Читати книгу - "Людолови. Том 2"

Після палких і довгих суперечок обрали на посла бєлзького каштeляна Станіслава Жоравінського, а від соймових комісарів і від сенаторів — Якуба Собеського і вирішили дати їм численний і пишний почет. А тому, що ніхто з значних панів не хотів рискувати головою, довелося набрати його з дрібної шляхти.

Довго навчали ту шляхту таємниць двірського звичаю і вишуканих манер.

— Нех панство пам'ятає, що кожен з учасників посольства мусить триматися чемно, гідно й поважно, отже, стійте перед султаном і візирами прямо, дивіться їм у вічі, а не кудись убік, щоб не казали турки, ніби панство гребує ними. І хай панство не вимахує руками, не хитає головами, не смикає вуса і бороди, не кашляє і не плює на килими, не уриває промовців, а за урвану вашу промову не хапається за шаблі і навіть удає, що нічого не помітило, щоб якоюсь дурницею не обурити пихливих азіатів і щоб вони не припинили через якусь нетактовність надто важливих для нас перемов.

Пани ображено і гоноровито підкручували вуса:

— Нєх мосцьпанство не турбується. Ми ще покажемо цим дикунам, що таке є наше рицарство.

А в самих щось смоктало під грудьми при думці, що, мабуть, не бачити їм вже більше рідного краю…

Бій розпочався на світанку і враз по всій лінії. Важкі гарматні ядра залітали навіть у той затишний, далекий і нібито цілком безпечний куток, де стояли намети королевича Владислава, і він нервово крутився з боку на бік і питав сам себе, чи не краще одягтися і втекти кудись подалі від бомбардування.

З турецького боку гуркотіло понад шістдесят гармат. Польська та козацька армата відповідала рідко і мляво — заощаджувала останні ядра.

Опівдні, коли канонада трохи замовкла, з польського табору виїхала кавалькада посольства.

Турки помітили білий прапор і припинили стрілянину. З цікавістю визирали вони з окопів. Рицарство привіталося з турками і вимахувало руками, закликаючи їх вийти в поле для перемов. Турки мовчазно відповіли на привітання, і згодом вийшли в поле кілька сивобородих поважних чаушів і спитали панів, чого їм треба. Довідавшись про мету посольства, турки трохи порадилися проміж себе, потім відчинили браму свого табору.

Перемови тривали два тижні. Майже щодня одвідували посли Дилавер-башу, муфті Есаада і дефтердара Бакі. Скрізь поводилися з ними дуже чемно, але не дозволяли виходити з наметів, крім офіціальних випадків.

Станіслав Жоравінський говорив з турками стисло і просто, певний того, що уші східних варварів не звикли до вишуканої мови, а баші теж не уживали барвистого і вибагливого стилю своїх промовців і письменників, вважаючи, що уші гяурів знають тільки брязкіт шабель та острог, — отже, не варт турбуватися про витончений стиль, а треба говорити з ними по-діловому.

Волоський господар Радул брав найважливішу участь у перемовах. Він вимагав від ляхів, щоб вони видали туркам всю козацьку старшину, як винуватців і причинців морських походів, але пани резонно відповіли, що старшина є така ж шляхта, як і вони, і що пліч-о-пліч з нею билися і б'ються вони на полі честі, отже, порядні люди ніколи не зраджують один одного; хай вже турки краще приборкають татарських беїв та мурз, причинців нападів на Польщу, тоді й козаки не підуть більше у море мститися за свої попалені хати і хутори, за своїх забитих батьків і згвалтованих сестер та жінок.

І ніби стверджуючи слова Собеського і Жоравінського, повернувся з нападу на Польщу Нур-ед-дін, наступник і син кримського хана, і привів мало не сто тисяч ясиру і незліченні отари, табуни коней і в'юки награбованого майна.

Побачивши ці неосяжні юрби невільників, пани зрозуміли, що треба прискорити перемови, і пообіцяли від королівського імені значні подарунки Дилавер-баші, молодшим візирам і самому падишахові. Ласий на гроші і на подарунки, Осман пішов на поступки, а разом з ним і візири.

За турецьким звичаєм, в перемовах з послами Речі Посполитої турки не інакше називали Ляхистан, як збунтованим плем'ям рабів і васалами сонця всесвіту, а мирні перемови — виявом їх покори і капітуляцією на ласку переможця.

Гоноровиті і бундючні пани скаженіли від образи і люті, але безпорадність становища примушувала їх мовчати. А турки брали їх на змор і психологічні муки: навмисно ширили чутки серед челяді, що прислуговувала посольству, ніби падишах наказав простояти під Хотином ще шість тижнів, або починали атакувати польський табір і здіймали таку канонаду, що посли мало не глухли. І все ж таки пани міцно трималися свого і не згоджувалися.

Тоді обурений Дилавер-баша накинувся на них з загрозами:

— Я кину на Ляхистан ногайську, білогорську та буджацьку орди разом з уцілілими молдаванами. Хай мстяться й пустошать до весни вашу країну, а напровесні падишах знов упаде на вас із свіжою незліченною армією.

Жоравінський спокійно спинив розлюченого башу:

— Доля військ і країн в руці господній, а поки що турецьке військо має стільки ж підстав вважати себе за переможця, як і наше військо: обидві армії однаково втомлені боями, однаково страждають від пошесних хвороб, ран і холоду, але ми звичні до снігу й морозів, і наші коні не гинуть від них, як ваші коні й верблюди, та й у нас на батьківщині все тихо й мирно, а у вас Стамбул голодує, ще й мало не вся Мала Азія палає вогнем повстання. Отже, нема чого нас лякати фальшивими жахами, а краще припинимо перемови, і хай мечі й мушкети, списи та шаблі вирішать справу.

Дилавер-баша не чекав такої обізнаності, він враз принишк, і мирна угода була за три дні зредагована.

Ляхи віддавали Хотин Туреччині, крім того, зобов'язувалися приборкати козаків і суворо заборонити їм морські походи, а татарам — сплачувати щороку данину-харач, як сплачували за Стефана Баторія, в чому і видати туркам кількох значних заручників. Пакт про подарунки Османові вони не внесли до тексту угоди, а усно погодилися, що постійний польський посол у Стамбулі мaє їх передати Османові від імені короля.

Другого ранку в наметі Дилавер-баші зібралися молодші візири, дефтердар, нішанджі, кизляр-ага, муфті, кадіаскери, беглер-беї, валі і всі інші вельможі Туреччини. На тлі пурпурного намету чітко вирізьблювалися вибагливі складки їх чалм з пряжками і егретами, що належали їм за рангом. Білі шовкові або срібно-грезетові шуби із горностаєм, золоті гудзики і китиці, сап'янові чоботи і пояси з осипаними діамантами