Читати книгу - "Нафта"

38

Посилання на «Коміп», через яку ЕНІ без усілякого успіху вклала від дванадцяти до п’ятнадцяти мільярдів у Марокко й є запозиченим усе з тієї ж книги Штеймеця (с. 26), у якій цілий розділ називається «Набоб („багатій“) вкладів у нікуди». Різноманітні буквальні запозичення, що стосуються даремних вкладів, які зробила ЕНІ у Судані та у масив Загрос, теж з памфлета.

39

Видавець Джанджакомо Фельтрінеллі помер у Сеграте 14 березня 1972 р., його розірвало вибухом бомби біля риштування електромережі, ймовірно, коли той готував замах. Поміж інших, документ, в якому йшлося про вбивство, підписали письменниця Каміла Чедерна, адвокат Джуліано Спаццалі, філософ Енцо Пачі, архітектор Паоло Портогезі. Джорджіо Альміранте (1914—1988) у 1946-му брав участь у зустрічі засновників СПІ й завжди був провідним і вагомим її керівником, навіть коли не був головою партії. Родом з Месінй був також і адмірал Джино Бірінделлі, який народився 1911 року, їхні імена поруч нагадують про відомий з’їзд, який відбувся у Флоренції 4 червня 1972-го на якому Альміранте під оплески Бірінделлі заявив, що його партія готова «замістити Державу», якщо йому не стане на це повноважень, і підбурював молодь правих поглядів «піти на комуністів навлобки», але «позаяк одного разу мене вже неправильно зрозуміли, я хочу підкреслити, що коли я кажу навлобки, то маю на увазі й фізичну сутичку».

40

У своєму юнацькому вірші, написаному фріулійською мовою, Ciant infinit (у «Всіх віршах», цит. том І, с. 535—539). Пазоліні влаштував діалог між Tarchet frut («молодий Такет») та Tarchet veciu («старий Такет»), зазначаючи у примітці, що «Такет — це етруське божество, напівхлопчик, напівстарець, про якого йдеться у письменника Альберто Савініо у „Записках Подорожнього“; насправді архетипом (психологічною моделлю) „senex-puer“ („старий — молодий“) є етруське божество віщування Тагет, але Савініо пише два цих імені як синоніми: Тагет та Такет, відповідно до оригінальної вимови» («Записки Подорожнього», «Адельфі», Мілан, 1992, с. 101).

41

«El Toulà» — це мережа дорогих ресторацій, яка отримала свою назву від першої, яку відкрив у Кортіні Альфредо Бельтрамі з Тревізо («тула» на діалекті Кортіні-Ампеццо, у регіоні Венето, означає «сіновал, брудна кімната»). «El Toulà» існує в Римі на вулиці Лупа з 1968 року.

42

Франко Рестіво — важливий представник сицилійських християнських демократів, був міністром сільського господарства у третьому уряді Альдо Моро, міністром оборони при першому уряді Андреотті й кількаразовим міністром внутрішніх справ.

43

«Моріса» Д. М. Фостера Пазоліні рецензував для «Темпо» (пор. «Опис описів», згодом у «Нарисах про літературу та мистецтво», цит. с. 1687—1692).

44

За образ Скинії, як зазначає Йоланда Ромуальді, Пазоліні, безсумнівно, використовує зображення, яке побачив на обкладинці книги Альфонсо ді Нола «Антропологія релігії, знайомство з проблемою та царини дослідження», «Валеккі», Флоренція, 1974, яку він рецензував для «Темпо» (пор. «Описи описів», згодом у «Нарисах про літературу та мистецтво», цит. с. 2134—2137).

45

Вірші процитовано з другої частини «Відродженої», що у «Бесідах» Ґвідо Ґоццано.

46

Назву «Епохе» також мало оповідання (чи то чернетка роману), що з’явилось у 1971-му й машинопис котрого був у течці V, де лежали також матеріали, які використав автор у «Нафті» (читаємо у «Романах та оповіданнях», цит. с. 1878—1880).

47

Джузеппе Сараґат (1898—1988), як один із засновників Італійської соціал-демократичної партії, був у складі кількох коаліційних урядів (Де Ґаспері, Шельби, Сеньї) і був президентом республіки з 19б4 до 1971-го. «Серцевина троянди» — це пряма алюзія на «Емпірей» (місце, де сидить Бог в оточенні янголів та «полум’яної рози», яку утворюють блаженні душі, у серцевині якої — Діва Марія) з «Раю» дантівської «Божественної комедії», яку незабаром автор цитує розлогіше (с. 451). Пазоліні переконує, що події у цій Нотатці розгортаються у 1972-му (бо так вказує його джерело), хоча з грудня 1971-го президентом країни насправді був Джованні Леоне.

48

Чичиков — це головний герой «Мертвих душ» Гоголя, що їх Пазоліні рецензував для «Темпо» у перекладі Наталії Бавастро, «Ґарцанті», Мілан, 1973, разом з рештою класиків, які того року вийшли у дешевих виданнях (пор. «Опис описів», згодом у «Нарисах про літературу та мистецтво», цит. с. 1944—1950). Передонов — головний герой «Дрібного біса» Сологуба (пор. нот. 9), Голядкін — «Двійника» Достоєвського, Смердяков — позашлюбний брат із «Братів Карамазових», котрих цього разу він рецензував для «Темпо» у перекладі Альфредо Поледро, «Ґарцанті», Мілан, 1974 (пор. «Опис описів», згодом у «Нарисах про літературу та мистецтво», цит. с. 2124—2128). Наступний, сповнений афоризмів, уривок (с. 452) знов-таки є дослівним цитуванням з «Тіла кохання» Нормана О. Брауна (саме звідти цитати з Ґоббса, Лока, Фрейзера, алюзії на «священну гру царів», протиставлення methexis та mimesis тощо).

49

Перелік можновладців, які обертаються у Квірінале у різних колах політичного Емпірею, майже цілком взято, як дізналась Йоланда Ромуальді, зі статті Джузеппе Каталано «Чефіс та Військова розвідка і служба безпеки. Ранкові доповіді», що вийшла у «Еспрессо» 4 серпня 1974, с. 8—11 з продовженням на с. 96. Стаття має продовження у наступному номері «Еспрессо», під статтею підписався сам Каталано, «Чефіс та контррозвідка. Адмірал тоді сказав», у номері за 11 серпня 1974, с. 11—13). Розслідування, яке провів журнал «Еспрессо» (підзаголовок був такий: «Щоранку, з року в рік, президент „Монтедісон“ отримував від італійських спецслужб „короткий звіт“ щодо політичних, промислових питань, преси…», дуже вразило Пазоліні. У передмові до статті Каталано він написав таке: «Після рівно десяти років президентства у ЕНІ, у 1972-му Чефіс уже очолював „Монтедісон“. На той час головною його проблемою була саме ЕНІ, адже, подбавши про те, щоб його наступником став Рафаеле Джиротті, й сподіваючись, що той стане його вірним намісником-наглядачем, аби ці дві компанії були лише одним об’єднанням, яким, вочевидь, керував би власне Чефіс, утім, протягом тих перших місяців на посаді Рафаеле Джиротті виявляв незвичну і непохитну незалежність від Чефіса. Тож нічого дивного, що переважна більшість ранкових доповідей спецслужб стосувалися саме того, що відбувається в ЕНІ, та їхніх планів. Ще однією причиною для занепокоєння та зацікавлення у президента „Монтедісон“ було на той час те, що він прагнув знати, що відбувається у вирах політичної боротьби, а надто у соціалістичній партії, позаяк у християнських демократів він уже мав безпосереднє й незалежне джерело (с. 11). Скандал вибухнув, коли випливла книжечка на 97 сторінок, датована 22 вересня 1972 року за номером 37 (вочевидь, таких існувало ще 36),