Читати книгу - "Я віддав би життя за тебе (збірка)"

— Ви б краще вийшли звідси, — сказав наглядач.

— Геть звідси! — крикнув Пітер Вудз. — Геть звідси! Геть!

Жахлива річ — даремно Кей закликала на підмогу всю свою професійну підготовку: в цьому випадку вона не могла відмежуватися від людського фактора. Не вдавалося позбутися якоїсь симпатії до цього чоловіка, знехтувати нею, навіть побачивши, яким він став. Кей насилу опанувала себе.

— Послухайте, містере Вудз, — почала вона, стараючись, щоб голос не тремтів. — Я хочу, щоб ви спокійно поговорили зі мною. Хочу знати, що довело вас до такого стану.

Вудз шалено реготав.

— Хочете знати, га? Дзуськи, не дізнаєтеся. Я поговорю з кимось здоровим. Це на них схоже — послати вас сюди. Мабуть, гадають, що я побалакаю з вами, бо ви божевільна. Скажіть отому брудному собаці Вінчінтеллі, щоб прийшов сюди, і я поламаю йому кожну кістку в тілі…

Пітер ще дужче розлютився, глянувши на наглядача, рушив уперед, а той, уже попереджений, відступив, затулив собою Кей, витіснив її з дверей і поспішно грюкнув ними.

Зразу ж за порогом стояв доктор Вінчінтеллі.

— Сподіваюся, ви задоволені, міс Шейфер, — холодно сказав він. — А я, поки тут завідую, мушу наполягати на тому, щоб мої розпорядження виконувалися.

Очі Кей наповнилися сльозами — не від зауваження Вінчінтеллі, на яке вона майже не зважала, а від співчуття до стражденної душі за важкими дверима.

— У мене є телеграма від вашого батька, — вів далі доктор. — Він хоче, щоб ви негайно приїхали до нього в Нью-Йорк і звідти супроводжували сюди пацієнтку.

— Дуже добре, — глухо відповіла Кей.

Вона почувалася зрадницею — перед очима постав Пітер Вудз. Ось він спокійно йде дорогою до свободи, ось він добровільно сідає в машину й повертається до цього жахіття. Хоча Кей і благоговіла перед батьком, проте, їдучи до залізничної станції, вирішила, що таки попросить його придивитися до премудрих методів доктора Вінчінтеллі. За півроку роботи інтерном у батьковій клініці вона ні разу не помилилась, підсвідомо визначаючи хворобу людини за будь-якою з багатьох дрібних ознак. Може, й цього разу Кей спиралася на своє підсвідоме чуття, адже змалку жила в цій атмосфері. З цим випадком вийшов клопіт, щось тут було не те. Аж до нинішнього пополудня здавалося, що він легко піддаватиметься лікуванню.

Трохи збентежена тим, що через брак досвіду не можна покластися на свої судження, вона підсумувала те, що побачила.

1. Проти Пітера Вудза свідчить те, що всі три його брати божевільні.

2. На користь Пітера Вудза свідчить те, що він добровільно поїхав до клініки.

3. На користь Пітера Вудза свідчить те, що він був розсудливий і зговірливий навіть тоді, коли вже занепав духом.

4. Проти Пітера Вудза свідчить те, що він робив дивні й невмотивовані зауваження.

Які були ці зауваження? Вона знову задумалася над ними. Оця його схильність вважати божевільними нормальних людей, хоча б саму Кей… Кілька разів Вудзова поведінка показала цю схильність. У розмовах із Кей він ні разу не назвав її лікаркою чи доктором, увесь час говорив із нею так, наче вона психічнохвора. Сьогодні обізвав її підсадною качкою. Натякнув, що вона, пацієнтка, запобігає ласки в начальства, тому й спонукала Пітера повернутися до клініки. І, нарешті, його дивне запитання в майстерні: «Чому вони не в білому, як ви?»

Машина зупинилася перед станцією, і раптом Кей випросталася. Вищання гальм неначе розбудило ельфа інтуїції, заблукалого в підсвідомості.

— Цікава річ, — гучно озвалася вона, а тоді: — Господи Боже!

Це ж неможливо, не може такого бути… а проте їй пригадався момент у кабінеті доктора Вінчінтеллі незадовго перед приїздом Пітера Вудза. У пам’яті безладно спливали інші моменти за останні кілька місяців. Мало не істерично Кей гукнула водієві:

— Не поїду цим потягом! Я дещо забула. Розверніться і якнайшвидше їдьте до клініки!

Кей роздумувала над тим, чи не робить вона з себе посміховище, ба навіть над тим, чи цілком раціональні її дії, а проте одне знала: треба діяти.

За двадцять хвилин вона спокійно увійшла в «Кедри», попростувала до кімнати Пітера Вудза й тихо відімкнула двері своїм ключем. Кімната була порожня.

Кей розшукала чергового наглядача.

— Доктор Вінчінтеллі призначив йому гідротерапевтичну процедуру[39], — сказав він, — на всі наступні вісім годин.

— І пацієнт спокійно підкорився?

— Не скажу, що спокійно, пані доктор. Він був дуже збуджений. Треба було аж трьох нас, щоб підкорився.

Кей знала, що він мав на увазі. Банкіра Пітера Вудза надійно впакували в якусь подобу гамака й занурили в теплу лікувальну ванну. Часто застосовували такі купелі, щоб поліпшити стан хворого у випадках крайнього нервового збудження.

— Розумію, — відповіла вона й рушила буцімто до виходу з будинку, а насправді — до ванної. Знову ключ відімкнув двері, і Кей опинилася в облицьованій корком кімнатці з однією ванною, в якій напівлежало добряче оперезане тіло Пітера Вудза.

Він усміхався, навіть сміявся — галасливо та нестримно, і якусь жахливу мить Кей міркувала, чи це часом не маніякальний сміх.

— У вас, здається, вже веселіший настрій, — наважилась озватися Кей.

— Я нічого не вдію з собою. Це ж до чортиків безглузде… Я подумав: якби так мене побачили ось тут мої конторські підлеглі… Це ж таке гротескне, на зразок іспанської інквізиції, що нічого іншого не залишається, крім як сміятися. — З його вуст щезала усмішка, натомість на очі наповзав вираз гніву. — Але якщо ви гадаєте, що я не змушу цього типа поплатитися…

— Годі вам, — квапливо сказала вона. — Я хочу, щоб ви на хвилинку заспокоїлися й приділили мені увагу. Гаразд?

— Невже ви гадаєте, що я зараз зірвуся й піду геть?

— Чи казав вам доктор Вінчінтеллі, як одягнені пацієнти?

— Звичайно ж, — здивувався Пітер. — Він сказав: «Ви всі ходите в білому, бо це наводить на думку, що ти сам собі найкраща медсестра».

— А лікарі й медсестри?

— Вінчінтеллі пояснив, що вони одягнені, як звичайні люди. Аби в пацієнтів не було враження, що тут лікарня. І що з того?

Витлумачилися всі нелогічні зауваження, які зробив Пітер: він вважав медсестер та лікарів пацієнтами й навпаки. Кей бачила, як він тремтить, оповитий, наче мумія, мокрим бандажем.

— Невже це неправда? — спитав Пітер. — Яка ж тоді правда в цьому безумному закладі? Невже всі лікарі божевільні, а всі пацієнти нормальні… чи як?

— Я гадаю, — задумливо проказала Кей, — що один із лікарів божевільний.

— Ну, а я? Я нормальний?

Не встигши відповісти, вона обернулася на звук за плечима — на порозі відчинених дверей стояв Вінчінтеллі.

— Міс Шейфер, — озвався він низьким глибоким голосом, втупившись у Кей. —