Читати книгу - "Наслідування Христа"

А коли є якась мука і скрута, то найбільше вона дається взнаки нечистій совісті.

Як залізо, вкинуте у вогонь, тратить іржу і розжарюється, так і людина, яка всім серцем припадає до Бога, скидає з себе лінощі і перетворюється в зовсім нову людину.

Як тільки людина почне ледащіти, тоді вона боїться й легенької праці і радо приймає втіху від світу.

Але як тільки вона зробить зусилля, щоб перемогти себе і мужньо йти по Божій дорозі, тоді вже менше відчуває те, що давніше тяжко їй давалося.

Ми не можемо надто довіряти собі, бо часто бракує нам ласки Божої та розуму.

Є у нас крихітка світла, та й те тратимо через свою недбайливість.

Нераз навіть не зауважуємо того, як дуже засліплене наше серце.

Нераз зло чинимо і, що ще гірше, оправдовуємо це.

Деколи непокоїть нас пристрасть, а ми гадаємо, що це ревність.

Інших людей ми осуджуємо за дрібниці, а в себе важчі прогріхи пропускаємо.

Ми досить хутко відчуваємо і розважуємо те, що терпимо від інших людей, а недобачаємо того, скільки ті люди натерпілися від нас.

Той, хто добре і по справедливості розглянув би свої вчинки, певно, не судив би тяжко когось іншого.

Людина, яка живе духовним життям, перш за все дбає про свою власну душу; а хто пильно вважає на себе самого, той радо мовчить про інших.

Ти ніколи не станеш духовним і побожним, доки займатимешся чужими справами і не будеш пильнувати себе.

Якщо всіма силами вважаєш на себе і Бога, тоді те, що бачиш на світі, мало чим занепокоїть тебе.

Де ти буваєш, коли немає тебе вдома? І що ти досягнув тим, що переміг думками ввесь світ, а себе занедбав?

Якщо хочеш мати мир і правдиву єдність у серці, то мусиш все стороннє залишити, а тільки себе самого мати перед очима.

Тоді багато осягнеш, коли будеш остерігатися всякої журби за світ.

Багато втратиш, якщо будеш високо цінити якусь дочасну річ.

Нехай ніщо не буде для тебе ані великим, ані високим, ані гарним, ані милим, окрім єдиного Бога, або того, що є від Нього.

Вважай марною всяку втіху, яку принесе тобі будь-яке створіння.

Душа, яка любить Бога, погорджує всім тим, що нижче від Нього.

Один тільки Бог вічний і безмежний, що все сповняє, є втіхою для душі і правдивою радістю серця.

Слава доброго чоловіка — це засвідчення чистої совісти.

Май чисту совість, і будеш завжди веселий.

Чиста совість у змозі чимало перенести і навіть серед прикростей вона буває дуже весела.

Нечиста ж совість завжди боязка і неспокійна.

Якщо твоє серце не докорятиме тобі, будеш солодко спочивати.

Не тішся, хіба що тоді, коли ти зробив щось добре.

Лихі люди ніколи не мають правдивої веселости і не зазнають спокою в серці, бо «для безбожних нема спокою», — каже Господь (Іс. 57, 21).

А якщо б вони сказали: «Ми спокійні, нещастя не спаде на нас, та й хто посміє нам пакість учинити?» — ти їм не вір. Нараз запалає гнів Божий, діла їхні зведуться нанівець, а думки щезнуть.

Тому, хто любить, неважко і серед своєї журби похвалитися: бо тоді хвалитися — це значить хвалитися хрестом Господнім.

Недовга та слава, яку люди чинять або збирають.

Зі світовою славою йде смуток у парі.

Слава ж добрих людей є в їхній чистій совісті, а не в людей на язиці.

Веселість праведних є ради Бога і в Бозі, і радість їх правдива.

Хто бажає правдивої і вічної слави, той не дбає про дочасну.

А хто шукає дочасної слави або хто не погорджує нею всім серцем, той дає доказ, що небесну славу не дуже полюбляє.

Той має святий спокій у серці, хто не дбає ні про похвалу, ні про догану.

У кого совість чиста, того легко можна буде задовільнити і заспокоїти.

Ти не є праведніший, коли тебе люди хвалять, ані гірший, коли тебе ганять.

Яким ти є, таким ти є; та й годі вважати себе вищим, ніж ти є перед лицем Божим.

Якщо вважаєш на те, який ти є у своєму серці, то не будеш звертати увагу, що там люди в світі говорять про тебе.

Чоловік видить з лиця, а Бог в серці (1 Сам. 16,7).

Чоловік судить діла, а Бог важить наміри.

Завжди добре робити, а не мати себе на умі — це ознака покірливої душі.

Небажання прийняти втіхи від створіння, хоч яке воно б не було — це ознака великої чистоти і вповання у серці.

Хто не шукає для себе ніякого засвідчення на світі, той, без сумніву, весь здався на Бога.

Бо святий Павло каже: «Не той випробуваний, хто сам себе захвалює, але той, кого Бог хвалить» (2 Кор. 10, 18).