Читати книгу - "Сумую за тобою. Як пережити біль розставання, відновити стосунки та відпустити минуле, Ілсе Санд"

Ось декілька прикладів чесних заяв:

— Я відчуваю, що вже менше хочу робити щось разом із тобою.

— Я помічаю, що коли ми розмовляємо, дивлюся на годинник.

— Хотілося б почути від тебе щось нове й цікаве.

— Я все ще сподіваюся, що ти запитаєш щось про те, що я тобі кажу, щоб я відчув твою цікавість.

— Я хочу, щоб ми разом трохи дуркували, а не були такими статечними.

— Якщо ми зовсім припинимо спілкуватись, я сумуватиму. Проте зараз я відчуваю, що нам не варто бачитися так часто.

Така прямота цілком протилежна порадам викладачки світського етикету. Тут наявний ризик того, що інша людина образиться й розгнівається. З іншого боку, якщо ваші стосунки зайшли в глухий кут, то, може, вам нема чого втрачати? До того ж, є й шанс, що з цієї спроби вийде щось хороше. Так чи так, та залучившись до чотирирівневої бесіди, ви помітите, як зникне нудьга.

Проте може виявитися, що ви й справ­ді рухаєтесь у різних напрямках і поступово віддаляєтеся одне від одного. Тоді взагалі немає сенсу підтримувати стосунки, що вичерпалися й більше нікому не потрібні. Якщо ви ростете над собою й розвиваєтеся, наївно вірити, що протягом усього життя дружитимете з одними й тими само людьми.

  4. Інша людина нав’язала мені якусь неправильну роль

Дорослі діти, які розірвали стосунки з кимось із батьків, стверджують, що їхній образ, що вибудовуються зі слів, дій і вигляду батьків, зовсім не відповідає дій­сності. Вони не впізнають себе в батьківському дзеркалі, і це спантеличує їх. Вони відчувають, що реакція їхніх батьків не має жодного стосунку до того, ким вони насправді є. Імовірно, в дитинстві вони намагались уписатися в шаблон, який батьки вигадали для них, певно, ще до народження. Коли вони — у минулому й тепер — намагалися продемонструвати ті аспекти своєї особистості, що не вписувалися в цей шаблон, то стикалися з нерозумінням та ігноруванням. Це особливо характерно для тих батьків, хто й сам пережив важке дитинство, але не взяв на себе відповідальності за пропрацювання старих травм. Такі батьки опинилися в пастці своєї ролі, яку вони змушені раз за разом грати, тож, навіть не усвідомлюючи того, вони тримають своїх дітей у заручниках цієї безкінечної гри.

Скидалося на те, ніби моїй мамі конче потрібно було грати роль винятково хорошої матері. Для того щоб вона вважала свою гру вдалою, мені доводилося грати роль щасливої, гарненької й розумненької дитини. Я інстинктивно відчувала це навіть у ранньому дитинстві. Подорослішавши, дізналася, що дуже відрізняюся від цього образу. Я інколи буваю дурнуватою, нестерпною і сумною.

Знаходячи й приймаючи кожну нову грань своєї особистості, я відчуваю, що стаю міцнішою й більш цілісною. Але коли приїжджаю до матері, то бачу, що вона зовсім не сприймає мене такою, як я є. Вона продовжує грати роль доброї матері для гарненької розумненької дитинки. Мене саму наче ніхто не чує й не бачить. Почуваюся так, ніби я зникла або стала невидимою. Лише розповівши про цей візит моєму партнерові й почувши від нього слова розуміння, я знову сповна змогла відчути свою справжню особистість.

Дорте, 50 років

Кожній людині важливо, щоб її чули й бачили такою особистістю, у якій вона могла б упізнати себе. Якщо ваш образ, який ви бачите в очах іншої людини, спотворено, зберегти відчуття особистісної серцевини надзвичайно складно — особливо коли ви не дуже впевнені у власному відчутті себе.

Якщо ви росли з батьками, які не цікавилися вашими потаємними бажаннями чи вашою особистістю — або не помічали вас на вашій території, — вам може не вистачати стійкого відчуття своєї особистості. І навіть якщо ви насилу здобули собі відчуття безпеки й захищеності, воно однаково може похитнутися поряд із вашими батьками, тож бути поряд з ними буває болісно й обтяжливо.

Ми тією чи іншою мірою нав’язуємо іншим, зокрема нашим дітям, певні ролі. Єдина проблема полягає в негнучкості цих ролей: їх неможливо буде змінити, якщо з’ясується, що вони зовсім не годяться певній людині. Їхня гнучкість залежить передусім від вашої особистої гнучкості та від кількості ролей, які ви маєте в особистому репертуарі.

Якщо, приміром, ви можете грати лише роль «веселого розважальника», то роль «глядача» відводите іншим. Якщо вмієте виконувати лише роль «помічного слухача», іншій людині дістанеться роль «проблемної дитини». Якщо бачите себе лише в ролі «невинної жертви», іншим дістануться ролі або «рятівника», або «винищувача».

Іноді люди продовжують грати ролі з минулого і в певних стосунках поводяться вкрай невідповідно. Вони роздають іншим ролі й дотримуються думки, що певна людина створена лише для певної ролі, тож не здатні побачити, зрозуміти чи зацікавитися тим, якими інші бачать себе. Наприклад, у потягу можна зустріти жінку яка, не спитавши, почне розповідати про свої біди іншій пасажирці. У такий спосіб вона нав’язує цій пасажирці роль допомагачки, не з’ясувавши спершу, ким та є насправді й чи хоче слухати, чи, може, вона втомлена й воліла б відпочити. Інший приклад: батечко, який уважає свого сина значно кращим за інших дітей. І син, якому спочатку леститиме батькове захоплення, докладатиме всіх зусиль, щоб бути кращим в усьому, але при цьому втратить себе.

Використовувати інших у своїй грі — це форма маніпуляції, шкідливої для всіх сторін. Це робиться не конче зі злої волі, але так стається, коли ви, не усвідомлюючи і не розбираючись, потрапляєте в пастку минулого. Байдуже, чи ви є ініціатором гри, а чи усвідомили, що вас використовують, — спершу варто поговорити з кимось про це. Якщо така взаємодія відбувається між батьками й дітьми, все може бути так складно й заплутано, що неодмінно знадобиться допомога, перш ніж можна буде говорити про прозорість стосунків та нові моделі спілкування.

Якщо з батьками чи кимось іще ви почуваєтеся збентеженим, неправильним чи відсутнім, це, мабуть, тому, що ви втягнуті в гру, яка не має стосунку ані до вас, ані до ваших теперішніх взаємин. Можливо, ви опинились у п’єсі, створеній для того, щоб підтримувати ілюзії іншої людини стосовно її самої. Так чи так, це надзвичайно обтяжливо та енерговитратно, а користі від цього немає нікому. Отже, усвідомте це й позбавтеся цього тягаря. Болісно, коли руйнуються ілюзії, та нам усім краще стояти на реальному ґрунті.

Для танго потрібні двоє. Якщо хтось робить нові рухи, інший уже не може продовжувати танцювати по-старому. Якщо ви припините грати роль, яку вам нав’язала інша людина, їй теж дуже складно буде продовжувати грати свою. Це може спричинити обурення, зокрема й спрямоване на вас. Тим не менш, якщо ви зможете втримати новий рух, у тривалій перспективі це буде краще для всіх — зокрема для іншої особи, яка в найкращому випадку здогадається, що їй потрібна допомога.

Батьки легко нав’язують ролі своїм дітям. Утім, таке може статися і в інших стосунках. Найпростіше навісити якусь роль на того, хто нечітко демонструє свою справжню сутність. Що більше показуєте, хто ви, чого хочете і чого не хочете, то краще захищаєте себе від затягування в чиюсь гру.