Читати книгу - "Святослав"

Він велить кинути якнайбільше хліба й вина на торги Константинополя, встановлює сам на них низьку ціну, він викликає одного за одним сенаторів і полководців і кожному з них дає нагороду й призначення… Імператор Іоанн знає, хто його друг, а хто ворог, – і Варду Скліру він чіпляє на груди золотий ланцюг і призначає начальником всього війська, Іоанну Куркуасу дає золоту печать і наказує бути начальником метальних машин, але призначає нового друнгарія флоту, нового начальника етерії, нового великого папію.

Особливу почесть виявляє імператор Іоанн до паракимомена Василя, що незмінно був при імператорах Костянтині, Романі й Никифорі і тепер буде при ньому, але називає його не паракимоменом, а проедром.[168]

Новий імператор жорстоко карає всіх тих, що були зв’язані з імператором Никифором, і всіх, хто може бути йому на заваді. У цю годину з кручі над морем, прив’язавши камінь до ніг, кинули Льва Валента, наступної ночі брата вбитого імператора Никифора Льва Фоку мали вивезти на вічне заслання на острів Лесбос, а сина його Варда і трьох двоюрідних братів – у далеку Каппадокію, в Амазію.

Пізньої ночі імператор Іоанн і проедр Василь залишились удвох у покоях Буколеонського палацу. Віднині їм завжди доведеться бути разом. Проедр Василь буде першим у синкліті, він разом з імператором вирішуватиме державні справи, разом житимуть вони у Великому палаці, на виході Василь стоятиме одразу ж за імператором, вище від усіх магістрів і препозитів, а вночі, коли імператор спатиме, проедр мусить берегти його спокій і життя.

І хоч Василь був паракимоменом четвертого вже імператора, а трьом попередникам підготував могили, але зараз все забулося. Вони – імператор і його проедр – пізньої години сиділи в покої, вікна й двері якого виходили на море, впивались тишею, що панувала в палаті, раділи своєю перемогою.

У покої в золотих світильниках горіли свічі, промені їх освітлювали на стінах викладені з мусії постаті імператорів – вони разом зі своїми жонами і дітьми, з молитовниками в руках, високо звівши вгору очі, суворі, мовчазні ішли навкруг всього покою.

А внизу, на м’яких ложах перед столом, де в корчагах стояло вино, спочивали імператор Іоанн і проедр Василь.

– Я дуже стомився, – говорив Іоанн, – проте нібито все закінчено.

– Мій василевсе, – ласкаво відповів проедр, – ми готувались дуже добре, передбачили всі дрібниці, і тому я був певен, що все закінчиться успішно…

– Остання ніч була страшна, – згадав Іоанн. – Але, дяка богу, вона минула, тепер ми можемо спочити.

Вони вийшли на широкий балкон, зупинились біля повитої виноградом колони і задивились на море.

Буря, яка лютувала минулої ночі, стихла. Від Босфору віяв легкий, теплий вітер. Море було спокійне, небо чисте, і в ньому низько над обрієм висіла тоненька срібляста скибочка місяця.

В примарному сяйві цієї скибочки та ще фара вони побачили великий корабель, що виходив із-за рогу півострова в море. На кораблі вітрила були підняті, але вітер з Босфору ледь повівав, корабель ішов дуже повільно, все не міг одірватись від берега.

Коли корабель проходив недалеко від Буколеону, проедр Василь сказав:

– Це твій дромон, василевсе… Він прямує до Проту.

– І вона на ньому? – запитав імператор.

– Так, василевсе, вона там.

І хоч імператор і проедр не могли нічого побачити на кораблі, але обом їм здалося, що вони бачать її – Феофано, яка стоїть там на настилі дромона і дивиться на палац, у якому вона тільки вчора була василісою.

– Треба зробити так, щоб вона сюди ніколи не поверталась, – сказав Іоанн.

– О василевсе, вона вже ніколи сюди не повернеться, – відповів і посміхнувся проедр Василь.

А корабель із піднятими вітрилами то з’являвся в промені фар, то зникав на якусь хвилину в нічній імлі, плив все далі й далі – мимо Буколеону, мимо стін Константинополя, в глибінь, у безвість…

Так корабель і зник – ніби розтанув у голубій імлі Пропонтиди.

– Феофано немає, – полегшено сказав Цимісхій, – але є інший ворог.

Він обернувся обличчям до города й Галати, де над Золотим Рогом подекуди поблискували вогники, а вдалині зливались із небом чорні гори.

– А чи один тільки ворог? – запитав проедр Василь.

– Ти говориш правду, – згодився Іоанн, і обличчя його стало хижим і злим. – У нас з тобою є чимало