Читати книгу - "Джордж і корабель часу"

Уночі Джордж пробудився від шуму — до надувного будиночка хтось увійшов. Він і Бульцман лежали на двох диванах, накрившись легкими ковдрами, які були немов із фольги. Геро знайшла для Джорджа старий спортивний костюм своєї опікунки — її імені вона так і не назвала. А Емпірей намішав йому у склянці чогось клейкого. Втім, напій виявився на диво смачний і відразу втамував і голод, і спрагу.

— Мені прийшло твоє повідомлення, — пробурмотів прибулець до Емпірея.

Бульцман якраз підзаряджався — Емпірей подбав про це, неабияк здивувавши Геро: вона вперше бачила персонального робота, якого для підзарядки треба вмикати в розетку. Тож він сидів нерухомо і не сприймав нічого, що діялося у круглій кімнаті.

Прибулець точно був людиною. Судячи з голосу, то була жінка.

— Захист активував? — пошепки запитала вона.

— Усе як завжди. Я запустив два потоки: фальшивий — для них і паралельний — для тебе. Вони думають, що ти у своєму помешканні блукаєш у віртуальній реальності. Насолоджуєшся уявним аналоговим світом.

— Супер, — захихотіла жінка. — Це єдине місце, де я можу думати те, що хочу! Бо цілими днями я змушую себе думати про Трелліса Дампа і...

— Хай живе довго і щасливо, — похмуро сказав робот.

— Буде він жити, хай тільки таблетки п’є! — відповіла жінка. — Але це просто нестерпно: думати увесь час, який Трелліс хороший, коли він репетує на мене, бо я не можу зробити сонце темнішим. Ти уявити собі не можеш, як це втомлює!

— Думаю, що можу, — відповів Емпірей, — бо не раз півдня стираю з потоку Геро думки, які могли б зацікавити владу Едему.

— Так, я знаю, що ти найвірніший опікун з усіх, — зітхнула жінка. — Добре, що я вистежила, що тебе запроторили в той сміттєвий табір, і витягла звідти, бо інакше я б не змогла отак захищати Геро й маскуватися від усіх. І взагалі... не наважилася б втягнути дитину в таке.

— Ти молодчина, — похвалив її робот. — Ми вже майже на початку кінця. Якби все рухалося трохи швидше, Геро вже б покинула Бульбашку й жила б у світі, в якому тобі хочеться її бачити. Добре, що режим принаймні повірив, ніби в неї були проблеми з навчанням, і дозволив їй тут побути до кінця — за той час вона багато чого навчилася і краще підготувалася до того, що на неї чекає.

— Ми вже дуже близько! От-от закінчимо. Ми практично реалізували батьків план... — схвильовано відповіла жінка.

— А це означає, що настала найнебезпечніша пора, — зауважив Емпірей. — Які настрої всередині режиму?

— Страх і підозри. Ніхто нікому не довіряє. Знову підняли рівень загрози, — сказала жінка. — Від дамповірного до дампостичного, а тоді аж до дампо-термоядерного.

— І то якраз тоді, як Геро має виповнитися дев’ять років.

— Ти хотів сказати «дев’ять сонцедампів»? — захихотіла жінка.

— Пробачте, пані міністерко, — серйозним тоном відповів Емпірей, але Джордж зрозумів, що то в них такий жарт.

Однак жінка не засміялася. Вона щось помітила.

— А це що таке? — запитала вона кріогенно-холодним голосом.

Джордж знав: у нічному напівмороці надувного будиночка жінка щойно помітила його і Бульцмана.

— Ну, це хлопчик, — спокійно відповів Емпірей. — А там — його робот.

— Хлопчик? — Її голос заморозив би і ядро Сонця. — А що тут робить якийсь там хлопчик?

Джордж здогадався, що запрошення переночувати надійшло не від опікунки. Він намагався не панікувати. Хлопець затамував подих і чекав, поки Емпірей щось скаже.

— Він ваш рятівник, — сказав Емпірей.

Джордж видихнув. Емпірей на його боці.

— Що ти сказав? — перепитала жінка. — Відколи це мені потрібен рятівник?

Вона явно засмутилася.

— Він потрібен твоїй доньці, — відповів Емпірей. — Післязавтра в неї день вирощення, а отже, настав час, коли вона мусить покинути Бульбашку. І відбути до Чудесної академії, де ми вже не зможемо її захистити... А якщо режим зверне увагу на наші попередні вигадки про те, що в неї брак потенціалу, її взагалі відправлять у робітничий підрозділ, де з нею не буде зв’язку. Ми знаємо, що ситуація погіршується набагато швидше, ніж ми прогнозували. Там значно небезпечніше, ніж було тоді, коли ми тільки складали план дій, тому твоїй доньці потрібен хтось, хто супроводжуватиме її до безпечного місця. Це наш єдиний шанс витягнути її звідси. Ми мусимо все зробити правильно.

«Оце так новина! Але ж Емпі, чи як там його звати, міг розповісти йому про це раніше!» — подумав Джордж. Та в цю мить озвалася жінка, і хлопець зрадів, що відстрілюватися мусить Емпі, а не він.

— Я знаю! — вибухнула жінка. — І тим кимось є ти! Ти повинен покинути Бульбашку разом із Геро під час її офіційного переїзду до Чудесної академії! От тільки вона туди не доїде, бо ти мусиш змінити маршрут і доправити її до Альби — нейтральної зони, де ти попросиш для неї притулку. А тим часом машини нарешті повалять...

— Німу, — лагідно мовив Емпірей. — Твій батько...

— Тихо! — прошипіла Німу. — Не батькай мені тут! Такий план!

Чому ти не хочеш його виконувати?

Джордж зрозумів із цього діалогу, що Німу тут далеко не остання людина і з нею треба рахуватися. Добре, що віч-на-віч з нею опинився Емпірей, а не він сам — хлопець, який перелетів через Всесвіт, щоб, як виявляється, зруйнувати її бездоганний план дій.

— Не хвилюйся, — сказав робот. — Зараз я все розповім.

Жінка голосно вдихнула.

— І звідки ж