read-books.club » Фантастика » Непрохані гості, Василь Головачов 📚 - Українською

Читати книгу - "Непрохані гості, Василь Головачов"

139
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Непрохані гості" автора Василь Головачов. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 16 17 18 ... 64
Перейти на сторінку:
спальню, вітальню і передпокій; батько спостерігав за мною і мовчав.

Але ж для того, щоб узяти карабін, у мене, співробітника відділу безпеки, треба бути дуже поінформованою людиною! Треба знати, що я був в експедиції під кодовою назвою “Погоня”, що повернувся і привіз карабін і що не здав його вчасно в сектор обліку… Хто міг знати такі подробиці?

— Дзвони, чого чекаєш, — не стримався батько. — Чи хочеш, щоб це зробив я? Жартами тут не пахне.

Батько не лякав мене. Просто він був досвідченіший і знав людей краще.

У вітальні я висунув із стіни пульт домашнього координатора і набрав телекс відділу. На щастя, Ян був на місці. Я розповів йому те ж саме, що й батькові.

— У мене навіть думки такої не виникало, — похмуро проказав Лапарра. — Не здати карабін… Куди дивився сектор обліку, хотів би я знати?! Ніби у мене клопотів не вистачає… Але і ти добрий!..

— Хто ж міг передбачити…

— Міг, міг, зобов’язаний був передбачити, не вдавайся до виправдань. За те, що не здав карабін обліковцям, своє одержиш, як і вони своє… Приходь у відділ, будемо думати, як викрутитися з цього становища.

Я згадав скелі Ховенвіпу, мерзотний посвист куль, що влипали у камінь поруч з моїм тілом, і зрозумів батька. Карабін “дракон” в руках у маніяка — це жахливіше стихійного лиха!

— Йдеш? — гукнув до мене батько, пораючись на кухні. Втручатися в розмову з Яном він не став.

— Вибач, тату, ти, здається, маєш рацію, я пішов у відділ.

— А що я матері скажу?

— Ти ж бачиш, у яке становище я потрапив. Вигадай щось, скажи — пішов до спортзалу.

Я зітхнув, уявив, як засмутиться мати — останнім часом ми майже не зустрічалися вечорами, — і ступив за поріг. Вечір я зіпсував собі остаточно.


Інформація до розслідування.
Атлантичний океан, район підводної
гори Роккевей, квітень 28 — 308

Невидима оку холодна маса повітря діаметром близько двох кілометрів опустилася з невидимих висот до океану. Що нижче вона осідала, то інтенсивніше охолоджувалося повітря, зона низьких температур розширювалася, витискуючи теплі шари повітря до Американського континенту і породжуючи барометричні хвилі — інфразвук з частотою в частки герца.

Перші слабкі поштовхи повітря досягли автоматичних датчиків синоптичної мережі і ввімкнули режим підвищеної небезпеки. Чергові геопатруля головного центру зміни погоди Північної Америки з цікавістю сприйняли повідомлення автоматів і взялися за перевірку даних. Вони ще не здогадувалися, в чому річ, та й не могли здогадатися: програма погоди над Атлантикою не передбачала глобальних змін протягом найближчих діб, а оскільки крім людей ніхто не міг втрутитися в програму, то, на думку чергових, відомості про зародження тайфуну були просто інтересним казусом, збоєм у ланцюзі автоматичної мережі реєстраторів.

Між тим маси холодного повітря дедалі більше скупчувалися над поверхнею океану і все сильніше закручувались в спіраль. Вітри з-під її основи ринули до берегів материка, здіймаючи брижі на досі спокійній гладіні води. Перший смерч утворився через півгодини після падіння “маси холоду” — неймовірно швидко за мірками метеорологів. Потім утворилися ще два смерчі. Захопивши гігантські маси води, вони злилися в один і перетворилися на “око тайфуну”, що понісся в бік Африки, поступово нарощуючи швидкість.

Лише через сорок хвилин чергові метеоцентру, опам’ятавшись, пустили до південної околиці Північно-Американської улоговини винищувачів ураганів. Битва з тайфуном, що утворився з невідомих причин упродовж години, була важкою і тривала всю ніч. Тому ніхто з пілотів модулів ІУ не помітив незвичайних світлових ефектів, що супроводжували “око тайфуну” до його розпаду.

Причин виникнення надзвичайно холодної маси повітря, яка і породила тайфун, знайти не вдалося. Загадка тайфуну “Роккевей” увійшла в зведення пригод кліматологів Академії наук Землі й була похована під шаром інших інформаційних повідомлень, які вимагали додаткового аналізу і контролю.



ВІТОЛЬД СОСНОВСЬКИЙ

З висоти триста метрів Ховенвіп виглядав інакше, ніж з горизонталі Землі. Я довго розглядав хаос чудернацьких криваво-червоних гребенів, колон, фестонів і шпилів, з-поміж яких проглядалися іноді рівні, як стіл, ділянки, і мене дедалі більше захоплювала краса цього дикого куточка природи, не торкнутого хоча б зовні людськими руками. Тепер нам належало розібратися в тому, що ж люди спорудили в надрах цих гір і заради чого вони колись посягнули на таку красу, що не повторюється в жодному з районів Землі.

— Ще не намилувався? — підійшов до мене Гнат. З ним був невисокий, але кремезний — такий собі гриб-боровик — начальник літаючої лабораторії БІІМ на прізвище Юранов. У начальника були сиві скроні й крижані очі.

— Панорама справді чудова, — кинув погляд униз Юранов.

Літаюча лабораторія — шестикутна платформа розміром з третину поля зимового стадіону, накрита прозорим ізсередини куполом, повільно дрейфувала на південний схід над заповідником Ховенвіп. Дев’ять осіб її екіпажу готувалися до пуску апаратури науково-дослідного комплексу.

— Отже, що мені вводити до програми? — звернувся до Гната начальник БІІМу. — Яка сфінктура об’єкта?

— Сфінктура?

— Що, незнайомий термін? Ввели його близько двохсот років тому, і походить він од слова сфінкс. Означає ступінь загадковості об’єкта, якісні характеристики його таємничості.

— У такому разі сфінктура плато Ховенвіп — штучні споруди в його надрах: тунелі, машини, апаратура, кабелі й хвилеводи зв’язку, енерговоди і тому подібне.

— Годиться. Цей комплекс проходить останні польові випробування перед закидкою далекої зоряної, і ваш запит вирішили задовольнити в першу чергу. Після Ховенвіпу нам належить працювати під водою — це вже замовлення археологів.

Вони попростували кільцевим коридором до виходу в центральний розподільний зал лабораторії, розмовляючи на ходу. Я поплентався позаду, з одного боку, захоплений вражаючою дикою красою Ховенвіпу, з другого — усвідомлюючи свою непотрібність на борту цього летючого левіафана.

1 ... 16 17 18 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Непрохані гості, Василь Головачов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Непрохані гості, Василь Головачов"