Читати книгу - "Сестри крові"

– Хочете, щоб я відрікся посади, яку мені надав король? Відрікся на домагання купки людей?

Він аж трясся від обурення, почервонів, а голос його тремтів, аж став заникуватися, але тут зірвалася така буря гніву проти нього, сипонули такі звинувачення з усіх боків, що врешті він скорився і обіцяв, що складе свої повноваження та відішле грамоту примасові. Але ж раптом усі усвідомили, що новий гетьман може не знайти підтримки короля і сейму, тому всі разом із Вишневецьким почали тепер просити його, щоб підчаший того не робив. І так ото було знайдено соломонове рішення, що на чолі війська будуть Остророг і Вишневецький.

Під час цих нарад трапилася доволі дика подія. Між зібраними в костелі помічено було одного русина з передмістя, він стояв собі збоку й щось нотував у книжечку. Хтось вирішив, що то шпигун. Кілька вояків, які під Пилявцями й шаблі не добули, вивели чоловіка на подвір’я і без допиту й суду мужньо зарубали. Після цієї перемоги над ворогом лицарське коло подалося на замок увінчати день бенкетом. Але паніка й плітки про потаємні зносини львівських русинів з козаками не вщухали, а поширювалися й далі. 2 жовтня козаки пана Сенявського упіймали гологірського міщанина й припровадили до Львова, бо він буцімто йшов до Хмельницького з листом від тамтешніх міщан, які закликали гетьмана негайно прийти на допомогу проти польської тиранії, обіцяючи забезпечити військо всім необхідним. Каспера покликали піддати нещасного тортурам. Лукаш пробував втрутитися, бо ці звинувачення виглядали смішно. Жменька міщан маленького містечка обіцяла забезпечити велику армію? І яким чином цей лист міг пришвидшити рух козацького війська, яке й так ішло в цьому напрямку? Та, висловивши все це, відразу ж і пошкодував, бачачи, як пучнявіє обличчя бурґомістра Ґрозваєра, – тут, що не говори, а він зробить навпаки. Так і вийшло. Бідолаху піддали таким тортурам, що він з усім швидко погодився, а потім стратили.

А 4 жовтня об’явилася істерична білоголова, яку начебто послав Кривоніс з одним козаком шпигувати, вдаючи подружжя, аж під самий Краків. Однак вона покинула козака, здалася на милість райців і розкаялася. З усього було видно, що це божевільна, бо плуталася, оповідаючи про їхню мандрівку, не могла назвати достеменного місця, де розлучилася з козаком. Лукашеві вдалося її вирвати з цупких лабет правосуддя з огляду на стать. Її помилували, що було, на думку Кушевича, «не дуже добре й не дуже слушно. Спіймали й іншу, чоловік якої утік до Хмельницького, й віддали на тортури. Нема ніяких сумнівів, що між прихильниками грецької віри не знайдеться вірних і відданих мужів, від них, напевно, йде наша згуба».

Манія шпигунства прокотилася містом. Католики спідлоба зиркали на православних, православні остерігалися католиків, євреї – і тих, і тих, слушно чекаючи підступу й зради. Разом зі страхом і панікою ширилися неймовірні байки, обростаючи новими вигадками й втягуючи в їхнє розповсюдження все більше народу. Фантазійні чутки про підступних русинів небавом перескочили, наче блохи, на євреїв, і ось уже арештовано трьох чоловіків, які начебто влаштували ритуальне вбивство. Арештовано їх було за доносом одного-єдиного боголюбного міщанина, який вказав на цих євреїв як на убивць невинного християнина. Справа була доволі заплутана, бо трупа не знайдено, цілком можливо, що той, кого буцім убили, втік разом з іншими львів’янами з міста, однак євреїв узяли на тортури, і за недовгий час вони в усьому призналися. Єдине, що затаїли, – місце поховання трупа. Коли кат повів їх до місця страти, їхні руки облили смолою, обмотали конопляними мотузками та підпалили, вони йшли до помосту, корчачись від болю, а довкола вирувала обурена юрба, вимагаючи негайної смерті, і не заспокоїлася, допоки полум’я не охопило тіла жертв і не проковтнуло їх. Але й потім юрба не розійшлася, а дочекалася, коли вогонь погасне, і тільки смердючий дим буде ще висіти в повітрі, а тоді кинулася збирати в хустинки попіл спалених «убивць», щоб посипати ним двері й вікна й таким робом убезпечити себе від нашестя упирів та демонів.

Чутки про чарівниць, які допомагають Хмельницькому, не викликали ні в кого сумніву, та це, зрештою, підтверджували спіймані козацькі вивідачі, а що один із них признався, нібито гетьманські чарівниці мали проникнути й до Львова, то влада кинулася гарячково шукати їх і небавом знайшла молодицю, яка прибилася до міста зі Збаража. То була звичайна втікачка, але на свою біду впала комусь у підозріле око, її схопили й допитали так успішно, що призналася вона раніше, ніж припекли її тіло розпеченими кліщами. І знову місто мало неабияке видовище, жінку вивели на поміст і здерли з неї сукню та сорочку, вона стояла прив’язана до стовпа зовсім гола, вітер розвівав її волосся, а малі львів’яни мали змогу вивчати анатомію жіночого тіла. Каспер не квапився запалювати стос, мовби даючи змогу намилуватися всім жіночою вродою, а насправді чекаючи, що, можливо, хтось схаменеться і помилує бідолашну, жінка кричала, благала, клялася всіма святими, що не займалася чаруванням і не бачилася з козаками, але збіговисько їй не вірило, бо збіговисько в таких випадках ніколи нікому не вірить, і коли вже всі намилувалися досхочу голим тілом, стали волати: «Пали! Пали! Пали!»

Самійло Кушевич старанно нотував: «Вже в нас показуються конспірації: вже багато гультяйства по ночах наїздить і від’їздить; вже відбуваються ріжні збори то по церквах, то по закутинах і долинах передміських: вже нам русь виповідає послух!»

А потім прокотилася містом ще одна геть фантазійна історія, як Хмельницький, маючи обмаль зброї, шабель, куль та пороху, написав листа до львівського міщанина русина Ґеорга, чоловіка багатого, власника кількох кам’яниць, просячи його, щоби накупив для війська зброї. Гроші гетьман послав сховані у пшоні. Та заки «руські хури» доїхали до Львова, поляки перехопили лист, переписали, запечатали знову й відіслали Ґеоргу. Відтак прибули до нього вози з пшоном і грішми, а він відразу розіслав своїх людей з возами до Кракова й інших міст за закупом зброї, а ті, накупивши всього, що треба, рушили в зворотню дорогу, та, коли минали Львів, їх перепинили й все відібрали. Ґеорга викликали до Ратуші, і хоч він усе заперечував, доводячи, що товар призначений для польського війська, ув’язнили, а вдома зробили трус і знайшли двісті тисяч золотих від Хмельницького та велику силу всякої зброї.

Лукаш слухав цю історію з немалим подивом, бо добре знав, кого останнім часом було ув’язнено, – серед них жодного Ґеорга не було. Усі ці безглузді чутки спричинили й у