Читати книгу - "Коханки"

і суть жінки, а мати й Паула — це ніякі не жінки, або навпаки, вони — якісь не ті жінки, бо не засовують тобі в кишеню дріб’язок на морозиво, не піклуються про тебе, навпаки, їм хочеться, щоб їм як слід засунули щось, а грошей у них у самих досить, але женитися на таких не можна, як теревенять у селі.

А жінки, на яких женяться, поводяться інакше: вони дозволяють засунути тільки після весілля, щоправда, мало хто з них протримається без цього так довго і матиме успіх. От і думає собі Еріх про жінок того й цього сорту, якщо він узагалі думає про жінок, що він робить лише в одному випадку — коли його припре, а тут уже не до думання. Отож, Еріх думає про жінок, які для нього не жінки, хоча б узяти його безстатеву матір, і які увесь час годують його і поять. Він думає й про жінок, які теж не жінки, бо ж на них йому женитися не можна, вони цим самим займаються з усіма поспіль без жодного кохання або весілля, а щодо чистоти й ладу в усьому будинку, то їм хоч трава не рости.

Щоправда, власний будинок не у кожної є.

Щоправда, Еріху до лампочки, та жінка чи та, або й жодної.

Еріх про жінок узагалі не думає, а якщо й так, то про жінок, які й не є жінками. Тому жінки для Еріха не існують, оскільки жінки, яких він знає, насправді не жінки.

Еріх відчуває те, що жінки для нього роблять, однак самих жінок він не відчуває. Ось тому, і ще багато чому, Еріх думає про свою машинерію.

Ось тому, і ще багато чому, Паула в цю хвилину думає про Еріха, про те, як стати його дружиною, що буде нелегко, а таки можливо. Біжать дні, і шевство, що втратило, не знати чому, колишню привабливість і вже обтяжує Паулу, ображено вибухає стогонами: «Слухай, Пауло, коли ти не прагнутимеш більше, ніж прагнеш зараз, то я не зможу тобі гарантувати гарне майбутнє, як обіцяло спочатку. Ти й сама не помітиш, як я вже не гратиму в твоєму житті жодної, і то найменшої ролі».

А проте Паула не дослухається до того, що каже їй добре шевство.

Хоч Паула й продовжує вивчати шевське ремесло, вона мріє про краще майбутнє, що з Еріхом у неї ось-ось наступить, а просто безхмарне майбутнє, що його обіцяє майстерня, наступить лише за два роки по тому, коли Паула вивчиться. Але ж краще майбутнє може початися просто завтра! Пауло, пильнуй щомиті.

Адже краще майбутнє прекрасніш за просто прекрасне!

Найкраще зв’язати своє щастя з іншою людиною, ніж розраховувати на себе саму, бо так робили вже мати, бабуся, сестри, вони шукали щастя в іншій людині, але так його й не знайшли. Найкраще зв’язати своє щастя з іншою людиною й знайти його там, аніж самотужки шукати щастя. Буває, щастя й не приходить, а там, дивишся, і молодість минулася.

Як стати для Еріха дружиною, жінкою, у якій би він побачив жінку?

Краще зшити щастя з людської матерії, аніж скніти над неподатливим шовком, бавовною чи льоном.

До дідька тасьму, петлі для ґудзиків, ажурну, пряму й криву рядка. А якщо й не відмовлятися назовсім, то бодай робити все на галай-балай.

Еріх косить траву для худоби.

Еріх косить траву для худоби.

Він косить траву в стотисячний раз. Він працює дроворубом, але мусить косити траву для худоби і ще робити повно всього. Косити траву для худоби, чистити корівник, вивозити гній на луги, косити траву для худоби, ще й ще раз косити траву для худоби. І ще робити купу всього!

Паула навідується до Еріхової матері й до її близьких; власне, все це все люди, близькі до Еріха, все крутиться довкола Еріха, центра подій, який зараз косить траву для худоби, наче він займається цим щодня.

— Здрастуйте, моя мама просила передати вам ось цей пиріг. Смачного!

Еріхова мати дивується, бо де це бачено, щоб хтось від свого для інших бодай кавалок віддав самохіть. Такого досі тут не бувало, тут кожен намагається що-небудь собі загребти, натомість не бажаючи нічого віддавати, загребти якнайбільше, і найкраще — задурно. А оскільки всім відомо, що за просто так НЕ ЗАРОБИШ нічого, навіть важку хворобу не підхопиш, то Еріхова мати не може зрозуміти, з якого дива їй перепав цілий пиріг.

— Щиро дякую. Вітання матері.

І оскільки, як уже сказано, шанс одержати що-небудь у подарунок становить один до мільйона, то Еріхова мати замислюється. І чого ця дівка домагається? Що ж у нас таке цінне, про що вона бодай на секунду уявила, що ми їй це зможемо віддати, а вона це одержить? Мабуть, щось таке, що хоч на дрібку, але цінніше за її пиріг, адже завжди розраховуєш одержати більше, ніж вкладаєш. Бо не може ж вона серйозно собі уявити, що ми хай який дріб’язок, аж до бруду з-під нігтів, віддамо задарма. Адже якнайбільше, на що вона може зі своїм пирогом розраховувати, — це шматок жирної грудинки. Той, у якому сала менше, ми й самі з’їмо. Але ж вона ні словом не прохопилася, що залюбки взяла б шматок грудинки, або кілька яєць, або склянку сливового компоту. Не хоче вона сказати, що їй хочеться варення, що його ми самі варили? Оце вже ні, їй тоді доведеться тягати нам пироги до посиніння! Як згадаю, скільки мороки було з тим варенням! Хай вона собі сама його зварить!

Паула бере долю у свої руки. У нагороду вона дістає поки тільки невдячність, недовіру й нерозуміння.

А проте Паула крутиться дзиґою. Вона збирає квіти, поки вони ще цвітуть, навіть трішки раніше, вони розпустяться потім, у кімнаті, у скляній банці або в миленькій порцеляновій вазі. І задоволення від них тільки тобі самому або гарним гостям.

Але ось надходить день, коли стає ясно, що варення тут ні до чого. Якби йшлося про варення, Паула б обмовилася про нього після восьмого шматка пирога. Вона ж не зовсім дурна й не збирається притягти десять шматків в обмін на банку варення, бо за банку варення й восьми шматків досить.

Чого ж тій Паулі треба, куди вона гне? Еріх знову косить траву для худоби.

— Можна я тобі допоможу носити траву? — запитує Паула. Вона одягнена не для брудної роботи, у цій сукні краще в церкву. Але в церкву вона взагалі не ходить,