручала чоловікові управління майном, яким вона володіла та яке мала ще отримати від батька.

Після прочитання актів Гергор подав Тутмосу келих вина.

Молодий випив половину, Геброн пригубила, потім обоє спалили пахощі перед пурпуровою завісою. Вийшовши з храму Амона Фіванського, молоді та їхній пишний почет рушили алеєю сфінксів до царського палацу. Юрби людей і воїнів вітали їх вигуками, кидаючи на дорогу квіти.

Тутмос досі жив у покоях фараона. Але в день весілля фараон подарував йому чудовий палацик у глибині садів, оточений цілим лісом смоковниць, мирт та баобабів, де молоде подружжя могло проводити дні щастя, заховане від людського ока, наче відрізане від світу. В тому спокійному закутку так рідко з’являлися люди, що навіть птахи не тікали від них.

Коли молоді й гості опинилися в новому помешканні, відбулася церемонія завершення шлюбу.

Тутмос узяв за руку Геброн і підвів її до вогню, який горів перед статуєю Ісіди. Тоді Мефрес вилив на голову нареченої ложку святої води; Геброн доторкнулася рукою до вогню, а Тутмос поділився з нею шматком хліба й надів їй на палець свій перстень, на знак того, що вона відтепер стає власницею Майна, слуг, худоби й невільників свого чоловіка.

Під час церемонії жерці співали весільні гімни і носили статую божественної Ісіди по всьому дому. А жриці виконували священні танці.

Цей день закінчився видовищами та великим бенкетом. Тут усі помітили, що Геброн весь час була з фараоном, а Тутмос тримався від неї оддалік і тільки частував гостей.

Коли на небі з’явилися зорі, святий Гергор залишив бенкет, а незабаром за ним непомітно пішло кілька найвищих сановників. Майже опівночі в підземеллі храму Амона зібралися такі достойні особи: верховні жерці Гергор, Мефрес і Ментезуфіс, головний суддя Фів і начальники номів — Абе, Горті та Емсух.

Ментезуфіс оглянув товсті колони, замкнув двері, погасив світло, і в низькій кімнаті залишилася тільки одна лампада, що горіла перед статуєю Гора. Сановники посідали на трьох кам’яних лавах, і номарх Абса почав:

— Якби мені звеліли визначити вдачу його святості Рамзеса Тринадцятого, я, чесно, не міг би цього зробити…

— Божевільний! — підхопив Мефрес.

— Чи справді він божевільний, не знаю, — відповів Гергор, — але, в кожному разі, людина дуже небезпечна. Ассірія вже двічі нагадувала нам про остаточну угоду, а зараз, як я чув, її вже починає непокоїти озброєння Єгипту…

— Це ще нічого, — перебив Мефрес, — куди гірше, що цей безбожник справді думає порушити скарби Лабіринту…

— А мені здається, — озвався номарх Емсуха, — найнебезпечніші обіцянки, які він дає селянам. Прибутки держави й наші власні дуже похитнуться, якщо простий люд почне святкувати кожний сьомий день… А коли ще фараон наділить їх землею!..

— Він готовий це зробити, — тихо мовив головний суддя.

— Невже готовий?.. — запитав номарх Горті. — А мені здається, що він тільки хоче грошей. То якби йому щось відступити із скарбів Лабіринту…

— Не можна! — перебив Гергор. — Небезпека загрожує не державі, а фараонові, а це не однаково. Крім того, як гребля доти міцна, поки крізь неї не просочиться хоча б малесенька цівка води, так і Лабіринт повен доти, поки ми не візьмемо з нього першого бруска золота. За ним попливе все. І, зрештою, кого ми підтримаємо скарбами богів і держави?.. Цього хлопчиська, який зневажає віру, принижує жерців і підбурює народ. Хіба він не гірший за Ассара?.. Той, правда, варвар, але шкоди нам не робить.

— Непристойно, щоб фараон так одверто залицявся до дружини свого улюбленця уже в день весілля… — озвався замислений суддя.

— Геброн сама його зваблює! — мовив номарх Горті.

— Кожна жінка зваблює всіх чоловіків, — зауважив номарх Емсух. — На те й дано розум чоловікові, щоб він не впадав у гріх…

— Хіба фараон не є чоловіком усіх жінок Єгипту? — шепотом сказав номарх Абс. — Та й врешті за гріхи належить судити богам, а нас цікавлять лише державні справи…

— Небезпечний!.. Небезпечний!.. — відгукнувся номарх Емсух, трясучи руками й головою. — Немає ніякого сумніву, що народ зовсім розбестився і кожної хвилини може спалахнути бунт. А тоді жоден верховний жрець, ані номарх не буде впевнений не лише у своїй владі й майні, а й навіть у житті.

— Проти бунту у мене є засіб, — озвався Мефрес.

— Який?

— Насамперед бунтові можна запобігти, якщо найрозумнішим з-поміж простолюду розкриємо, що той, хто обіцяє їм великі пільги, — божевільний…

— Це найздоровіший чоловік під сонцем, — тихо сказав номарх Горті. — Треба лише зрозуміти, чого він хоче.

— Божевільний, божевільний!.. — повторював Мефрес, — Його старший зведений брат уже вдає з себе мавпу і пиячить з парасхітами, а він почне таке ж виробляти з дня на день…

— Це злий і підступний спосіб — оголошувати безумцем здорову людину, — забрав слово номарх Горті. — Бо якщо народ зрозуміє, що це брехня, він зовсім перестане нам вірити, а тоді ніщо не стримає бунту.

— Коли я кажу, що Рамзес божевільний, то маю на це підстави, — наполягав Мефрес. — Ось послухайте!..

Сановники заворушились на лавах.

— Скажіть мені, — вів далі Мефрес, — чи людина із здоровим глуздом зважиться, бувши наступником трону, прилюдно битися з биком, та ще й на очах у кількох тисяч азіатів? Чи стане розважливий єгиптянин, царевич, тинятись ночами по фінікійських храмах?.. Чи він без жодної причини принизить до рівня невільниць першу свою жінку, що навіть стало причиною смерті