Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"

як наближались до немочі й смерті. Навіть і ті з них, котрі від природи не отримали ніяких блискучих дарів і вважались все життя простими й недоумкуватими, дивували потім розумом слів своїх. Від чого ж це? Від того, що в них перебувала завжди та спрямовуюча сила, яка звичайно буває у всякого чоловіка тільки в літа його юності, коли він бачить перед собою подвиги, за які нагородою загальні оплески, коли йому ввижається райдужна далечінь, що має таку звабливість для юнака. Загаснула перед ним далечінь і подвиги — загаснула й сила спрямовуюча. Але перед християнином зоріє вічно далечінь, і бачаться вічні подвиги. Він, наче юнак, жадає життєвої битви; йому є з чим воювати і де трудитися, тому що погляд його на самого себе, який безнастанно просвітлюється, відкриває йому нові недоліки в собі самому, з якими треба вести нові битви. Від того й всі його сили не тільки не можуть у ньому заснути чи ослабнути, а ще збуджуються безнастанно; а бажання бути кращим і заслужити оплески на небесах додає йому такі шпори, яких не може дати найсильнішому честолюбцеві його найневситиміше честолюбство. Ось причина, чому християнин тоді йде вперед, коли інші назад, і від чого стає він, чим далі, розумнішим.

С. Шевирьов.

Ум не є найвищою в нас здібністю. Його посада не більше, ніж поліцейська: він може тільки привести до ладу і розставити по місцях все те, що в нас уже є. Він сам не зрушить вперед, поки не зрушать у нас всі інші здібності, від яких він розумнішає. Далеким від життя читанням, роздумуваннями й безкінечним слуханням всіх курсів наук його змусиш тільки трохи піти вперед; іноді це навіть пригнічує його, заважаючи його самобутньому розвиткові. Він незрівнянно у більшій залежності перебуває від душевних станів: як тільки завирує пристрасть, він уже раптом діє сліпо й нерозумно; коли ж спокійна душа і не кипить ніяка пристрасть, він і сам прояснюється й діє мудро. Розум є незрівнянно вищою здібністю, але вона набувається не інакше, як перемогою над пристрастями. Його мали в собі тільки ті люди, які не зневажили своїм внутрішнім вихованням. Але й розум не дає повної можливості чоловікові стриміти вперед. Є вища ще здібність; ім’я їй — мудрість, і її може дати нам один Христос. Вона не наділяється нікому з нас при народженні, нікому з нас не є природною, але є ділом вищої благодаті небесної. Той, хто вже має і ум і розум, може не інакше отримати мудрість, як молячись за неї і день і ніч, благаючи і день і ніч її у Бога, підносячи душу свою до голубиної незлостивості й прибираючи все всередині себе до найможливішої чистоти, щоб прийняти цю небесну гостю, яка лякається помешкань, де не прийшло до ладу душевне господарство і немає повної злагоди в усьому. Коли ж вона увійде в дім, тоді починається для чоловіка небесне життя, і він осягає всю чудову насолоду бути учнем. Усе стає для нього вчителем; увесь світ для нього вчитель: найнікчемніший з людей може бути для нього вчителем. Із поради найбільш простої здобуде він мудрість поради; найнерозумніший предмет стане до нього своїм мудрим боком, й увесь всесвіт перед ним стане, як одна відкрита книга навчання; більше всіх буде черпати він з неї скарбів, тому що більше всіх буде чути, що він учень. Та як тільки забере собі в голову він хоч на мить, що вчення його закінчене і він уже не учень, і образиться він чиїмось уроком чи поученням, мудрість одразу в нього відніметься, й залишиться він у потемках, як цар Соломон у свої останні дні[52].

1846

XIII

Карамзін

(З листа до М.М. Я….ва)[53]

Я прочитав із великим задоволенням похвальне слово Карамзіну, написане Погодіним. Це найкращий з творів Погодіна щодо благопристойності як внутрішньої, так і зовнішньої: в ньому немає його звичних грубо-незграбних замашок й неоковирного недбальства стилю, який так багато йому шкодить. Усе тут, всупереч тому, струнке, обдумане й розташоване у великому порядку. Всі місця з Карамзіна прибрані так розумно, що Карамзін весь ніби окреслюється самим собою і, своїми ж словами зваживши та оцінивши самого себе, постає як живий перед очима читача. Карамзін представляє, дійсно, явище виняткове. Ось про кого з наших письменників можна сказати, що він весь виконав обов’язок, нічого не закопав у землю і на дані йому п’ять талантів[54] істинно приніс інші п’ять. Карамзін перший показав,, що письменник може бути в нас незалежним і шанованим усіма рівно, як найіменитіший громадянин у державі. Він перший провістив урочисто, що письменника не може гнітити цензура, і якщо він уже сповнився найчистішим бажанням блага такою мірою, що бажання це, зайнявши всю його душу, стало його плоттю та поживою, тоді ніяка цензура для нього не строга, і йому скрізь просторо. Він це сказав і довів. Ніхто, крім Карамзіна, не говорив так сміливо й благородно, не приховуючи ніяких своїх міркувань і думок, хоч вони й не відповідали в усьому тодішньому урядові, і чуєш мимовільно, що він один мав на те право. Який урок нашому брату письменнику! І які смішні після цього з нас ті, котрі стверджують, що в Росії не можна сказати повної правди і що вона в нас коле очі! Сам же висловиться так безглуздо й грубо, що більше, ніж самою правдою, вколе тими пихатими словами, якими скаже свою правду, словами запальними, що свідчать про неохайність розшарпаної душі його, і потім сам же дивується й обурюється, що від нього ніхто не прийняв і не вислухав правди! Ні. Май таку чисту, таку упоряджену душу, яку мав Карамзін, і тоді провіщай свою правду: все тебе вислухає, починаючи від царя до останнього злидаря у державі. І вислухає з такою любов’ю, з якою не вислухується ні в якій землі ні парламентський захисник прав, ні найкращий нинішній проповідник, який збирає навкруг себе верхівку модного товариства, і з якою любов’ю може вислухати тільки одна дивна наша Росія, про яку йде поголос, ніби вона зовсім не любить правди.

1846

XIV

Про театр, про односторонній погляд на театр і взагалі про односторонність

(Лист до гр. О.П. Т……го)[55]

Ви надто односторонні, й стали віднедавна так односторонні;