Читати книгу - "Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці"

Ми почали з її вина. Моя сирна тарілка з художнім обрамленням горіхами, фруктами і медом виявилася доречною.

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ розповіла мені, що сталося після того, як я виїхав учитися до Харкова. ІРЕНА з РОМОЮ разом із ЦИФЕРБЛАТАМИ звалили в Штати. Освоївшись на місці, вони тягнули за собою ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ, однак та відмовилася: емігрувати треба в молодості. Краще вдома бути на перших ролях і з меншою зарплатою, ніж не вдома на третіх ролях із великою платнею.

ІГАРЬОША вже на пенсії. Живе з СЬОЖЕЮ на дачі під Києвом. Здають ІГАРЬОШИНУ і СЬОЖИНУ квартири. Поденно. Так, це не зовсім морально, зате більш прибутково. ІГАРЬОШИНА квартира за заповітом перейде старшій доньці ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ, але та не поспішає виїжджати з кваритири ПТІЦИ-ТРОЙКИ: хто ж тоді нянчитиме, годуватиме, виховуватиме її синочка, якого вона народила в свої неповні сімнадцять років?

Сама ж ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ, вискочивши заміж за БАЛБЄСА, народила йому доньку, однак, протинявшись із ним по гуртожитках і найманих квартирах, сказала собі: «Це не моє». Вона так само легко і безболісно розлучилася, як і одружилася, і згодом вийшла (тепер уже вийшла, а не вискочила) заміж за ПОЛКОВНИКА, який створив їй стабільне, ситне, комфортне життя. З ним вони зробили другу доньку. Зараз вона студентка, також живе з ними.

Поява ВІОЛОНЧЕЛІСТА в їхньому житті була пов’язана з тим, що вони надали йому «тимчасовий політичний притулок», коли КОЛОРАТУРНЕ СОПРАНО (його законна дружина) вигнало його з дому.

«Тимчасовий політичний притулок» якось непомітно перетворився на «постійний політичний притулок», потім на «постійний полюбовний притулок», а потім на «постійне місце проживання».

Річ у тім, що в особі ВІОЛОНЧЕЛІСТА ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ і ПОЛКОВНИК нарешті отримали для себе ідеальну кухарку.

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ змалку не любила готувати їсти, у ПОЛКОВНИКА — руки з рожевими подушечками, тому під час їхнього подружнього життя доводилося постійно наймати кухарок. Але ніхто не приживався більш, як на півроку. То вона пересолювала, то пересмажувала, то крала продукти, то залишала волосину в їжі, то облизувала ложку, якою перемішувала салат.

ВІОЛОНЧЕЛІСТ любив готувати їсти. І був акуратистом.

Крім того, ВІОЛОНЧЕЛІСТ прив’язався до їхніх дочок. Він узагалі любив дітей. Наприклад, синочок КОЛОРАТУРНОГО СОПРАНО обожнював вітчима, тож проводив у квартирі ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ більше часу, ніж у своєї мами. ВІОЛОНЧЕЛІСТ підготував старшу доньку ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ до іспитів у музичну академію, щоправда, вона туди не пішла і на зло всім стала аудитором. Молодшій доньці ВІОЛОНЧЕЛІСТ купував ліцензійні диски з її улюбленою музикою, а свого пасинка вчив грати на піаніно.

Так він і прижився. ВІОЛОНЧЕЛІСТ-приживалка.

Пізніше він оформив офіційне розлучення з КОЛОРАТУРНИМ СОПРАНО і отримав свою частку нерухомості, завдяки якій ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ і ПОЛКОВНИК «апгрейдили» свої житлові умови. А щоб це здійснити, спершу потрібно було ЧУДО-ЮДО-РИБІ-КИТ розлучитися з ПОЛКОВНИКОМ і взяти шлюб із ВІОЛОНЧЕЛІСТОМ.

І вони, й оком не моргнувши, це зробили. Неначе це було найзвичайнісінькою річчю у світі.

Ставлення ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ до життя вражало. Її абсолютно не обходила громадська думка. Вона жила, як їй було комфортно.

Я не розповідав про своє життя. Воно видавалось нудним, нікчемним і розхристаним. Тому я лише слухав.

Відкоркував другу пляшку — мою.

Сир закінчився. Я сказав, що вибіжу в супермаркет за закускою. ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ кивнула.

Коли я прибіг назад, вона спала на моєму диванчику, закутавшись у плед.

Я чекав, коли вона прокинеться.

Почав роздивлятися її впритул і побачив, що вона все-таки постаріла. Однак постаріла красиво. Це велике мистецтво — старіти красиво.

Ми постаріли разом. І в цьому була гармонія.

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ прокинулась і сказала, що давно так солодко не спала. Її задовбала комунальна квартира, яку вона сама собі й створила. У неї немає кутка, в який вона могла б забитися і побути наодинці.

Я сказав, що вона може приходити до мене на мою мансарду в будь-яку пору дня і ночі й спати на цьому диванчику. «І можеш бути впевненою: тут ти будеш абсолютно одна».

Фраза «І можеш бути впевненою: тут ти будеш абсолютно одна» визначила увесь хід наших подальших стосунків.

Почалося з того, що ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ приходила до мене просто поспати. Я в цей час ішов на прогулянку. Спершу вона спала в одязі на диванчику, а потім зрозуміла, що у ліжку зручніше. Але для цього їй потрібно було роздягатися. Вона принесла піжаму. З цієї смугастої жовто-фіолетової піжами почалася окупація ЧУДО-ЮДО-РИБОЮ-КИТ моєї мансарди.

Вона приходила спати або під час «сієсти» — обідньої перерви в будень, або ж у вихідні, набрехавши своїм, що йде на «діжурний» концерт, щоб «написати для свого журналу рецуху».

Часом я повертався раніше і варив їй каву. Якщо це був будень, вона швидко її випивала і, навіть не подякувавши, бігла на роботу.

Якщо це був вихідний, вона дозволяла собі затриматися: просто сиділа на дивані, закутавшись у плед, і дивилася, як я працюю зі своїми фотками.

Я старався.

Була субота, і ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ нікуди не поспішала. Вона дивилася, як я працюю за монітором комп’ютера, «витягуючи фотографії», і розповідала про себе.

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ «розміняла п’ятдесятку» і, подібно до інших розумних істот типу homo sapiens, стала думати, у чому сенс її життя. Роздуми переконували в тому, що життя її склалося. В принципі.

Вона тричі виходила заміж, узявши від кожного чоловіка все, що їй на той період було потрібно. Більше того, з двома останніми чоловіками живе в щасливій полігамномії.

Шлюб з одним із чоловіків був би для неї невдалим, а от шлюб «два в одному» став ідеальним.

Ну, наприклад, ПОЛКОВНИК. Якби вона тільки з одним ним жила, то постійно псувала б собі нерви, дратуючись від того, що він регулярно забуває вимикати за