Читати книгу - "Криве дзеркало української мови"

народнім стилем, що рідко тепер трапляється в наших пісьмеників. Але і в його е примішка, шкодлива для мови, є тенденція зьеднання „гороху с капустою", це б то украінськоі мови з книжньою галицькою. Автор ставить білше галицького — від, ніж украiнського — од, ще й подекуди трапляється сливе половина стародавніх — сей, се, сі, чого вже нігде нема в инчих ваших газетах і в книжках; трапляються галицькі падіжі: цілей, древностей — цілів, древностів; галицькі форми: визволення, задоволення, — визвоління, польські слова — переконаннів (пересвідченнів), розрахувало (полічило), яскравий (искряний); окремо (окроми), свідоцтво (засвідчення), білше всього — білше од усьго і т. д. Без ціх хиб мову — д. Шелухина можна було б назвать зразцевою. Автор навіщось вливає „нове вино в старі міхи", але в ціх старих міхах нове вино тхне, або принаймні одгонить скислим вином...

Стаття д. С. Руссовоі „Загально — Земський зьізд" написана трохи кращою мовою, нiж йіі передніша стаття, за котру я вже казав передніше. Але і в ці статті мова нечиста, повна галицьких та польських слів, хоч йіх тут вже менче. В ці статті, що міні аж дивно, замісць украiнського — повинно буть скрізь стоіть польсько — галицьке мусить бути, як приміром в таких фразах: „Не мріі мусять бути перед зьіздом, а реальне діло". По — украiнський це виходе: не мріі (винуждены) силувані буть на зьізді, а діло. Отака нісенітниця! Серед земців, каже вона далі, було чимало Маршалків (?) обік (побіч) с панством. Хто знає в нас, що то за маршалки? неначе — маршали! Замісць слів — ступіні, марить, вона пише — ступні (це сліди ніг од ходи), мріяти. І скрізь у неi — окремо, також, майбутнє (ніби — то будуще, а воно значиться — вЪроятное). Багацько в неі отаких невдатних слів: нахил — нихильність, бо нахил — це уклонъ дна річки, як от — спад гір; на перешкоді (на заваді), одстоював школу (встоював за школу), білш усього — білш од усього; польська — розмаiтість, відокремленість — одопрічність, пропонував — предложив, чекати, виголошували — оповіщали, керують — правують, настрій (направа), окремий (опрічний, нарізний) і т. д. Одним словом, усе в авторки подавньому. Бо шановна авторка при завсідньому пробуванні в городах зовсім одбилась од народньоі мови, ще й до того скрізь у неі стоіть — від, тільки часом подекуди кинуто украiнське — од. Шановна авторка вже не може одрізнить украiнських слів од галицьких та польських, і через це — йіі нетреба б зовсім писати книжечок для дітей і народа. Я радив би авторці давать своі статті спочатку якому — небудь селюкові, щоб він перечитав йіх і показав, котрі слова украінські, а котрі галицькі й польські, щоб можна було пускать йіх до друку. Авторка багацько написала статтів і могла б таки добре прислужиться украінським справам, бо дуже падкує коло цієі справи; але с причини, показаноі мною, вона шкодить тільки чистоті украінськоі мови.

В решті статтів цього номера мова гарненька, але скрізь, сливе в усіх авторів вона засмічена галицькими або польськими словами, котрі й досі теліпаються в статтях декотрих украiнських журналів. Якби такою мовою писали галичани в Літ. н. В—ку, то, як на йіх, це мова була б гарна. Але в журналі, для сільських украiнських вчителів мова повинна буть чисто украінська, щоб вони, читаючи „Світло", не набрались з його усякого мовного непотрібу (дряни) й самі зберегли чистоту рідноi мови й мову своіх сільських учеників.

До мене заходить чимало приізжих людей с провинціі, котрі часом читають міні, або зоставляють для прочитання своі писання. Декотрі заходять на одвідини, щоб познайомиться, або побачитись. Заходять иноді й сільські вчителі. Волинські, киівськи й херсонські вчителі розмовляють чудовою чистою украiнською мовою. Але оце недавнечко зайшли до мене два учителі с полтавськоi губерні, зовсім ще молоді хлопці, діти селян. Як заговорили вони зо мною, то я аж здивувався! Мова в йіх була така, якою теперички пишуть у „Раді" та в „Світлі", щось схоже на мову д. Шерстюка: чую в ці йіх розмові - від, відпочив, окремо, окремий, помешканя, також, перешкода, перешкаджає і т. д. Це мене дуже здивувало. Може то були птенці гнізда д. Шерстюка і Ко. Я питаю в йіх.

— Невже це в вас на селах так кажуть: від, відчепився окремі.

— Ні, в нас кажуть — одчепився од мене, окроми, таксамо, теж, — кажуть вони.

А нащо ж ви так чудно говорите? — спитав я в йіх.

— Бо так пишуть в украiнських книжках, а ми думали, що так треба теперички говорить, як пишуть; бо й поруський говорять таксамо, як написано в книжках.

— А чи зрозуміють же вас школярі, якби ви такою мовою вчили йіх у школі, казали б йім: відхилив, відчинив, відповів, окремо? — спитав я йіх.

— А хто його зна, чи розібрали б!

Я кажу, що в Германіі є навить закон, щоб вчителі вчили в сільских школах такою мовою, якою говорять йіх вченики, це б то говіркою тієі місцини, доки навчять школярів читати й писать, а не книжньою мовою, котра од часу Лютера за 300 год вже далеко одійшла од народньоі мови по всі Германіi. Це задля того, щоб школярі як можна швидче й лучче навчились читати. Я, знаючи гаразд, що розбірають сільські школярі, а чого и зовсім не розуміють, витовмачив йім цю справу й выяснив, звідкіль то сунеться на Украіну така мова, як от: окремо, окремий, від, мешкання і т. д. В розмові виявилось, що вони читаюгь „Раду", а в ці газеті пишуть такою мовою, і вони наiвно думали, що мова „Ради" дає зразець, як треба говорити по—вченому, це б то літературною мовою. Бо авторітет книжки має велику вартість і значіння для трошки просьвіченоі людини, доки вона натрапить на таку газету, як було „Село , де мова зовсім чудернацька й незрозумілива. Тоді чоловік з досади кидає йіі, а як він нервовий і нетерплячий, то з досади в нестямці дере йіі на шматочки, пошматує й кидає додолу.

„Світло" видається задля сільських вчителів і здебілшого читається таксамо сільськими вчителями. Просвітній ценз йіх відомий: все це молоді хлопці с сільських школ,