Читати книгу - "Мої спостереження із Закарпаття, Юліан Хімінець"

Як могла б гарантувати кордони ЧСР єдина Франція, коли тепер (ще перед відданням Судетів німцям, прим. автора) ЧСР мала ще сильну армію, прекрасні укріплення, договори взаємної допомоги з Францією, СССР і Малою Атлантою. Цю нелогічність брітійської політики тяжко зрозуміти.

У Франції панував великий страх перед війною, а ще більший страх перед большевиками, які через ЧСР досягли б до Середньої Европи. У Франції ще була свіжа пам'ять про “народній фронт” Леона Блюма, як засіб большевизації Франції. З тих причин французький уряд дав себе переконати Великою Брітанією, що ворогом Европи є не Гітлер, а Сталін.[35]

У своїх політичних потягненнях Велика Британія свідомо виключила СССР. Вона твердила, що СССР, не маючи безпосередніх кордонів з ЧСР, і так не зможе прийти з допомогою ЧСР не дивлячись на те, що ЧСР і СССР мають між собою взаємний договір, заключений в 1935 році. Щоб прийти з допомогою ЧСР, совєти мусіли б мати право перемаршу через Мадярщину або Румунію. Мимо того, що Франція просила обидві ці держави дати їй це право, вони його не признали для СССР.

Брітанія розглядала “побіду” ЧСР над Німеччиною своєю програною, бо успіх ЧСР вона уважала так само успіхом СССР, а вона цього не бажала. Щоб не допустити до того, треба було виелемінувати ЧСР з орбіти большевиків, а це міг зробити тільки Гітлер, маючи моральне право на Судети.

В місяці травні 1938 року малощо не дійшло до збройного зудару між Німеччиною і ЧСР. Під великим напруженням чехи моболізувались. Завдяки французькому прем'єрові Едвардові Далад'є і міністрові закордонних справ Жоржові Боннетові, які намагалися за всяку ціну оминути збройний зудар, може, із своїх власних міркувань, щоб Франція не мусіла встрявати у війну й допомагати чехам, Франції вдалося тимчасово відложити справу вирішення судетських німців.

Дня 20 травня 1938 року генерал Кайтель, шеф німецького Генерального штабу, випрацював операційний плян у справі ЧСР на випадок потреби, що був предложений Гітлерові до підпису. Гітлер не підписав цього пляну. Натомість він дав зробити новий плян, що був підписаний 30 травня 1938 року. Провідна думка цього пляну була така: “Моїм незмінним бажанням є в наиближчому майбутньому знищити ЧСР. Початок військової операції має начатися 1 жовтня 1938 року”.

На думку німецьких генералів, цей плян був нереалістинним, бо після цього пляну Німеччина могла бути переможеною у війні з ЧСР. Таку саму думку поділяло й міністерство закордонних справ, за винятком самого міністра фон Рібентропа, який підтримував Гітлера. Гітлер в тому часі був цілковито ізольований від світу; він бачив тільки Рібентропа, Гімлера й Гесса, які твердили, що СССР, Франція і Велика Брітанія не будуть воювати за ЧСР.

Ситуація в серпні стала дуже критична. Німецькі генерали, побачивши, що вони не мають успіху з Гітлером, щоб він не йшов війною проти ЧСР, старалися знайти закордонних дипломатів, які, зустрівшись з Гітлером, могли б вказати йому на небезпеку його пляну. Одним із таких державних мужів, що приїхав до Німеччини з державною візитою, був мадярський регент, адмірал Горті, що перебував у Німеччині від 21 до 26 серпня 1938 року.

У розмові Горті з Гітлером про ЧСР він почав вказувати на небезпеку Гітлерового пляну. Гітлер раптом крикнув: “Дурниця, перестаньте!”.[36]

Час дуже наглив, бо, як сказано вище, Гітлер назначив початок військової операції проти ЧСР на 1 жовтня 1938 року. Знаючи це, лорд Рансіман, що перебував у тому часі у Празі для посередництва у полагодженні спорів поміж Генлайном і ЧСР, дня 2 вересня 1938 року вислав до Гітлера особистого листа, в якому запевняв його, що справа судетських німців буде полагоджена до 15 вересня 1938 року. Цим способом Рансіман старався заспокоїти нетерплячого Гітлера.[37]

Вирішивши почати війну, Гітлер у своїй промові на партійних зборах в Нюренберзі дня 12 вересня 1938 року заявив:

“Судетські німці мають право на самовизначення і, оскільки цього не можна буде осягнути мирним способом, він рішений взяти це право силою”.[38]

Довідавшись про таке наставлення Гітлера, брітійський прем'єр Н. Чемберлен полетів 15 вересня 1938 року до Берхтесгадену, щоб вивідати про ситуацію від самого Гітлера. З розмови з Гітлером, він зрозумів, що ситуація є дуже загрозлива, бо Гітлер домагається негайного права на самовизначення для судетських німців і уневажнення договору ЧСР з совєтами. Якщо він цього не дістане негайно, то буде війна. Чемберлен просив Гітлера дати час, щоб порадитися з французьким урядом і з лордом Рансіманом.[39]

Побачивши, що ніхто не всилі переконати Гітлера відступити від його пляну при помочі війська знищити ЧСР, німецькі військові кола з високими цивільними членами уряду під проводом генерала Людвика Бека, створили проти Гітлера заговір. Заговір мав три фази: “1. Старатися далі переконувати Гітрера в безглуздності його пляну. 2. Поінформувати Велику Брітанію про плян Гітлера й закликати її, щоб вона повідомила його, що вона буде воювати, якщо він нападе на ЧСР. 3. Вбити Гітлера, як тільки він дасть наказ військового нападу на ЧСР”.[40] Хоча барон Вайцзекер, шеф міністерства закордонних справ Німеччини, нав'язав з Брiтанією кілька контактів, Брітанія відмовилася кооперувати з німецькими генералами. В наслідок того залишилося тільки вбити Гітлера, як тільки буде виданий наказ нападу на ЧСР. Цей плян був уневажнений дня 28 вересня 1938 року, коли прийшла вістка до Берліна, що брітійський прем'єр Н. Чемберлен і Е. Далад'є приїжджають до Мюнхену. Дня 18 вересня 1938 року брітійський уряд мав зустріч з французьким урядом у справі пляну Чемберлена. Чемберлен із самого початку конференції виключив з-під дискусії всі інші пляни для полагодження спірних проблем