Читати книгу - "Дотик"

Після смерті Александра Рубі не перестала слідкувати за собою, бо то було для неї однаково, що зрадити його пам’ять. І хоча вона й вдягалася за новою огидною модою, вона примудрялася робити навіть цю огидність елегантною та витонченою. Коли половина Британської імперії подалася воювати з бурами — або принаймні так здавалося, що половина, — ті, хто задавав тон у моді, неначе страждали від такого сильного відчуття провини, що навіть райські пташки перетворилися на гидких каченят. А спідниці ставали дедалі коротшими; при такій моді Нелл не надто виокремлювалася, хоча, слід визнати, коротші спідниці краще сиділи на Рубі.

«Дують вітри змін, — подумала Нелл, — настає нова доба, нове сторіччя, і через два-три роки жінкам уже даватимуть почесні відзнаки при закінченні університетів. Шкода, що мені це не вдалося».

— Ти змінилася, Нелл, — мовив Лі, коли вони сиділи на терасі готелю за кавою та вечірніми спиртними напоями.

— Яким чином? Колючіша, ніж завжди?

Лі блиснув білосніжними зубами. «Господи, — подумала вона, — на нього й справді любо поглянути! Це просто щастя, що у мене інші смаки».

— Знову спалахнула іскорка.

— Ти просто телепат! Утім, вона не те що спалахнула… принаймні поки що. Я випадково зустріла його вчора в універі.

— Він і досі парламентарій з неправильними поглядами?

— О, так, але вже федерального парламенту. Я вишпетила його за лейбористську імміграційну платформу, спрямовану проти кольорових рас, — пирхнула вона.

— Але це його не відштовхнуло, еге ж?

— Сумніваюся, що щось може його від чогось відштовхнути, якщо він упивається в нього зубами. У цьому сенсі він — як бульдог.

— Ця риса має вам підійти. У вас буде життя, сповнене плідних суперечок!

— Після того, що я пережила з матір’ю та батьком, я б воліла жити спокійним та мирним життям, Лі.

— А вони, між іншим, рідко коли сварилися, у тім-то й річ. Ти — несамовита і непосидюча копія Александра, Нелл, ви знаходите насолоду в боротьбі. Якби це було не так, ти б ніколи не закінчила медичного факультету.

— Я зрозуміла, — мовила вона. — А ви часто сваритеся з матір’ю?

— Ні, бо нам це непотрібно. Особливо зважаючи на те, що в нашому гніздечку — двоє діточок, а буде, сподіваюся, іще одне. Не знаю, як вийде, але Елізабет упевнена, що все буде гаразд.

— Господи, Лі! Ти можеш утамуватися хоч ненадовго і дати їй передихнути? Вона ж щойно народила двійню!

Лі розсміявся.

— А я не винуватий! То була її ідея.

Рубі та Софія теревенили про Марі-Ізабель.

— Викапана я! — заявила Рубі. — Мені не терпиться навчити цю прекрасну дитинку називати заступ грьобаною лопатою. О, це моє нове кошенятко!

— Рубі! — аж рота розкрила Софія. — Навіть не смій про це думати!

Нелл закінчила університет разом з двома жінками та набагато більшою кількістю чоловіків. Спостерігаючи за церемонією з поштивої відстані, Бід Еванс Тальгарт чекав, поки молоду лікарку цілували та тиснули в обіймах родичі, що з’юрмилися довкола неї. Якщо ото була її матір, то Нелл явно не успадкувала материної краси та її стриманих спокійних манер. А її вітчім, імпозантний чоловік, мав на голові китайську косу. Якби не коса, важко було б сказати, чого в ньому більше — китайського чи європейського. Кожен з них тримав у руках по дитинчаті, матір — хлопчика, а батько — дівчинку; поруч стояли з дитячими візками дві гарненькі китаянки в шовкових штанях та жакетках. А ще з ними була Рубі Костеван — хіба ж він може забути отой день у Кінросі? Коли він підняв з підлоги Нелл, яка перечепилася через поділ власної сукні й упала, а потім обідав з мільйонерами, як висловилася про себе Рубі. Особливо його вразило, як вітчим Нелл називав Рубі «мамо».

Усі вони були вбрані в дорогу одіж, але у них не було отого бундючного виду людей з вищого суспільства, який напускають на себе батьки багатьох студентів, коли вони козиряють своєю начебто вишуканою мовою, за якою ховається провінційний австралійський акцент. До нього слабко долетіли слова «Мафекінг»[4] та «уїтлендери»,[5] і він стиснув губи. Огидний ура-патріотизм! Бури ведуть справедливу війну. Чому б і нам в Австралії не влаштувати революцію на кшталт американської та не викинути британців геть? Нам без них було б набагато краще.

Бід Тальгарт знервовано присунувся ближче до групи родичів Нелл; незважаючи на свій добротний костюм, свої накрохмалені манжети та комірець, парламентську краватку та черевики з телячої шкіри, він здавався тим, ким був: сином шахтаря, який сам колись працював у вугільній лаві. Це просто безумство! Вона ніколи не впишеться в його життя!

— Містере Тальгарт! — захоплено скрикнула Нелл, потискаючи його простягнуту руку.

— Вітаю вас, міс Кінрос.

Вона з традиційною безцеремонністю представила його своїй родині:

— Знайомтеся, це — Бід Тальгарт, соціаліст.

— Радий з вами познайомитися, — мовив Лі по-справжньому вишуканою мовою, щиро потискаючи руку Тальгарта. — Як глава родини маю честь запросити вас на наше капіталістичне збіговисько, містере Тальгарт.

— Не бажаєте пообідати завтра з мільйонерами? — спитала Рубі, пускаючи бісики.

З’явилися президент університету і декан, відчуваючи запах грошей та потенційних пожертв.

— Це моя дружина, місіс Костеван, — звернувся Лі до президента. — А це — моя мати, міс Костеван.

— Самі напросилися! — зігнулася від сміху Нелл, коли парочка стала похапливо ретируватися. — Я — жінка-лікар і тому не зможу отримати місце у шпиталі, але воно їх колише? Ні!

— Тоді, може, вам варто відкрити приватну практику десь, скажімо, у Кінросі? — спитав Бід.

— Коли у Сіднеї — бубонна чума, мільйони пацюків, а багато людей узагалі не можуть дозволити собі викликати лікаря?! Ні, тільки не я! — сказала Нелл.

— А як тоді стосовно відкрити приватну практику в моєму виборчому окрузі? — спитав він, беручи Нелл під руку і відводячи трохи вбік. — Там ви майже нічого не заробите, але смію припустити, що вас не дуже турбують гроші.

— Якщо чесно, то і справді не турбують. Я маю річний дохід у п’ятдесят тисяч фунтів.

— Господи, тоді все ясно, ви не погодитеся, — мовив він похмуро.

— А чому б ні? Ваше — це ваше, а моє — це моє. Перше, що мені треба зробити, — це купити авто. Дуже зручно, коли викликатимуть додому. І обов’язково з тентом — на випадок дощу.

— Принаймні ви з вашими здібностями хоч зможете його полагодити, бо, наскільки я знаю, вони ламаються раз по раз.