Читати книгу - "Друга одіссея"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— …піднімаючись на корабель, будувало щось на взір крижаного тунелю. Можливо, це його спосіб захищатися від холоду, наприклад, терміти будують маленькі нірки з грязюки, щоб сховатися від сонячного світла.
…тонни льоду на корабель. Радіоантена зламалася першою. Тоді я зміг розгледіти зігнуті підпорки для приземлення — усе повільно, немов уві сні. Коли корабель почав перекидатись, я зрозумів, що воно намагається зробити, але було вже надто пізно. Ми могли врятуватись, якби лише вимкнули те кляте світло.
Можливо, це своєрідний фототропізм[10], біологічний цикл цієї рослини залежить від сонячного світла, що проникає крізь лід. Чи воно могло просто йти на світло, як метелик летить на свічку. Наші прожектори мали бути найяскравіші з того, що будь-коли з’являлося на Європі.
Потім корабель розломило навпіл. Я бачив, як розколовся корпус, із конденсованої пари утворилася хмара сніжинок, вогні згасли, усі, окрім одного, що розхитувався вперед — назад на висоті кількох метрів від землі.
Не знаю, що відбулося одразу після цього. Наступне, що пригадую, — я стою під світлом біля затонулого корабля, а навколо мене свіжий сніжок. Я чітко бачу свої сліди. Напевно, я біг туди, можливо, минула хвилина або дві.
Рослина (я досі вважав це створіння рослиною) не рухалася. Мені здавалося, воно також було пошкоджене внаслідок зіткнення: великі частини завбільшки з людську руку відкололися, немов зламане віття. Згодом основний стовбур знову почав рухатися. Воно відсунулося від корпусу корабля і поповзло до мене. Саме тоді я цілком упевнився, що ця істота чутлива до світла. Я стояв прямісінько під лампою у тисячу ватів, яка припинила розхитуватися.
Уявіть собі дуб, а краще баньян[11] з його численними стовбурами й корінням, які сплющені силою тяжіння, уявіть, що це дерево намагається повзти по землі. Воно зупинилося за п’ять метрів від світла й почало розповзатися, доки не утворило навкруг мене ідеальне коло. Напевно, це була межа його витримки, коли приваба до світла змінювалася на відразу. Після цього кілька хвилин нічого не відбувалося. Я навіть міркував, чи це створіння часом не загинуло, повністю замерзнувши.
Відтак я помітив величезні бутони, що формувалися на багатьох гілках. Це немов спостерігати в прискореному запису, як розцвітає квітка. Фактично, на мою думку, то й були квіти, кожна розміром із людську голову.
Ніжні, забарвлені в прекрасні кольори бутони почали розкриватися. Лише тієї миті я зрозумів, що досі жодна істота не могла бачити ці кольори: їх не існувало, доки ми не принесли наше світло — наші фатальні вогні — у цей світ.
Вусики й тичинки повільно розхитувалися… Я наблизився до живої стіни, яка мене оточувала, воліючи побачити, що саме відбувається. Ні тоді, ні раніше я не відчував найменшого страху до цього створіння. Певен, що воно досить доброзичливе, якщо, звісно, взагалі щось усвідомлює.
Там було безліч великих квітів на різних стадіях цвітіння. Тепер вони нагадували мені метеликів, які щойно вилізли з лялечок, — крильця зім’яті, досі слабкі. Крок за кроком я наближався до істини.
А проте, вони замерзали, помирали так само швидко, як і формувалися. Відтак один по одному, вони виходили з бутонів, у яких народилися. Кілька секунд вони бились об кригу навколо, немов риба, викинута на суходіл. Нарешті я уторопав, що воно таке. Ті мембрани — не пелюстки, це плавники або їхні відповідники.
То була «личинкова» стадія цієї істоти, що могла вільно плавати. Напевно, більшу частину свого життя вона проводить, закорінившись на морському дні, а розмножується, посилаючи своїх рухливих нащадків шукати іншу територію. Як корали в океанах Землі.
Я став навколішки, щоб краще роздивитись одне з цих крихітних створінь. Тепер гарні барви вицвіли до сіро-коричневого. Але воно досі кволо рухалося, і коли я наблизився, навіть спробувало втекти. Мені було цікаво, як воно відчувало мою присутність.
Потім я помітив, що всі тичинки — так я їх назвав би — мають яскраво-блакитні цятки на верхівках. Вони схожі на малесенькі сапфіри або блакитні очі, ці цятки реагували на світло, однак були нездатні сформувати зображення. Поки я дивився, яскраво-блакитний вицвів, сапфіри перетворилися на звичайні сірі камінці.
Докторе Флойде, чи ще хтось, хто мене чує. У мене замало часу; невдовзі Юпітер заблокує мій сигнал. Але я майже закінчив.
Я знав, що маю зробити. Кабель тієї тисячоватної лампи сягав майже до землі. Я рвонув його кілька разів, і світло згасло, випустивши фонтан іскр.
Я розважав, чи ще не надто пізно. Кілька хвилин нічого не відбувалося. Тож я підійшов до живоплоту, що оточував мене, і копнув його.
Створіння почало неквапно розплутуватись і розвертатися назад до Каналу. Там було достатньо світла, тож я міг усе прекрасно розгледіти. На небі зійшли Ганімед і Калісто, Юпітер висів наді мною гігантським тонким серпом, а на нічному боці палала світанкова заграва — ось-ось мала зійти Іо. Отже мені не було потреби застосовувати ліхтарі, вбудовані в костюмі.
Відчуваючи, як під моїми черевиками весь час тріскається крига, я прошкував за тим створінням усю дорогу до води, підштовхував його, коли воно сповільнювалося, … біля самого Каналу в нього, здається, десь узялися сили й енергія, немов воно відчуло, що наближається до своєї природної домівки. Мені цікаво, чи воно виживе, чи знову заквітне…
Істота зникла з поверхні, залишивши на ворожій землі кілька загиблих личинок. Відкрита ділянка води булькотіла кілька хвилин, аж поки льодова кірка не сховала її від вакууму. Я повернувся до корабля, прагнучи з’ясувати, чи можна там щось урятувати… Не хочу про це й згадувати.
У мене є два прохання, докторе. Коли класифікуватимуть це створіння, маю надію, що його назвуть моїм ім’ям. І коли наступний корабель прямуватиме з Європи на Землю, попросіть їх забрати наші кістки до Китаю.
Юпітер відріже мене за кілька хвилин. Як би хотілося дізнатися, чи мене хтось чує… У будь-якому разі, я повторю це повідомлення, коли зв’язок стане знову можливим, якщо системи життєзабезпечення мого костюма доти протримаються.
Це професор Чан з Європи, доповідь про катастрофу космічного корабля «Цянь». Ми приземлилися біля Великого каналу й установили наші помпи під лід.
Сигнал різко перервався, поновився на мить, відтак зник повністю за шумом. Хоч «Леонов» слухав іще на тій самій частоті, більше повідомлень від професора Чана не надійшло.
Частина ІІІ. «Діскавері»
Розділ 12. Швидкісний спуск
Вийшовши на фінішну пряму до Юпітера, корабель почав набирати швидкість. «Леонов» уже давно проминув гравітаційно нічийні краї,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Друга одіссея», після закриття браузера.