Читати книгу - "Полтава"

— А Мазепиш козаки й запорожці від чого?

— Вони до облог незвичні і з ними треба нам порозуміватися при помочі перекладчиків. Козаки розбіжаться на чотири вітри, якщо їм робота надокучить, а полтавці засиплять їх градом куль.

— А я вам кажу, що запорожці робитимуть усе, чого я від них забажаю.

Гілленкрок усміхнувся злобно:

— А наша артилерія, ваша королівська милосте? Де вона? Нам прийдеться піхотою брати твердиню, не підготовивши для неї, як слід, грунту гарматами, а тоді і вона вигине доостанку.

Король гарячився.

— Ви ще чого доброго підсунете мені гадку кінницею добувати твердиню, а я знаю, що там і до штурму не дійде.

— То я тоді не знаю, чим ми тую Полтаву візьмемо. Хіба якимсь способом надприродним. Король скочив.

— А так, щоб ви знали, нам треба надприродне і надзвичайне робити, бо звичайні вчинки не варті надзвичайної слави. Ви приготуєте все потрібне до облоги Полтави.

Піпер, котрий до гетьмана і його планів ставився не менше неприхильне, як Гілленкрок, ще раз прібував дораджувати королеві відворот за Дніпро, але король заперечив головою.

— Цей відворот подобав би на втечу, і він підняв би ще більше духу московської армії. Ні, ні, навіть якби Бог зіслав тут свого ангела і казав не облягати Полтави, я не послухав би його. Ще раз кажу: ви, пане генеральний квартирмайстре, приготуєте все, чуєте, все, що до облоги потрібне.

— Це неважко, — відповів Гілленкрок, — бо наші засоби мінімальні.

— Але ми зате духом дужі, — відповів король і, кланяючись направо й ліво, ніби прохаючи ласкавого вибачення за свій непослух, вийшов з квартири.

Облога Полтави була постановлена.

Полтава лежить на правім, вищім березі Ворскли, недалеко того місця, де з лівого боку біля Петрівки впадає до неї Коломак.

Тут вона роздирається на кілька рукавів, а протікаючи крізь широку долину, творить численні острови, болотнисті, грязкі, вкриті корчами лози і молодником вільшани. Треба добрих морозів, щоб ці тепличини й багновища позамерзали і щоб можна було пробратися крізь них. Тому-то й лівий беріг Ворскли від Полтави до Черняхова малолюдний.

Куди більше осель на правому боці. Тут, зараз біля Полтави, Крестовоздвиженський монастир, а там Яківці, Патлаївка, Семенівка, трохи дальше на захід Тахмадлово, Осьмачки і Будища, де була головна квартира Карла і Мазепи.

Московська головна армія під проводом Меншикова стояла близь Харкова. Але як сплили весняні води і несподівано скоре тепло осушило трохи непроходимі болота, Меншиков посилав свої відділи здовж лівого берега Ворскли, вони пробиралися недалеко Семенівки та Черняхова на правий бік ріки і безнастанними нічними нападами тривожили шведів і козаків.

Це була згори придумана тактика Петрова, не вступати з Карлом у рішаючий бій, тільки під'їздовою війною ослаблювати його сили й виснажувати засоби воєнні, а між тим свої скріпляти новим набором рекрута і щораз свіжим довозом муніції. Так поступаючи, Петро брав Карла й Мазепу в кліщі; замикав їх на вузькім поясі між Ворсклою, Псьолом і Хоролом. Він знав, що цей вузький шмат землі не може довго живити шведсько-казацької армії і що незабаром шведам і козакам стане докучати голод і недостача паші, а то тим більше, що заповідалися скорі і незвичайні спеки.

Тому-то Карлові, коли він не хотів уступати за Дніпро, не оставалося нічого другого, як здобути Полтаву і йти назустріч Меншикову, щоб приневолити його до рішаючого бою. В Полтаві він сподівався добути харчі, муніцію, сукно, а до того знав, що взяти Полтаву це значить скріпити духу армії і відчинити для себе доступ до запорозьких земель та забезпечити злуку з січовиками. Лишати нездобуту твердиню і йти дальше було небезпечно, бо стояло в ній кілька тисяч залоги, яка могла кинутися на зади та захопити табор з великими тисячами возів.

Укріплення Полтави не були сильні. Це була одна з тих твердинь, що мали відпирати напади татарські, а татари не вміли і не любили добувати фортець.

Невеличкий город майже з усіх боків обливала вода, обороняли його багна і глибокі яри. Кругом города вився глибокий, повизублюваний рів, за ним знімався високий вал, накритий дерном, деревом, хворостом і колючою терни ною, а щолиш за валом торчав густий високий частокіл, з гостро позастругуваними палямиї з стрільницями на висоті людського росту. За валом тягнулися мури й башні: Спаська, Мазурівська, Самисонівська, Курилівська і другі.

Москалям неважко було догадатися про наміри короля Карла, бо від чого шпиги і зрадники, від чого втікачі? Оден Апостол скільки цінних відомостей приніс з собою! Так годі, майже напевно знаючи, що Карло облягатиме Полтаву, вони обновили її вали та скріпили мури й палісади. Стрімкі полтавські яри пов'язали ломаною лінією нових ровів, валів і частоколів та доставили туди відповідне число фортечних гармат різного роду аж до т. з. «круглих батерейок» і «пушок револьверів», виробу заграничного.

Твердині обороняло 4 тисячі регулярного війська, 2500 міліції, деякі відділи козацькі, що творилися із дезертирів та зрадників Мазепи. Командантом настановлено чужинця, полковника Ганса Келліна, офіцера хороброго й відважного, для котрого легше було згинути, ніж піддатися.

Так тоді Полтава тільки на око була марною твердинькою, на ділі вона уявляла собою горіх, котрий розкусити нелегко.

Дня першого цвітня ст. ст. появився під стінами города перший невеличкий відділ шведів з того боку, звідки доступ був найлегший, себто від полудневого заходу. Його з невеликими втратами відбито. Те саме повторилося на другий день, а 3 цвітня 3000 шведів почало приступ. Розгорівся бій, в котрім по обох боках були доволі великі втрати. Так само й четвертого цвітня.

Ті перші сутички мали, мабуть, на цілі пізнати терен і змірити відпорну силу Полтави. Щолиш після того пішла регулярна облога.