Читати книгу - "Кохати зірку, Лана Деніз"

   Арман щасливо посміхнувся, по-змовницьки підморгнув їй і пішов, міцно тримаючи Селін за руку до сходів, що знаходилися в кінці коридору.

-Ходімо! Обережно,- він почав спускатися сходами, підтримуючи її під руку.

-Куди ми йдемо?- здивовано прошепотіла Селін.

-Зараз побачиш,- Арман провів її через кухню на першому поверсі і господарські приміщення, які були приховані від відвідувачів ресторану і прочинив перед нею широкі пластикові двері.- Проходь, не бійся! Тут ніяких репортерів точно немає.

   Селін обережно переступила поріг і опинилася на господарському дворі, де був службовий вхід.

-Ходімо, треба поквапитися!- Арман, не випускаючи її руки, швидко закрокував до автівок, які стояли поруч на службовій стоянці.

   Пройшовши повз декілька автомобілів, Арман зупинився біля спортивного байка. Діставши із багажника два мотоциклетні шоломи, він простягув один із них Селін.

-Тримай, це тобі.

   Селін здивовано поглянула на Армана, але слухняно одягла шолом. Арман одягнув свій, а потім зняв свою шкіряну куртку і накинув їй на плечі.

-Одягни, на вулиці вже прохолодно!

   Він допоміг їй одягти куртку і застебнув застібку-блискавку, а потім завів байк.

-Сідай, швиденько! Поки нас ніхто не помітив,- відкривши скляне забрало шолома, гукнув він до Селін і перекинув ногу на залізного коня.

-Куди ми їдемо?-з цікавістю запитала дівчина.

-Тікаємо від усіх! Сідай!

    Селін вмостилася позаду Армана і міцно обхопивши руками його за талію, притулилася до його спини. Її тоненька шовкова сукня підскочила вище колін, але їй було зараз байдуже на свій вигляд.

    Байк зірвався з місця, виїхав, не помічений репортерами, зі службового двору і влився в величезний автомобільний потік на проспекті.

   Проїхавши через міст Наполеона, вони виїхали на набережну, яка простягалася вздовж Затоки Ангелів. Вечірнє місто, огорнуте лагідним морем, сяяло  яскравими неоновими  вогнями.

   Проїхавши декілька хвилин по набережній, вони зупинилися біля причалу, де були пришвартовані білосніжні красуні-яхти. Залишивши байк на стоянці, Арман, тримаючи Селін за руку, підійшов до однієї з них.

-Ходімо,- промовив він, підіймаючись на борт розкішної яхти.

-Армане, що ми тут робимо?- вражено прошепотіла Селін.

-Ховаємося від надокучливих репортерів і від усього світу. Не бійся, піднімайся!

   Селін, обережно ступаючи на високих підборах, піднялася по трапу і ступила на палубу білосніжної  красуні і спершись на перила, зачаровано прошепотіла, милуючись залитим місячним сяйвом теплим морем:

-Яка краса! Тут такий гарний краєвид!

-Так, краєвид тут гарний,- тихо промовив Арман, який вже встиг спуститися в каюту і повернутися з пляшкою шампанського і двома келихами. Відкоркувавши вино, він наповнив келихи і простягнув один із них Селін.

-Нарешті ми вдвох і нам ніхто не заважатиме,- полегшено зітхнувши, промовив він і зробив декілька ковтків іскристого напою.

   Селін, ніяково посміхнувшись, пригубила вино. Вона намагалася втамувати тремтіння,  яке відчувалося у всьому тілі чи то від хвилювання чи від того, що поряд з нею був такий шикарний чоловік.

   Арман, помітивши її тремтіння, поставив келих на столик.

-Селін, ти вся тремтиш! Ти змерзла?  Ходи до мене, я тебе зігрію,- він ніжно обняв її і пригорнув до себе. Дівчина довірливо пригорнулася до нього.

   Декілька  хвилин вони стояли мовчки, слухаючи лише стукіт власних сердець. Селін раптом зрозуміла, що не може думати ні про кого, окрім Армана, і це було поганим знаком для неї, адже вона прекрасно знала, що у нього є наречена.

    Теплі пальці Армана торкнулися до її підборіддя.

-Селін, я кохаю тебе,- прошепотів він, дивлячись їй в очі,- кохаю і хочу бути з тобою!

-Я теж кохаю тебе, дуже кохаю…І хочу бути твоєю,- прошепотіла Селін.

   Арман підхопив її на руки, відніс в каюту і обережно опустив на ліжко. Продовжуючи ніжно цілувати її, він нетерпляче розстібав гудзики своєї сорочки. Селін, втративши над собою контроль від палких поцілунків, допомагала йому.

   Нарешті сорочка Армана ковзнула по його плечах, оголюючи красиве треноване тіло. А за мить тоненька срібляста сукня опустилася на чорний шовк його сорочки  на підлогу.

   Арман обіймав її обережно і ніжно, насолоджуючись кожною хвилиною, яку вони проводили разом.

-Селін, я кохаю тебе,- шепотів Арман,- кохаю тебе!

-Я теж тебе кохаю,- шепотіла вона  у відповідь, підставляючи своє обличчя і тіло під палкі поцілунки чоловіка.- Кохаю…Дуже кохаю!

    Це були незабутні моменти  їхнього кохання, справжнього і щирого.  Але Селін потрібно було повертатися додому. Прощаючись з Арманом біля свого дому, вона зітхнула і тихо запитала:

-Армі, а що буде з нами далі?

-Ми будемо разом і напишемо свою історію кохання, лише довіряй мені! Довіряй, не зважаючи ні на що! Обіцяєш?- Арман ніжно провів по її щоці і заглянув їй в очі.

-Обіцяю,- прошепотіла Селін, поцілувавши його.

-На добраніч, кохана! Солодких тобі снів!

-На добраніч!

    Арман почекав поки Селін зникла за дверима і ввімкнув двигун свого байка. Він мчав вулицями нічного міста ніби на крилах. Кохання до цієї дівчини, окриляло його і наповнювало душу п’янким ароматом щастя.

   Він, тримаючи кермо однією рукою, другою вправно зняв з голови шолом і підставив обличчя прохолодному вітру, який віяв з моря. Його душа співала від щастя.