Читати книгу - "Крига. Частини І–ІІ"

Ніколай II, Алєксандровіч, Романов (1868–1918) — останній російський імператор; прихильник консервативної, імперської та колоніальної політики; за його царювання Росія зазнала поразки в Російсько-японській війні (1904–1905) і вступила у Першу світову (1914–1918); під впливом революції 1905–1907 років був змушений піти на політичні поступки і вдатися до економічних реформ, зокрема і господарського освоєння Сибіру; у некрижаній реальності зрікся престолу, був заарештований і відправлений до Тобольська, а згодом розстріляний більшовиками з усією його родиною; його вихователем був Константін Побєдоносцев; під час коронації 1896 року понад 1400 глядачів і учасників свята були затоптані натовпом, що ніяк не вплинуло на перебіг свята; при його дворі значним впливом користувалися шарлатани-містики, зокрема Распутін та різні православні «старці»; за його царювання відбулася низка єврейських погромів; імператор мав маніакальну схильність до відстрілу тварин, особисто убивши кількасот тисяч ворон і котів, а також полюбляв слюсарне ремесло; байдуже ставився до хабарництва і казнокрадства в державі, а його дружину Алєксандру Фйодоровну громадська думка тлумачила як німецьку аґентку.

Oбластничество — суспільно-політичний рух сибірської інтелігенції у 1850–1920 роках, що виник із гуртка сибірських студентів столичних вишів, які виступали проти самодержавства, за демократичні свободи, на захист «інородців», проти колоніалізму; вони вважали Сибір колонією Російської імперії та прагнули його відокремлення або ж надання йому автономного статусу; обласництво еволюціонувало від народництва до ліберального демократизму й есерівського руху; у серпні 1917 року на конференції в Томську ухвалено рішення «Про автономне улаштування Сибіру», утверджено біло-зелений прапор, створено незалежні інститути законодавчої, виконавчої та судової влади, а взимку — навесні 1918-го сибірські обласники підняли антибільшовицьке повстання і створили Тимчасовий Сибірський уряд під керівництвом П. Дербера (січень — жовтень 1918 р.); частина їхніх лідерів пішла на співпрацю з Колчаком, а частина емігрувала; в сучасній Росії існують неообласники, котрі відстоюють сибірську ідентичність і прагнуть автономії Сибіру.

Oхранка — поточна назва Відділу з охорони громадської безпеки й ладу (1866–1917), департаменту поліції МВД Російської імперії, який займався політичним наглядом і репресіями; загальна кількість співробітників становила бл. тисячі осіб, окрім штату, були ще аґенти, котрі провадили зовнішнє стеження (філери), а також платні інформатори.

Падеревський, Іґнацій Ян (1860–1941) — піаніст і композитор, який зробив кар’єру в США, активно боронив право Польщі на незалежність, некрижаного 1919-го — прем’єр-міністр відродженої держави.

Пекарський, Едвард (1858–1934) — польський дослідник Сибіру, лінгвіст, засланий за належність до народників, залишився після реабілітації в Сибіру, де працював секретарем відділення Російського географічного товариства; в некрижаній реальності після більшовицького перевороту 1917 року перебрався до Лєнінґрада, почесний член АН СССР; автор монументального «Словаря якутского языка» у 13 чч. (1907–1930) і численних праць про етнографію, вірування та культуру якутів.

Пілсудський, Юзеф (1867–1935) — польський соціаліст, політик, державний діяч; перебував на засланні в Сибіру за причетність до замаху на Алєксандра III; член ПСП, головний редактор підпільної газети «Работнік»; 1904 року відвідав Японію, шукаючи підтримки для антиросійського руху, а 1906-го очолив революційну фракцію ПСП, яка виступала за самостійницьку боротьбу, влаштовувала терористичні акти й пограбування; у некрижаній реальності — один із творців незалежної Польщі, організатор і керівник Леґіонів під час Великої війни, 1918 року перейняв верховну військову й цивільну владу у відновленій Польщі, ініціатор травневого перевороту 1926 року, внаслідок якого здобув диктаторські повноваження і вдавався до репресій проти опозиції та національних меншин; леґенда «коменданта» стала ключовим елементом польської національної міфології, а його концепція федеративної багатонаціональної Польщі й нині у центрі багатьох політичних дискусій.

Планк, Макс (1858–1947) — німецький фізик-теоретик, перший директор Інституту теоретичної фізики Берлінського університету, професор цього університету; автор теорії випромінювання абсолютно чорного тіла, що заклала основи квантової механіки.

Побєдоносцев, Константін Пєтровіч (1827–1907) — російський учений-правознавець, придворний наставник спадкоємців престолу, автор маніфесту «Про непорушність самодержавства» (1881), обер-прокурор Синоду Російської православної церкви (1880–1905), ініціатор усіх найреакційніших починань в імперії, символ обскурантизму й клерикалізму; описаний у романі персонаж є його далеким родичем.

ПСП — Польська соціалістична партія — польська самостійницька ліва політична партія, заснована 1892 року, діяла переважно в Конґресовому Царстві, під час російської революції 1905-го розпалася на «революційну фракцію» під проводом Пілсудського, що утворила бойову організацію й здійснила сотні терористичних актів та нападів, та на «лівих» інтернаціоналістів, які пізніше ввійшли до Комуністичної партії Польщі; у некрижаній реальності брала активну участь у творенні незалежної держави в 1918 році, склавши основу перших урядів і затято опонуючи політичній практиці правоцентристських коаліцій, а після 1926-го — урядам Пілсудського.

Поповцы (попівці) — напрямок у російському старообрядному християнстві, послідовники якого визнають священство і мають духовних осіб.

Прудон, П’єр-Жозеф (1809–1865) — французький політик, публіцист, економіст і соціолог; перший, хто назвав себе анархістом, впливовий теоретик цього руху; одна з ключових ідей ученого полягала в тому, що «власність є крадіжкою», був апологетом вільної праці й натурального обміну.

Пу Ї (1906–1967) — останній імператор маньчжурської династії Цін (1908–1912), який вступив на трон дворічною дитиною і втратив його внаслідок Синьхайської революції, хоча мешкав у Забороненому Місті до 1924 року; у некрижаній реальності — глава Маньчжурської держави (1932–1934) і її імператор (1931–1945) під японським протекторатом, а відтак в’язень радянських концтаборів і китайських тюрем; наприкінці життя прийняв ідеї комунізму та увійшов до складу політико-консультативної ради КНР.

Пугачов, Ємельян Івановіч (1742–1775) — донський козацький отаман, українець за походженням, вождь селянської війни проти імператриці Єкатєріни II (1773–1775) за участі калмиків, башкирів, чувашів, казахів і марійців; страчений після поразки повстання на Болотному майдані в Москві.

Пшибишевський, Станіслав (1868–1927) — польський письменник-декадент, драматург, один із чільних представників «Молодої Польщі», лідер краківської богеми; більшість його творів присвячені аналізові патологічних станів душі людини.

Работнік — леґендарний часопис ПСП, який виходив із 1894 року, із № 7 редактором його став Пілсудський, якому вдалося налагодити друк у підпільній друкарні і миттєве розповсюдження 1200–1600 примірників цього двотижневика; царській поліції вдалося випадково натрапити на друкарню в Лодзі та арештувати редактора і його помічників щойно в лютому 1900-го; часопис продовжили друкувати в Києві за редакцією Фелікса Перля.

Раскол (розкол) — конфлікт у московському християнстві XVII ст., коли у відповідь на реформу митрополита Никона значна частина вірян вирішила дотримуватися старих обрядів і канонів, за що була засуджена й репресована державним апаратом; на думку сучасних істориків, старообрядці стали основною рушійною силою в руйнуванні Російської держави та перемозі більшовизму.

Раскольніков — персонаж роману Достоєвського