Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

— Це ваша справа, — знизав плечима Геґрід, — але я си вважаю, що ви робите велику помилку...

— Як і ти, людино, — обізвався Бейн, — коли повертаєшся до нашого лісу, хоч ми тебе й попередили...

— Слухайте мене, — розсердився Геґрід. — З мене доста того "вашого" лісу, якщо вже за те мова. Не вам, холера ясна, вирішувати, хто тут може ходити...

— І не тобі, Геґріде, — незворушно озвався Магор'ян. — Нині я тебе відпущу лише тому, що ти зі своїми малими...

— Це не його малі! — презирливо гаркнув Бейн. — Це учні, Маґор'яне, зі школи! Мабуть, уже скористалися наукою зрадника Фіренце.

— Хоч би там як, — спокійно вів далі Магор'ян, — але вбивство лошат — жахливий злочин... ми не чіпаємо невинних. Сьогодні, Геґріде, можеш іти. Але віднині щоб і ноги твоєї тут не було. Ти втратив право на дружбу з кентаврами, бо допоміг утекти від нас зрадникові Фіренце.

— Мене не вижене з лісу зграя старих шкап! — вигукнув Геґрід.

— Геґріде, — з жахом пискнула Герміона, а Бейн і сивий кентавр вдарили копитами в землю, — ходімо звідси, прошу!

Геґрід зрушив з місця, але й далі не опускав арбалета й не відводив погрозливого погляду від Маґор'яна.

— Ми знаємо, кого ти ховаєш у лісі, Геґріде! — гукнув їм услід Маґор'ян, а інші кентаври тим часом зникли в лісі. — І терпець нам уже вривається!

Геґрід розвернувся. Було видно, що він готовий кинутися на Маґор'яна.

— Скілько треба, стілько й будете терпіти, бо ліс так само його, як і ваш! — закричав він, а Гаррі з Герміоною, впираючись руками в кротячу камізельку, щосили підштовхували Геґріда вперед. Він насуплено глянув униз і здивувався, коли побачив, як вони його штовхають. Мабуть, він цього навіть не відчув.

— Чого се ви? — буркнув він і пішов далі, а вони, важко дихаючи, задріботіли поруч. — От клєті старі шкапи!

— Геґріде, — засапалася Герміона, обминаючи зарості кропиви, на які вони натикалися по дорозі туди, — якщо кентаври не хочуть, щоб у лісі були люди, то як ми з Гаррі зможемо...

— Але ж ви чули, шо вони казали, — відмахнувся Геґрід, — вони си не чіпают лошат... тобто діточок. Та й чого б то вони мали нами командувати?

— Дарма стараєшся, — пробурмотів Гаррі пригніченій Герміоні.

Нарешті вони знову вийшли на стежку, і за якихось десять хвилин ліс почав рідшати. Знову можна було бачити латки чистого синього неба, а з далини долинали радісні крики та оплески.

— Ще один гол? — запитав Геґрід, спиняючись у затінку дерев, коли попереду вже з'явився квідичний стадіон. — Матч уже си скінчив, як гадаєте?

— Не знаю, — промимрила бідолашна Герміона. Вигляд у неї був жалюгідний — у волоссі повно гілочок та листя, мантія в кількох місцях роздерлася, а на обличчі й руках виднілося безліч подряпин. Гаррі знав, що й сам він ненабагато кращий.

— Певно, всьо скінчилося! — примружено глянув Геґрід на стадіон. — Видите... всі вже виходят... якщо поквапитеся, то зможете змішатися з юрбою, й ніхто не буде знати, що ви були тутка!

— Добра думка, — погодився Гаррі. — Бувай, Геґріде.

— Просто не вірю, — тремтячим голосом сказала Герміона, коли вони далеченько відійшли від Геґріда. — Не вірю. Справді не можу повірити.

— Та перестань, — буркнув Гаррі.

— Перестати?! — гарячково вигукнула вона. — Велетень! Велетень у лісі! А ми повинні давати йому уроки рідної мови! Зрозуміло, за тієї умови, що нас пропускатиме туди й назад табун розлючених кентаврів! Я... просто... не... вірю!

— Поки що нам нічого робити не треба! — намагався впівголоса заспокоїти її Гаррі, коли вони злилися з юрбою гафелпафців, що поверталися в замок, розмовляючи між собою. — Він не просив щось робити, доки його не вигнали з роботи — а його можуть і не вигнати.

— Гаррі, та ну тебе! — сердито зупинилася Герміона, і всі тепер змушені були її обходити. — Його обов'язково виженуть, і якщо чесно — після того, що ми побачили, хіба можна винуватити в цьому Амбридж?

Гаррі мовчки пронизав її лютим поглядом, і на віях у неї забриніли сльози. — Ти не хотіла цього казати, так? — ледь чутно мовив Гаррі.

— Ні... ну... гаразд... я не хотіла, — сердито витерла вона сльози. — Але навіщо він так ускладнює життя собі... і нам?

— Не знаю...

Візлі — наш король,

Візлі — наш король,

Ось чому співаєм так:

Візлі — наш король...

— Скільки ж можна співати ту ідіотську пісеньку, — благально проказала Герміона, — невже вони ще не натішилися?

Велика хвиля учнів зі стадіону залила галявину. — Ходімо швидше, поки нас не наздогнали слизеринці, — зітхнула Герміона.

Візлі — суперворотар,

Це найкраща роль!

Ґрифіндор отримав дар,

Візлі — наш король.

— Герміоно... — невпевнено промовив Гаррі.

Пісня голоснішала, але її виспівував не натовп срібно-зелених слизеринців, а золотисто-червона лава, що поволі рухалася до замку, тримаючи на плечах чиюсь фігурку.

Візлі — наш король,

Візлі — наш король,

Ґрифіндор співає так:

Візлі — наш король...

— Ні... — ледь чутно прошепотіла Герміона.

— Так! — вигукнув Гаррі.

— ГАРРІ! ГЕРМІОНО! — зарепетував сам не свій Рон, розмахуючи в повітрі срібним квідичним кубком. — МИ ПЕРЕМОГЛИ!

Їхні обличчя засяяли щасливими усмішками.

Біля входу в замок зчинилася тиснява, і Рон боляче гахнувся головою об одвірок, але ніхто не хотів опускати його додолу. Не перестаючи співати, юрба протислася у вестибюль. Гаррі й Герміона усміхнено дивилися вслід, аж поки стихли останні рядки пісеньки "Візлі — наш король". Тоді глянули одне на одного, й усмішки їхні зів'яли.

— Нічого не кажемо йому аж до завтра, добре? — сказав Гаррі.

— Добре, — втомлено погодилася Герміона. — Мені поспішати нікуди.

Разом піднялися по сходах. Біля вхідних дверей мимоволі озирнулися на Заборонений ліс. Може, то уявилося, але Гаррі здалося, що вдалині зірвалася в повітря зграйка птахів, немовби дерево, на якому вони влаштували свої гнізда, щойно хтось видер з корінням.

— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ —

СОВи

Рон, завдяки якому Ґрифіндору пощастило завоювати квідичний кубок, був у такій ейфорії, що на другий день у нього ні до чого не лежали руки. Він безперестанку говорив про матч, тому Гаррі з Герміоною було нелегко знайти момент для згадки про Ґропа. Щоправда, вони не особливо цього й прагнули. Не хотілося так різко повертати