Читати книгу - "Перехресні стежки, Франко І. Я."

перед надмірним переоцінюванням «економічного матеріалізму» та «жолудкових ідей». Але Євгеній з такими людьми ніколи не сперечався і лишав їм дешеву побіду, та зате ніколи потім не заходив з ними в поважну розмову. Він шукав людей, у яких слова йшли в парі з ділами; тільки з такими він говорив інтимніше, із них робив невеличкий, але тривкий зав’язок «своєї громади».

Хоча все се діялося помалу, незамітно, без шуму і без політичної закраски, то все-таки в повіті, досі глухім і забутім, почулося якесь життя. Попи на соборчиках, хоч не закидали своїх улюблених карт, усе-таки заговорювали чимраз частіше про справи з-поза обсягу звичайної хлопістики, про те, як би то допомогти селянам виорендувати у пана сіножать, перевести вибір чесної ради громадської, заснувати читальню. Селяни почали пильніше придивлятися господарці громадських рад; до староства і до виділу повітового поплили скарги на надужиття і касові непорядки; кілька разів селянські депутації їздили до виділу крайового, а два чи три випадки скінчилися в кримінальнім суді і завели дуже «porządnych» 16 війтів та писарів до Іванової хати. Все те виглядало ще зовсім невинно, немов діялося само собою, все те не мало ніякісінької політичної барви, але всюди видно було одну руку, одну роботу.

- Пане меценасе! - мовив раз староста, здибавшися з д-ром Рафаловичем у якімсь товаристві і жартливо грозячи йому пальцем.- Здається, що будемо битися.

- Тілько в такім разі, коли пан староста виповідять мені війну,- також жартливо відповів Євгеній.

- Але ж ви робите потаємні підкопи під мої позиції!

- Борони Боже! - з жартливим обуренням мовив Євгеній.- Ніяких потаємних підкопів не роблю. А щодо лихварів і п’явок людських, то з тими у мене явна і безпощадна війна. Се так. Але ж не смію думати, щоб се були позиції пана старости.

- Ach, junger Mann, junger Mann! - мовив староста, звичаєм старих бюрократів закидаючи по-німецьки і плещучи Євгенія по плечі.- Sie verstehen nichts von Politik. 17 А коли ваша війна звернена проти лихварів, то чому не беретеся до Вагмана? Се ж найгірший, найнебезпечніший лихвар у нашім повіті. Чому не воюєте з ним, а навіть навпаки, підпираєте його?

- Я? Його?

- А так! Бачите, як я зловив вас! Підпираєте лихваря, найгіршу п’явку! Підпираєте тим, що жиєте в його домі.

- Жию, бо мені там вигідно, і жив би, якби сей дім належав до пана старости і пан староста винаймали його. А з лихварськими справками Вагмана я досі не стрічався.

- Не стрічалися? Але ж він розкинув свої сіті по всіх селах.

- Не знаю про се. Як наскочу на який слід, то можуть пан староста бути певні, що без найменшого огляду на те, що він мій господар, а я його локатор, цупну його так, як тілько зможу.

- Ну, коли се ваша серйозна воля, то я думаю, що на нагоду недовго будете ждати.

 

 

 

Д-ру Рафаловичу справді недовго прийшлося ждати на нагоду. Одного вечора, коли він уже був сам і мав замикати канцелярію, в дверях явився високий жид у довгім жупані, худий, з чорною бородою і довгими пейсами і, поклонившися, зупинився мовчки коло дверей.

- Чим можу вам служити? - промовив Євгеній, підходячи до нього ближче.

- Я Вагман,- промовив жид, роблячи крок наперед.

- Властитель сього дому?

- Так.

- Дуже мені приємно.

Євгеній подав йому руку. Він досі не бачив його ніколи, бо тоді, коли наймав помешкання, його не було дома, і він умовився і платив піврічний чинш його жінці, що завідувала всіми домами, жидівським звичаєм записаними на її ім’я.

- Ще не знати, чи буде вам приємно,- мовив Вагман, злегка всміхаючись.

- Або що? Приносите мені якусь неприємну новину? Хочете виповісти мені помешкання?

- Е, ні! Але я знаю, що вам там різні пани натуркали вуха, що я лихвар, п’явка, небезпечний чоловік.

- Ну, то подвійно приємно буде мені, коли дізнаюся від вас, що се неправда.

- А як дізнаєтеся, що правда?

- Ну,- мовив Євгеній, сміючись,- то ви були би перший лихвар, що признається до сього одверто, а в такім разі все-таки цікаво пізнати такого білого крука. Але поперед усього - перепрошаю, що так говорю з вами коло дверей. Маєте, може, до мене яке канцелярійне діло?

- Ні. Я думав, що пан меценас мають нині троха вільного часу. Давно збирався... хотів поговорити де про що...

- Дуже радо служу, хоч надто багато вільного часу й не маю. Але в такім разі позвольте, що замкну канцелярію і попрошу вас до себе нагору.

Коли були в Євгенієвім помешканні, сей попросив Вагмана сідати і потрактував його цигаром, але Вагман не взяв, звиняючися тим, що не курить.

- Мушу вам сказати, пане меценас,- говорив він, якось скоса позираючи на Євгенія,- що я, заким прийшов до вас, добре вивідувався про вас: із якого ви роду, де вчилися, де практикували. Се у нас звичайно робиться, коли хто хоче мати з ким діло.

- Ов! Значить, ви хочете мати зо мною якесь діло?

- Так. Не бійтеся, зовсім не лихварське і не таке, про яке вам говорили ті панове, що вас остерігали передо мною.

- Дуже цікавий дізнатися!

- Ну, та поки почнемо говорити про се діло, я мушу сказати вам дещо про себе. Бо не досить того, що я знаю вас; треба, щоб ви знали мене і не йшли насліпо.

- Дуже добре.

- Так, отже, я скажу вам, що я справді лихвар. Пощо таїтися з правдою? То значить, пану старості ані пану президентові я в сьому не признаюся, але вам мушу. Скажу ще більше: мої товариші-лихварі уважають мене найгіршим, найнебезпечнішим лихварем, тому що я знаю закони і тисячні крючки, знаю людей і людську вдачу і вмію так зручно обмотати їх, що вони тілько зіпають у моїх сітках, але ніколи не можуть видобутися з них.

- О, то ви небезпечний чоловік,- сміявся Євгеній, усе ще вважаючи ті Вагманові признання якимсь жартом.

-