Читати книгу - "Українська література 17 століття"

91 Ван дали — східногерманські племена; вийшли із Скандінавії; у I —IV ст. заселяли землі над верхніми течіями Одеру і Дунаю; у V ст, під тиском готів рушили на південний захід і, вторгшися на Піренейський півострів, осіли в Андалузії; 429 р. підкорили північну Африку і. заснували свою державу, завоювавши Корсіку, Сардінію, Балеари і частину Сіцілії.

92 Ге лі мер (?—577)—останній вандальський король в Африці (530—539), полонений Велізарієм 534 р.

93 Т а н а ЇС'— давньогрецька назва Дону.

94 Скіфи — іранські племена, які населяли територію теперішньої України в І тисячолітті до н. е.— на початку І тисячоліття н. е.

95 Колхіда — давньогрецька назва південно-східного і східного Причорномор’я; у VI ст. до н. е. тут виникли грецькі колонії; з Колхідою пов’язаний давньогрецький міф про аргонавтів.

96 Понтійське море (Понт)—давньогрецька назва Чорного моря, античні письменники називали його також Скіфським морем.

97 О к і я н с ь к е мор е.— Йдеться, мабуть, про Балтійське море, яке Птоломей називав Сарматським океаном.

98 Литва — балтські племена, що заселяли правобережжя Німану; на сході їхніми сусідами були східнослов’янські племена кривичів і дреговичів; предки литовців.

99 Прусси — балтські племена; населяли узбережжя Балтійського моря між нижніми течіями Вісли та Німану.

100 Поморяни — західнослов’янські племена; жили на узбережжі Балтійського моря між нижніми течіями Одеру і Вісли; предки кашубів.

101 Волохи — загальна назва середньовічного населення придунай-ських князівств і Трансільванії; предки румун і молдаван.

102 Татари — назва одного з монгольських племен, знана із V—VI ст.; її XII—XIII ст. поширилась па людність монгольського, тюркського й тунгусько-тібетського походження, охоплену імперією Чінгісхана, пізніше Золотою Ордою, казанським, астраханським, сибірським, ногайським та кримським ханствами.

103 ... гори Угорські, звані також Татри, чи Бескид и...— Карпати.

104 ...море Be недицьке, тобто океан великий Північний, що його нинішні географи морем Сарматським називают ь...— Балтійське море.

105 Варяги — давньоруська назва норманнів, жителів Скандінавії. Легенда про «закликання варягів» на Русь лягла в основу так званого норманізму, теорії, що стверджує вирішальну роль варягів-норманнів у створенні давньоруської держави й формуванні матеріальної та духовної культури Київської Русі IX—XI ст. Сучасна історична наука доводить антинауковість норманнізму і стверджує, що давньоруська державність виникла задовго до появи на Русі варягів внаслідок економічного й суспільно-політичного розвитку східних слов’ян. Варяги, що осіли на Русі при князівських дворах, у військових дружинах і по містах, швидко посло-в’янились.

106 Хозари (козари) —тюркські племена; у VI ст. жили в Берсі-лії — на території теперішнього північного Дагестану; між 567 і 571 pp. підпали під владу Західнотюркського каганату; в VII ст. утворили Хозарський каганат; в X ст., після занепаду своєї держави, розчинилися між кочівниками південно-східної Європи.

107 Кий, Щек, Хорив, Либедь — три брати й сестра, які, за літописним переказом, були засновниками Києва; вважають, що Кий — полянський князь кінця VI— початку VII ст.

108 Боричів узвіз — дорога у давдаовду Києві, яка з’єднувала нижню, наддніпрянську, і нагірну частини міста, Поділ із Горою.

109 Щ е к а в и ц я — одна з трьох гір, на яких було засновано Київ; на ній Щек спорудив своє городище.

110 Хо реви ця — одна з трьох гір, на яких було засновано Київ; на ній спорудив городище Хорив.

111 Рюрик (? — 879) — варязький князь, котрого новгородці у 862 р. покликали князювати на Русь; родоначальник династії Рюриковичів.

112 Аскольд (? — після 862) —київський князь, за літописом, разом із Діром очолював похід на Візантію 860 р. і вів боротьбу з уличами та печенігами; убитий Олегом у Києві, де й похований (Аскольдова могила).

113 Дір — київський князь; за літописом, сподвижник Аскольда; можливо, його попередник, що князював близько середини IX ст.

114 ... од диму по білій вивірці.— По шкурці сірої зимової білки від кожного дому.

U5 Кромер Мартин (1512—1589) — польський історик-хроніст; церковний діяч, єпископ.

115 Ростислав Словенський — тобто великоморавський князі. Ростислав (846—869), який запросив із Візантії до Моравії християнських місіонерів Кирила і Мефодія.

117 Святополк Муравський (? — 894) — моравський князі, від 871 p.; домігся заснування моравської церковної митрополії в 873 p., пи чолі якої став Мефодій; однак по смерті Мефодія Святополк усунув з краю його учнів.

Коцел Болгарський.— Ідеться про Коцела (?—874), князя слов’янського Паннонського князівства; у справі поширення християнст-і спершу діяв заодно із зальцбурзьким єпископом, з 866 р. став прихильником Кирила і Мефодія.

119 Михаїл — візантійський імператор Михаїл III (842—867).

120 Святі Книги — біблійні та богослужебні християнські книги, що їх перекладали Кирило, Мефодій та їхні учні.

121 С о л у н ь (Салоніки, нині Фессалоніки) — місто в північній Греції, столиця давньої Македонії, одне з найважливіших візантійських міст; порт па Егейському морі; його околиці в VI і VII ст. заселяли слов’яни, мова яких була там загальнознаною.

122 Кирило (світське ім’я Костянтин; 827—869) — первовчитель слов’ян, родом із Солуня; обстоював християнство візантійського типу в Моравії і Паннонії; створив слов’янське письмо, переклав церковні книги з грецької мови на слов’янську.

123 Мефодій (бл. 815—885) — брат і сподвижник Кирила, паннон-ський і моравський архієпископ.

121 Євангеліє — частина Нового завіту Біблії; чотири перші його книги, в яких викладається життя і вчення Ісуса Христа (Євангелія від Матфея, Марка, Луки, Іоанна).

125 А п о с т о л — частина Нового завіту Біблії, книги діянь і послань апостолів.

128 Псалтир — одна з книг Старого завіту Біблії; містить псалмп царя Давида, Мойсея, левітів, Асафа та ін.

127 Октоїх (Осьмигласник) —християнська богослужебна ; книга, в якій зібрано церковні служби і піснеспіви на кожний день тижня.

128 Пілатове писання — апокрифічне «Діяння Пілата», звіт імператору Тіберію про справу Ісуса Христа.

129 Папа римський М и к о л а й — тобто Миколай І, що був папою у 858—867 pp. Відлучивши від церкви константинопольського патріарха Фотія, дав привід до розколу християнської церкви на східну і західну.

130 До філіппінців (філіп’ян) — одне з послань апостола Павла, що входить до складу Нового завіту Біблії.

131 А