Читати книгу - "Витівки Йонатана Коота"

Пройнятий лихим передчуттям, Коот шарпнув заслінку, яка закривала запобіжник котла. Клапан стукнув, але… нічого не сталося.

Тиша.

— Кляті яйця! — таємниче муркнув Йонатан, зіскочив з паровоза й замість сигналу заволав: — Крилатий, до мене!

Не буває такої бойової, а особливо диверсійної, операції, під час якої десантники не зіткнулися б із несподіваними перешкодами. Тут важливо зуміти блискавично пристосуватися до нових умов.

— Мав бути гудок, — докірливо сказав рядовий Повзик, виринаючи з туману.

— Та закрий роток, — відповів Йонатан і, не гаючи часу на з’ясування деталей, показав, яку заклепку треба вибити з манжета, що з’єднував дві частини труби.

Ерик з усієї сили рубонув дзьобом.

— Ай-й! — крикнув Йонатан. — Це ж не заклепка.

— А де треба вибити?

— Отут, — ще раз показав Вусатий і тієї ж миті зойкнув від болю. — О-йой!

— Що таке? — спитав Ерик.

— Якщо ти втретє… — сичав Йонатан, притримуючи зубами кінець бинта і перев’язуючи свою праву лапу, — якщо ти втретє не влучиш у заклепку, яку я тобі показую, загинеш у моїх пазурах, перш ніж цей котел вибухне.

— А коли він рвоне?

— За кілька хвилин.

— Навіщо?

— Бо в ньому постійно щось варили, і круті яйця закрили не тільки сирену, а й запобіжний клапан. — Капітан говорив спокійно, але з кожним словом серйозніше. — По заклепках… короткими чергами… лупи! — скомандував нарешті він, завбачливо ховаючи обидві передні лапи і відступаючи назад.

Рядовий Повзик, настраханий не стільки обіцянкою смерті в котячих пазурах, скільки перспективою вибуху, замахнувся і, не спускаючи паровоза з ока, видав дзьобом серію ударів.

Бам! — стукнув манжет.

Бум! — відповіла труба.

Дзень! — вискочила заклепка.

— Далі! — наказав командир.

Бам! Бум! Дзинь!

— Ще одну! — закричав Коот, видираючись по металевій драбинці й заглядаючи всередину паровоза.

Те, що він побачив, навіть тигра, — якби котрийсь із цих хижаків знався на паровозах і манометрах, — могло ввести в стан непритомності: стрілка, яка показувала тиск пари, давно перейшла червону риску, зламала обмежувач у кінці шкали і бігала по колу, немов стрілка секундоміра під час олімпійських змагань, а вугілля в топці не тільки не згасало, а розгорялося щораз більше.

Бам! Бум! Дзень!

Третя заклепка ще свистіла в повітрі, коли капітан Коот, вхопивши в зуби рядового Повзика, вже мчав великими стрибками в бік огорожі.

— Пусти! — репетував обурений Ерик і силкувався вирватись. — Не можна їсти товаришів! Рятуйте!

Йонатан не міг відповісти, бо рот у нього був зайнятий. Гнав щосили на трьох лапах і в останню мить пірнув у дірку. Ледве встиг сховати хвоста по той бік огорожі, як котел паровозика, не витримавши страшного тиску, з гуркотом вибухнув. Вириваючись зсередини, на всі голоси завила пара, засвистіло, захурчало каміння, полетіли уламки чорного і кольорового металу, кропива і бур’ян, з корінням вирвані вибухом.

— Вибач, — муркнув Коот, випльовуючи пір’їну, яку він ненароком вирвав з хвоста підлеглого. — Лети назад на СП, — вернувся він до наказового тону, — спостерігай, і якщо хтось намагатиметься перешкодити, атакуй з бриючого польоту.

— Слухаюсь! — відповів рядовий Повзик.

Злетівши без розгону, крикнув уже з повітря:

— Дякую!

На нього це було не схоже, не та вдача, однак ті кілька годин, що їх він провів у доброму товаристві, безперечно, вплинули на його поведінку.

З найвищої обмітки було вже добре видно всю територію заводу, бо туман, потривожений вибухом, випав росою на бетон і рештки паровозика. Зволожені конструкції заводу виблискували в усій своїй красі. Дві труби, всмоктувальна і відвідна, які вели до річки і ще зовсім недавно були схожі на ноги жука, зараз були так переплутані між собою, що скидались швидше на почате плетиво светра з грубої сріблястої нитки.

Від воріт до місця аварії бігли робітники з інструментами, дружина самооборони розкручувала довжелезний шланг, щоб запобігти можливій пожежі. В зворотному напрямку галопом мчав лише чорний від вугільного пилу Йонатан. Перескочивши пожежний шланг, промайнув під ногами робітників і одним стрибком, аж хмара сажі знялася з шерсті, злетів на лутку відчиненого вікна диспетчерської.

— Тпрусь, замазуро! — крикнув черговий інженер і вхопив клоччя, замахуючись ним на кота.

Та