Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

- Ти хоч намагаєшся перекривати доступ у свій мозок? - пронизувала його поглядом Герміона. - Ти тренуєшся з блокології?

- Аякже! - відповів нібито ображеним тоном Гаррі, але у вічі їй не дивився. Насправді йому було цікаво, що ж там заховано в приміщенні з запорошеними кулями, і тому він прагнув і далі бачити ті сни.

Однак до іспитів залишалося вже менш як місяць, і кожна вільна хвилина присвячувалася повторенню матеріалу, тож коли Гаррі лягав у ліжко, його мозок був такий перенасичений інформацією, що йому взагалі не вдавалося заснути. Коли ж нарешті засинав, то перевтомлений мозок найчастіше підсовував йому ідіотські сни про майбутні екзамени. Мав також підозру, що частина свідомості - та, що говорила зазвичай Герміониним голосом, - відчувала певну провину, коли він мчав коридором до чорних дверей, і тому намагалася його розбудити раніше, ніж він добігав до мети.

- Знаєш, - сказав Рон, вуха в якого й досі були червоні, - якщо Монтеґю не одужає до матчу Слизерину з Гафелпафом, то в нас будуть шанси завоювати Кубок.

- Так, можливо, - зрадів зміні теми Гаррі.

- Ми ж одну гру виграли й одну програли... якщо Слизерин продує в суботу Гафелпафу...

- О, клас, - погодився Гаррі, не слухаючи Рона. Щойно подвір'ям пройшла Чо Чанґ і навіть не глянула в його бік.

*

Завершальний матч квідичного сезону - між Ґрифіндором та Рейвенкловом - мав відбутися в останню суботу травня. Хоч Гафелпаф перед тим і переміг з невеликим розривом Слизерин, та ґрифіндорці не сміли й мріяти про перемогу - насамперед через жахливу гру Рона на воротах, хоч йому, звісно, ніхто нічого не казав. А от він сам був настроєний досить оптимістично.

- Гірше бути вже не може, правда? - упевнено сказав він за сніданком Гаррі й Герміоні. - Нам нічого втрачати.

- Мені здається, - сказала Герміона, коли вони з Гаррі в юрбі схвильованих учнів ішли на стадіон, - що Рон зможе показати себе краще, коли поруч не буде Фреда з Джорджем. Вони ніколи не додавали йому впевненості.

Їх наздогнала Луна Лавґуд. На голові в неї стирчало щось схоже на живого орла.

- Ой, Боже, я й забула! - вигукнула Герміона, дивлячись на орла, що розмахував крильми, коли Луна незворушно проходила повз гурт слизеринців, які хихотіли й тицяли на неї пальцями. - Сьогодні ж гратиме Чо!

Гаррі, котрий цього не забув, щось невиразно буркнув.

Вони знайшли місця в одному з найвищих рядів трибун. Був гарний, ясний день. Кращого Ронові годі було й бажати, і Гаррі без надії сподівався, що Рон сьогодні не дасть слизеринцям приводу радісно виспівувати «Візлі - наш король».

Матч, як завжди, коментував Лі Джордан, дуже підупалий духом після відльоту Фреда й Джорджа. Коли на поле вийшли команди, він назвав прізвища гравців, але без звичного запалу.

- ...Бредлі... Девіс... Чанґ, - оголосив він, і Гаррі відчув, як закрутило в животі, коли на полі з'явилася Чо. Її блискуче чорне волосся куйовдив легенький вітерець. Гаррі зрозумів, що не хоче більше з нею сваритися. Навіть те, що вона, готуючись сідати на мітлу, жваво розмовляла з Роджером Девісом, викликало в нього напад ревнощів.

- І ось почалося! - вигукнув Лі. - Девіс одразу оволодів квафелом, рейвенкловський капітан Девіс не відпускає квафела, він ухиляється від Джонсон, тоді від Спінет... мчить просто до воріт! Розмахується... і... і... - Лі голосно вилаявся. - І відкриває рахунок.

Гаррі й Герміона застогнали разом з ґрифіндорцями. Зрозуміло, що слизеринці з протилежного боку трибун негайно затягли противнючими голосами: 

Візлі - дірка-воротар,

Це класнюча роль!..

- Гаррі, - прохрипів хтось йому на вухо. - Герміоно...

Гаррі озирнувся й побачив величезне бородате обличчя Геґріда. Очевидно, той протиснувся сюди повз верхній ряд, де сиділи першо- та другокласники, бо вони мали такий вигляд, ніби по них проїхався трактор. Геґрід чомусь пригинався, ніби не хотів, щоб його помітили, хоч все одно вивищувався над усіма щонайменше на півтора метра.

- Слухайте, - прошепотів він, - чи не могли б ви піти зо мнов? У цю хвилю? Поки всі дивляться гру?

- Геґріде, а чи не можна зачекати? - завагався Гаррі. - До кінця матчу?

- Нє, - відповів Геґрід. - Нє, Гаррі, тепер, конче... поки всі дивляться в інший бік... будь ласочка...

З Геґрідового носа крапала кров. Під очима були свіжі синці. Після Геґрідового повернення до школи Гаррі його ще не бачив так зблизька. Видовище було гнітюче.

- Добре, - відразу погодився Гаррі, - добре, йдемо.

Вони з Герміоною почали протискатися повз незадоволених учнів, яким доводилося вставати і їх пропускати. В тому ряду, де йшов Геґрід, учні не жалілися, а просто зіщулювалися якнайнижче.

- Се з вашого боку дуже люб'язно, направду, - подякував Геґрід, коли вони вже вибралися на сходи. Він нервово озирався навсібіч, поки спускалися з трибун на галявину. - Аби тілько вона не завважила, що ми пішли.

- Маєш на увазі Амбриджку? - запитав Гаррі. - Та ні, там біля неї інквізиторський загін у повному складі, бачиш? Мабуть, очікує під час матчу якоїсь халепи.

- Так, нам би то не зашкодило, - зазирнув Геґрід поза трибуни, пересвідчуючись, що на галявині аж до самої його хижі нікого немає. - Мали би тоді троха більше часу.

- А що таке, Геґріде? - тривожно глянула на нього Герміона, поки вони поспішали до узлісся.

- Зараз будете виділи, - озирнувся Геґрід, бо на трибунах заревіли глядачі. - Хтось, певно, забив?

- Мабуть, Рейвенклов, - важко зітхнув Гаррі.

- Файно... це файно... - неуважно відказав Геґрід.

Галявиною вони мусили за ним бігти, бо він ступав величезними кроками, раз у раз озираючись. Коли дійшли до хатини. Герміона за звичкою повернула ліворуч до дверей, але Геґрід проминув двері й подався на самий краєчок лісу. Підхопив там арбалет, притулений до дерева, і озирнувся, побачивши, що їх біля нього немає.

- Ходіт сюди, - кивнув кудлатою головою.

- У ліс? - отетеріла Герміона.

- Еге ж, - підтвердив Геґрід. - Швидко, поки ніхто нас не ввидів!

Гаррі й Герміона перезирнулися, а тоді кинулися за Геґрідом, що з арбалетом у руках подався в зелену гущавину. Щоб