Читати книгу - "Зірки Егера"

— Сімдесят.

— За вола дам двадцять піастрів.

— Дам тридцять.

— Сорок...

Та делі й бровою не повів. Списом захищав то вола, то юнака. В руці у юнака була довга гілка.

З пагорка, засадженого виноградниками, вони спустилися в долину, до печей. Тут іще мальовничіша картина. Цигани нашвидкуруч виклали собі житло з цегли, дахи зладнали з парусини і гілок. Деякі з циганських сімей навіть притулились у печах для випалювання цегли. Смажать, варять, гріються в промінні осіннього сонця.

Старе горіхове дерево ціле й неушкоджене. Під ним влаштувався якийсь гендляр. Ева відміряла десять кроків на південь від дерева і подивилася туди. Саме там поставили загороду для коней. Побіля загороди стояв чотирикутний намет гендляра, на якому турецькими літерами було виписано вислів з корану: «Факрі — фахрі», що означало: «Моя бідність — гордість моя». Турецькі купці ніколи не вказують свого імені на дверях крамнички, лавки чи ятки — вони виписують кілька слів з корану.

Нарешті Ева запримітила камінь. Колись це було млинове жорно. Давно він, видно, тут лежить — так глибоко вріс у землю, що тільки його половина висувається назовні. З отвору посередині жорна тягнеться вгору висока трава, а довкіл камінь увесь заріс мохом.

Ева привела свого невільника й вола до кінської загороди, списа застромила в отвір жорна.

До неї, кланяючись, підійшов купець.

— Скільки правиш за невільника? — запитав він, погладжуючи бороду.

Ева вдала з себе німу: показала на губи й зробила рукою заперечний жест.

Німий солдат не дивина й не рідкість. Побачивши безвусого й безбородого німого ратника, турок одразу розуміє, що перед ним людина, яка у не воєнний час живе з милостині.

Грек заговорив:

— Тридцять піастрів.

Ева покивом голови дала зрозуміти, що продається тільки віл.

Грек обдивився вола з усіх боків, помацав груди, поплескав по крупу і запропонував іншу ціну:

— Двадцять піастрів.

Ева похитала головою.

Купець запропонував тридцять, потім тридцять п'ять піастрів.

Ева сіла на камінь і скрушно обмацувала свою ногу. До ноги був прив'язаний шматок сирого м'яса, і його сік темною плямою проступав крізь синє сукно пов'язки.

Коли грек пообіцяв за вола тридцять п'ять піастрів, Ева, показуючи руками й списом, дала зрозуміти, що їй потрібен намет, до того ж розбити його вона просить саме на цьому місці.

Грек бачив, що делі поранений, блідий і смертельно втомлений. Він зрозумів, що делі хоче перепочити, поки в нього не загоїться рана. Для цього, ймовірно, йому і потрібен намет. Купець звелів своєму слузі принести полотнища трьох-чотирьох порваних шатрів.

— Зроби ласку, вибирай!

Ева вибрала найбільший, хоча й він був весь у латках, і тут же показала на вола: твоя, купче, покупка, забирай її. Купець був невдоволений ціною. Ева віддала йому й коня, але з умовою, що купець спершу над каменем розіб'є намет. Грек погодився. Разом з двома слугами-сарацинами він поставив шатро на вказаному місці.

Що ж, поки що все йшло вдало.

— Господь береже нас! — прошепотіла Ева, коли вона лишилася в наметі з Міклошем удвох.

Тепер усе залежало від того, чи зуміють вони підняти жорно. І коли.

Треба було десь дістати жердину, щоб засунути її в дірку й підняти жорно.

Знайти жердину не так уже й важко — взяти й витягнути її з загороди. Вночі вони це зроблять.

За пагорбом безперервно гуркотіла гармата, а в проміжках між пострілами чулися часті ляскання пищалей. Іноді до Еви й Міклоша долинав сморідний запах порохового диму. Крізь гілки дерев виднілася навіть одна з веж фортеці. Вона була схожа на білу свічку, погризену мишами. Але наші подорожні дивилися на неї із захватом. Вежа ця — надійний орієнтир, який показує, куди вони повинні втрапити цієї ночі.

Довкіл снує строкатий люд. Іноді з'являються й солдати. Найчастіше вони купують коней або розшукують якого-небудь знахаря, цілителя. Великий попит і на циганські талісмани. В них, правда, не дуже вірять, та все ж купують. На волохатих грудях одного асаба цілим вінком нанизані на шнурок маленькі талісмани.

Ева лягла на плащ.

— Міклоше, чи не піти мені пошукати сина? Якщо я сюди дійшла, то можу й далі пробратися.

— Ваша милість, ви знову про те ж думаєте?

— В цьому одязі мене ніхто не затримає. Я можу знайти його серед війська. Розшукаю Юмурджака, стану перед ним і скажу: «Ось тобі каблучка, віддай мені сина!

— Каблучку візьме, а хлопчика не віддасть.

— О жорстокий, дикий звір!