Читати книгу - "Колиска для кішки"

Я звів погляд до неба, щоб прийняти будь-яку долю, яку Творець визначив для мене. І тут мені в очі впала сяюча вершина, що височіла понад хмарами. Чи була це фата-морґана — міраж, жорстокий обман зору?»

На цьому місці я зупинився і пішов шукати пояснення — що таке фата-морґана. Виявилося, що це метафорична назва міражу, названого ім’ям Морґани Ле-Фей — чародійки, котра жила на дні озера. Фата-морґана найчастіше з’являлась у Мессінській протоці між Калабрією та Сицилією. Одним словом, нічого, крім поетичних дурниць.

Однак те, що Френк помітив зі своєї потопаючої яхти, було не жорстокою фата-морґаною, а вершиною гори Мак-Кейб. Тоді лагідне море винесло Френка з його яхтою до скелястого узбережжя Сан-Лоренцо, начебто Господь побажав, щоб він туди дістався.

Френк зійшов на берег і спитав, де він знаходиться. У нарисі ані слова не було про те, що цей сучий син мав при собі уламок льоду-дев’ять у термосі.

Паспорта Френк не мав, тож його запроторили до в’язниці в столичному місті Болівар. Туди до нього навідався «Папа» Монсано, який волів з’ясувати, чи справді Френк є кровним родичем безсмертного Фелікса Гоніккера.

«Я підтвердив, що це так, — казав Френк у нарисі. — З того моменту всі дороги до успіху відкрились для мене на Сан-Лоренцо».

40 Дім надії та милосердя

Сталося так — «так мало статися», — сказав би Боконон, — що я мусив поїхати до Сан-Лоренцо. Один журнал замовив мені статтю — не про «Папу» Монсано чи Френка, а про Джуліана Касла, американського цукрового мільйонера, котрий у віці сорока років за прикладом доктора Aльберта Швейцера заснував безкоштовну лікарню в джунглях, присвятивши своє життя нужденним людям іншої раси.

Каслова лікарня одержала назву «Дім надії та милосердя в джунглях». Джунглі знаходились на острові Сан-Лоренцо, серед диких кавових дерев на північному схилі гори Мак-Кейб.

Коли я полетів до Сан-Лоренцо, Джуліану Каслу було шістдесят.

Його цілковито неегоїстичне життя тривало вже двадцять років. У попередній, егоїстичний період він був знайомий читачам бульварної преси не менше, ніж Томмі Менвілл[9], Адольф Гітлер, Беніто Муссоліні та Барбара Гаттон[10]. Поганої слави він зажив через розпусту, пияцтво, порушення правил дорожнього руху й ухиляння від призову. Він мав особливий талант — розтринькувати мільйони, приносячи людству тільки горе.

Він одружувався п’ять разів, але мав лише одного сина.

Цей єдиний син, Філіп Касл, був управителем та власником готелю, де я планував оселитись. Готель звався «Каса Мона» на честь Мони Еймонс Монсано, білявої негритянки, яку я бачив на обкладинці додатка до нью-йоркської «Санди Таймс». Готель «Каса Мона», новісінький, був однією з трьох будівель, на тлі яких зобразили Мону.

Невидима, але невипадкова течія несла мене до Сан-Лоренцо — ще не розуміючи цього, я відчував, що підкоряюсь любові. Фата-морґана підказувала мені, як це гарно — бути коханим Мони Еймонс Монсано. Міраж став нездоланною силою в моєму безглуздому житті. Я гадав, що Мона подарує мені більше щастя, ніж усі жінки, яких я досі зустрічав.

41 Карас на двох осіб

Місця в літаку, який мав доставити нас із Маямі до Сан-Лоренцо, були розташовані двома рядами по три. Сталося так — «так мало статися» — що поруч зі мною сиділи Горлік Мінтон, новий посол Штатів у Республіці Сан-Лоренцо, та його дружина Клер. Вони були сиві, лагідні та тендітні.

Мінтон розповів мені, що він професійний дипломат, але на посаді посла вперше. Раніше подружжя служило, як він сказав, у Болівії, Чилі, Японії, Франції, Югославії, Єгипті, Південній Африці, Ліберії та Пакистані.

Вони були закоханою парою. Вони постійно розважали одне одного маленькими подарунками: гарний краєвид за вікном літака, смішні або повчальні рядки з книг, якісь спогади з минулого. На мій погляд, це був бездоганний приклад того, що Боконон називає дюпрас, тобто карас, що складається лише з двох осіб.

«До справжнього дюпрасу, — вчить нас Боконон, — не може увійти ніхто, навіть діти, що народилися від такої пари».

Ось чому я не включаю Мінтонів до мого власного карасу, а також до карасів Френка, і Ньюта, і Ейси Брида, до карасу Анджели, і Лаймена Ендерса Ноулза, і Шермана Креббса.

Карас Мінтонів був такий затишний, призначений лише для двох.

— Мені здається, що ви цим задоволені, — сказав я Мінтону.

— Чим саме?

— Тим, що ви на посаді посла.

Судячи з поглядів, якими обмінялося подружжя Мінтонів, я бовкнув дурницю. Але вони втішили мене.

— Так, — поморщився Мінтон, — мені це дуже подобається, — він ледь помітно всміхнувся. — Я глибоко зворушений.

Усі мої спроби порушити різні теми закінчились однаково: я не міг видобути з Мінтонів ніякої інформації. Наприклад, я сказав:

— Ви, мабуть, можете говорити багатьма мовами?

— Так, ми з дружиною знаємо їх шість чи сім, — сказав Мінтон.

— Це має бути дуже приємно.

— Що саме?

— Мати можливість спілкуватися з людьми стількох різних національностей.

— Дуже приємно, — сказав Мінтон без піднесення. І його дружина підтвердила: — Приємно дуже.

Після чого вони знов заходились читати товстий стос друкованих аркушів, що лежав на ручці крісла між ними.

— Скажіть, будь ласка, — спитав я кілька хвилин по тому, — чи ви вважаєте… ви так багато подорожували, бачили весь світ… чи не здається вам, що люди в душі повсюди однакові?

— Хм? — сказав Мінтон.

— Чи не здається вам, що люди в душі однакові повсюди?

Він глянув на місіс Мінтон, переконався, що вона почула моє запитання, тоді обернувся до мене.

— Майже однакові, повсюди.

— Ага… — сказав я.

Боконон, між іншим, учить нас, що члени одного дюпрасу завжди вмирають через тиждень один після одного. Коли настав для Мінтонів час умирати, вони померли в одну й ту ж саму мить.

42