Читати книгу - "Лукаві замашки"

- Клює, клює! - процідив директор таким тоном, що бухгалтерові здалося, ніби до його п'ят приклали по шматку льоду.

Конопля недбало потяг за вудлище в надії, що капосна рибина відчепиться. Та де там - над водою теліпалася велетенська риба.

- А це що за напасть? - Роман Юхимович витер холодний піт з чола і відпустив рибу на глибину. Тоді різко, що було сили, сіпнув вудлищем. У дев'яносто дев'яти і дев'яти десятих відсотків таких випадків або обривалася жилка, або ламався гачок чи тріскала риб'яча губа. А тут, описавши в повітрі дугу, великий окунище гепнувся біля директорських ніг.

- Вітаю вас, Романе Юхимовичу, - зиркнув той на рибину. - Для початку непогано. А в мене щось не клює - піду спробую щастя на тамтім березі.

«Кінець!»- опустилися руки в Коноплі. Він присів навпочіпки над окунем, який відчайдушне молотив хвостом по траві, і заговорив: - Бодай тебе маленьким була щука схрумкала! Виріс на моє нещастя. Чи тобі баньки засліпило? Таж на моєму гачку поживи не було, а в Дмитра Кузьмича така кулеша, що й самому не гріх поїсти! Я ж цілісіньку ніч з нею возився, аби лиш тобі, йолопові, догодити. Ет, що з тобою говорити!.. - Конопля сумно дивиться на протилежний берег, зітхає, вкидає окуня у торбину й похнюплено бреде стежиною до села. На другий день в установі новина:

- Чули, Коноплю з серцевим припадком до лікарні забрали.

- А я гадав, чого він себе так дивно вчора на рибалці поводив, - похитав головою директор. - Треба виділити матеріальну допомогу.

ЛИЦАРІ НЕВДАЧІ

Засніженим лісом скрадалися троє. Гладкий попереду, що сопе, мов ковальський міх, - Федір Криничка. Поруч зігнувся, як знак запитання, Тиміш Очіпок. Трохи далі дріботить невисокий чоловічок Семен Курочка, йдуть навшпиньки, боязко озираючись по боках

- Бач, як вибрикували, - пригинається до землі Очіпок і ніби принюхується до слідів на снігу. - Не інакше, як свині нарили.

- Шукали жолудів, - зверхньо дивиться Криничка. - Звірини тут аж кишить! Так що, хлопчики, свіжина буде.

- Не згадуй, Федоре, - комічно морщить носа Очіпок, - бо мені вже смажена печінка пахне.

- Дивися, аби тобі смаленим не запахло, як на дика напорешся! - пирскає сміхом Курочка.

- Що в мене ніг немає - Федору гірше з таким животом швидкість розвинути.

- Не рівняй усіх по собі, - набурмосився Криничка. - Буду я од якогось паршивого дика втікати... Он минулого разу такого кабанюру бачив, що вам і не присниться. Йду понад яром, аж дивлюся - сліди, та не такі, як оці, - чобіт влазив там, де кабан ступив.

- Певно, кабан сорок сьомий розмір взуття носив, - насмішкувато дивиться Курочка на Федорові чоботи.

- І що ж було далі? - допитується Очіпок.

- Далі йду в сосняк, глип - аж під сухим гіллям такий кабанисько, як шафа, лежить. Ех, як шарахну з двох стволів!.. Коли це жакани од його лоба рикошетом ті-інь! Та в сосну - і стовбур надвоє розколюється! Кабан в ноги - я за ним. Припер його до самісінького провалля. Тремтить моє порося, мов цуцик... Прикинув вагу - хіба тушу центнерів зо три сам додому припреш? Махнув рукою: гуляй собі, думаю, на всі чотири боки. Обернувся і пішов...

Недалеко в кущах щось затріщало - всі троє насторожено зупинилися.

- Це б на лісників не напоротись, - аж зблід Очіпок.

- Ех ви, страхопуди нещасні, - з погордою зиркнув на них Криничка, закинув рушницю на плече й першим рушив на галявину.

- Хлопці, кабан! - прикипів до місця Очіпок.

Криничка з Курочкою рвучко повернулися і побачили, як просікою, прямо на них, мчав наїжачений дикий кабан.

- Залишайся тут і цілься в лоб, а ми з Федором зайдемо з тилу, - гарячково зашепотів Очіпок.

- Вперед! - верескнув Криничка і, ламаючи кущі животом, кинувся назад.

Снігова курява здіймалася за ними стовпом. І хоча сміливцям забивало дух, ніщо не могло спинити їх порив.

- Рятуйте-е! - з усього маху гепнувся в ожинник Криничка.

Здавалося, ніякі сили не були спроможні вирвати його з цупких обіймів колючого ожинника, та, коли почув близьке свиняче рохкання, зірвався, аж кожух затріщав. Умить підхопив обома руками, наче діжу, живота і біг засніженим полем, аж курява здіймалася.

Дикий кабан не відставав ні на крок. За кілька годин бойові побратими опинилися під Говерлою. Над горами пливли вечірні сутінки. Безстрашні лицарі знайшли порожню колибу, розвели багаття, гріли посинілі руки над вогнем і мовчали.

- Аби я ще коли з отакими боягузами на полювання пішов! - першим порушив мовчанку Криничка, люто подивився на Очіпка і заходився розтирати чималу гулю на лобі.

- Помовч! - з неприхованою зневагою глянув на нього Очіпок. - Ніби не ти першим дременув, як полохливий зайчисько?

- Я-а-а? - мало не з кулаками поліз на Очіпка Криничка. - Я ж хотів з тилу зайти, а ви гвалту наробили! Краще подякуй, що я його каменюкою по голові вгрів.

Наступила пауза. У колибі стало тихо, лише було чути, як потріскували сухі дрова та завивала хурделиця. Очіпок поклав під голову оберемок сіна, зручно вмостився біля вогню:

- До цього часу не второпаю, що за нарваний кабан попався! Це ж, вважай, з-під Богородчан аж сюди кілометрів з п'ятдесят набереться. А він мало не до Ворохти гнався. Не інакше - скажений!..

У заповіднику лісники щиро вітали інженера Клима Нарядного: перше випробування «свині-робота» з дистанційним радіоуправлінням для охорони лісів від браконьєрів пройшло успішно.

БЕЗПЕРСПЕКТИВНИЙ

На заводі нині вшановують токаря Михайла Дмитренка. Такий собі непоказний, тихий хлопчина. Два роки тому на завод прийшов і- на, маєш! - самостійно переобладнав верстат. Тепер денні норми на сто п'ятдесят відсотків виконує.

Новина про передовика виробництва скоро перемайнула заврдську браму і постукала у редакційні двері, де її першим привітав бородатий телережисер.

- Грандіозно! Колосально! - термосив Михайлову руку, аж борода тряслася. - Ну, дорогий, розповідайте, показуйте!

- А що тут показувати, - стенув плечима Михайло. - Замінив у верстаті ось ці шестерні, збільшив маховика, виготовив спеціальні різці - і, здається, все! .

- Сухувато, друже! З цього кіна не буде! З вашої розповіді телеглядач нічогісінько не второпає. Теленарис має