Читати книгу - "Авантюра"

Через три-чотири хвилини гуркіт і двигтіння стихають, й хлопці безсило падають у свої жорсткі постелі.

— Що це було? — Гарцман через силу намагається зіп’ятися на ноги.

— Подивись у вікно, — Кошман перев’язує ганчіркою розбите до крові коліно.

Вони разом тягнуться до маленького квадратика, тільки там, крім ніжно-рожевої поволоки нічого не видно. Навіть правий кут двору, що так добре проглядався перед сном, І той зараз був закритий від їх очей.

Коли хіряни залишили їх тут одних, вони досконало вивчили і приміщення, і простір за вікном, а зараз навіть кам’янисту поверхню Хіра, до якої можна було б дотягтися рукою, і ту не видно було. Всюди, мов живий, в’юнився рожевий кисіль. Тільки товсте скло і міцні стіни захищали їх від негоди — так думалось.

Втішаючись внутрішнім теплом камінних стін, що невідомо звідки з’явилося, астронавти приємно-здивовано прикладали до каменю долоні й обличчя, і не відчували близькості смерті — її хірянський подих був їм ще невідомий.

Сяк-так прибравши приміщення, вони пустилися в розмови.

— Дивні літаки у них — не потребують ні аеродромів, ні аеродромної служби, — Кошман не міг забути, як у дворі з’явився дисковидний апарат невеликого розміру й повільно проплив над вікном на метровій висоті. Через віконце вони впізнали під ковпаком його кабіни Гріма і маленького сіро-зеленого чоловічка.

— Треба взнати принцип дії.

— Так, тільки спочатку нам потрібно було б знати, куди вони полетіли й коли повернуться— без них нам звідсіль не вибратись…

— Якіщо раніше них сюди не з’являться агенти спецслужби, — уїдливо відмітив Гарцман.

— З голими руками проти них ми нічого не зробимо, — Кошман погодився.

— Треба маяк включити.

— Включимо, якщо туди доберемось. Якби тільки Грім не здогадався про нього. На сигнал маяка наші прибудуть у всеозброєнні.

— Якби тільки тут не почали війну…

— На це глузду вистачить.

— Для нас головне, швидше вибратись звідси.

Обидва важко зітхнули.

Раптом в кімнаті посвітлішало. На камінній підлозі з’явився сонячний зайчик.

— Розпогодилося, — Кошман виглянув у вікно.

— На радість спецслужб! Тепер вони напевно з’являться тут.

— Грім закрив нас у якийсь камінний прикалабок. Може вони сюди не поткнуться?

— Дай Бог…

— Чому він назвав Касіолу комуною?

— Мабуть, по принципу організації життя в ній. Тут, настільки мені зрозуміло, жорстка регламентація відносин — доля і рівень добробуту визначені наперед. Формально тут усі рівні й живуть по принципу комуни, тільки сам принцип розподілу заробленого дивний.

— Яку нас…

— Схоже.

За розмовою одразу й не почули картаво-приглушених голосів у дворі. І лише тоді, коли пролунав гуркіт, від якого будинок знову здригнувся, їх підкинуло мов пружиною. Через віконце вони побачили кілька темних, без вікон, фургонів-машин, біля яких сновигали могутні мідноликі велетні в одязі з коротких темно-коричневих шортів, широкого пояса і вузького реміння, яким навхрест був обтягнутий їх тулуб. Уже знайому Кошману короткодульну зброю вони тримали напоготові.

Сахнувшись від скла, до якого прикипіли, астронавти продовжували слідкувати за незваними гостями.

— Це люди Тхо, — тихо прошепотів Гарцман, наче його могли почути за стінами.

— Так… Вони вже в будинку, — Кошман насторожився. Було чути, як унизу, десь збоку заскрипіла кабіна ліфта І натужно поповзла догори. Потім щось загрюкало, заскреготіло і дім ще раз добряче трусонуло. Згодом голоси залунали зовсім поряд і, віддаляючись, поступово стихли.

— Пронесло, — ледь не перехрестився Гарцман.

— Не кажи гоп, поки не перескочиш, — Кошман на відстані метра від віконця не спускав очей з того маленького клаптика двору з машинами, що з труднощами проглядався звідсіль. — Вони щось затівають.

— Що це в нього? — Гарцман помазав на мідноликого хірянина з чорним ящиком на грудях.

— Зараз побачимо…

По всьому було видно, що команда мідноликих до чогось готується — за помахом руки сіро-зеленого товстуна із жаб’ячим обличчям вони кинулись до машин і сховалися за ними, як за щитами.

— Ого, скільки їх…

Від будинку відійшло ще кілька шеренг мідноликих. Виставляючи попереду себе блискучі товсті труби, вони спішно задкували. За ними нехотя відступав і хірянин з чорним ящиком.

Раптом, мов не витримавши напруги, він щось крикнув стишеним голосом. Маніпулюючи своєю ношею, присів. І наче розкололося небо… Увсебіч бризнуло блискуче полум’я. Разом з димом і пилявою воно рвонулося високо вгору плямистим мухомором, а сам будинок химерно підстрибнув, піднявся і на якусь мить завис на вогненному підмурів! Потім, хитнувшись з боку на бік, із страшенним гуркотом, посипався униз.

Ще деякий час висвічуючи у своїй основі сліпучим фосфорним сяйвом, закриваючи собою білий світ, велетенський стовп диму став розпливатися, ховати під собою хірян і машини.

В розпачі охопивши голови кровоточивими руками, не в змозі нічого ні усвідомити, ні чути, оглушені й осліплені астронавти тихо лежали поміж конструкцій і молили Бога, аби пронесло… І це врятувало їм життя. Дочекавшись, поки дим розвіявся, мідноликі із зброєю напоготові обійшли розвалини. Не помітивши нічого підозрілого, вони по команді сіро-зеленого товстуна вмостилися в машину і зникли на дорозі до Касіоли.

Безлисті, покручені дерева й голе каміння, донедавна вкрите густою зеленню, низько нависле небо, ближній і дальній космос — усе світилося упереджено-холодною блакиттю. Безрадісно-гнітючий пейзаж Ідеально доповнювався безвітрям, потойбічним спокоєм і мертвотною тишею, що, здавалося, поселилися тут навіки вічні. І незрозумілим, дисонуючим викликом цьому світу стали важкі, великі