Читати книгу - "Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі"

Із середини XIV століття католицька церква перейшла до прямої агресії і наступу на православні держави, насамперед — на Русь (Україну). Тараном того наступу католицизму стала Польща, вигадавши причину — відсутність нащадків (спадкоємців) у законних королів Русі — Данила Галицького і Юрія Львовича (онук Данила). Що прикро — переважна більшість українських істориків досі підтримує очевидну польсько-російську шовіністичну вигадку.

Золота Орда. Українські історики перебільшують вплив Золотої Орди на Велике Галицько-Волинське князівство. Хоча, зрозуміло, що він був значним, особливо у XIII столітті. Та я ще раз нагадую, що той вплив відбувався через південно-західний улус хана Бувала (Мовала) — брата Батия.

Весь золотоординський західний кордон від сучасних російських міст Невеля — Смоленська — Брянська — Трубчевська, на заході, до Торжка — Зеленограда — Подольська — Кашири — Новомосковська, на сході, за свідченням кримських ханів ХV–ХVІ століть, ще з часів хана Батия, тобто з 40-х років XIII століття, належав до татарської Мещери, не мав ніякого стосунку до Московії і підпорядковувався Великому хану Золотої Орди. Хоча, слід визнати, що під час свого правління перші тверські князі-християни — Чилаукун і його молодший син Беклеміш (Михайло) мали великий вплив на згадані прикордонні землі та на тисяцьких і сотників — представників усіх чотирнадцяти улусів Золотої Орди.

Саме під впливом перших тверських ханів-християн більшість тих сотників і тисяцьких у ХІІІ–ХІV століттях прийняли православну віру. Але ті маленькі уділи та їх князьки не мали права на зовнішні зв’язки. Все це досліджено у праці «Москва Ординська». Не вірити кримському хану Менглі-Гірею та його нащадкам, свідчення яких викладені московитами у неспростованих ними ж документах, не маємо права. Суперечить це нашим поглядам, чи ні.

Так от, зв’язок Великого Галицько-Волинського князівства із Золотою Ордою в часи Великого князя Лева Даниловича продовжувався через улус брата хана Батия — Мовала. Ми уже писали, що улус, десь із 1265 року, ще за часів правління Золотою Ордою хана Берке, перебрав до своїх рук онук Бувала (Мовала) — Ногай.

Цілком зрозуміло, що Данило Галицький та Василько Романович були із ханом Берке, який перебрав владу до своїх рук після отруєння Сартака й Улукчі, не в кращих відносинах. Не будемо досліджувати, чому так сталося. Ми пам’ятаємо, що син хана Батия — Сартак — отримав ярлик на правління Золотою Ордою із рук Великого хана імперії, перебуваючи в Каракурумі, а звістка про смерть батька застала його по дорозі туди. Він супроводжував великі отари худоби — подарунок Батия Менгу-Ханові. Зіставляючи відстані між столицею Золотої Орди Сараєм і Каракурумом та Сараєм і Холмом, ще й аналізуючи події, можемо стверджувати, що представників Великого князя Данила при інавгурації хана Берке, скоріше за все, в Орді не було. Отож, це та багато що іншого й спричинило погані відносини Золотої Орди з Великим Галицько-Волинським князівством у часи правління хана Берке. Тому й бачимо в Літописі Руському, як тимчасовий баскак хана Берке в улусі — Бурондай — чіплявся до князів Данила, Василька і Лева з різними вимогами:

«У рік 6768 (1260)… Послав він тоді послів до Данила, кажучи: «Я іду на Литву. Якщо ти спільник єси, піди зо мною» [18, с. 420].

І хоча літописець на цій же сторінці пише, що «Данило ж воював із Куремсою і ніколи-таки не боявся Куремси…», однак з Бурондаєм хана Берке він повівся обережніше. Послав замість себе брата Василька. Це чітко вказує, що визнаний на державному рівні статус Данила Галицького був вищий за статус баскака Бурондая. Тобто князь Данило особисто міг не виконувати накази Бурондая. Це треба розуміти, бо такі взаємовідносини зайвий раз підкреслюють, що Великий князь і його Велике князівство не були васалами і підлеглими Золотої Орди. Данило Романович в роки правління хана Берке пильнував, аби не дати спровокувати конфлікт Бурондаю. Він, звичайно, розумів, що Золота Орда в ті часи була значно сильнішою державою за його Велике князівство. Тому коли наступного року Бурондай з’явився з вимогою зустрічі з Великим князем Данилом, той знову замість себе послав брата Василька і сина Лева. Послухаємо:

«У рік 6769 (1261)… Він бо прислав був [посла], так кажучи: «Якщо ви єсте мої спільники — зустріньте мене. А хто не зустріне мене — той ворог мені».

Отож, Василько-князь поїхав назустріч Бурондаєві зі Львом… А Данило-князь не поїхав із братом — він бо послав був замість себе владику свого холмського Іоанна» [18, с. 421].

На мою думку, баскак Бурондай, за вказівкою хана Берке, свідомо провокував на конфлікт Данила, щоби зневажити Великого князя і таким чином понизити його державний статус до рівня підлеглого.

Звернімо увагу: двічі навідуючись до Великого Галицько-Волинського князівства, Бурондай жодного разу не прийшов до князя Данила в столицю, тому що такий учинок міг не дати Бурондаю можливості принизити того. Певно, у Данила Галицького були угоди з ханом Батиєм, де визначався статус Великого князя та його держави, як дружніх і незалежних.

І навіть коли Бурондай того разу прийшов до столиці Холма (князя Данила в ній не було), то він лише подивився на міські мури і подався до Польщі. Це про щось же говорить!

Хоча Літопис Руський цей похід Бурондая на Русь просто-таки оспівує, вихваляючи ординця та ганьблячи князя Данила. Відчувається «мёртвая хватка» Катерини II та її «Комиссии по составлению записок о древней истории, преимущественно России».

То був останній прихід Бурондая на Русь. Після 1261-го він зникає зі сторінок Літопису Руського, скоріше за все, загинув у міжусобній війні Золотої Орди з державою Хулагуїдів, яка розпочалася 1262 року.

У 1264 році, за Літописом Руським, помер Великий князь Данило Галицький, і верховну владу перебрав до