Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 2"

Коломенський, Бронницький, Богородський, Клинський, Рузський, Дмитровський, Звенигородський, Московський, Подольський, Можайський, Верейський.

Більш ретельно вивчивши питання та звіривши зі стародавніми картами, я гадаю, можна було б знайти й інші московські повіти, де також у X—XII століттях жила меря. У цьому сумнівів не може бути.

Нагадаємо читачам, як пов’язані московські повіти із мерянським етносом. Отже, згідно з графом О. С. Уваровим:

— "У Московській губернії: Меря (село) в Богородському повіті: Мерялево — Клинського повіту, за 16 верст від міста" [4, с. 9].

— "Але без усякої зміни назви ці збереглися... у Бронницькому повіті чимала притока річки Ока називається рікою Мерська, або Нерська (насправді річка Нерська впадає в річку Москва. Археолог посоромився навіть про це сказати. — В. Б.]" [4, с. 8].

— "Меря сиділа "на Клещино-озері", а древня назва Клешино збереглося також у назві багатьох селищ: ...Клещево — (в] Клинському повіті, Клещево — (в) Бронницькому повіті" [4, с. 10].

— "Мерино у Дмитровському повіті; згадується в грамоті 1504 року... Мерловка (ріка) у Мединському повіті; впадає в Городенку, що впадає в Істру зліва" [4, с. 10].

— Селища фінського походження Московської губернії: "Шупуліно, Шупадово, Шульпіно, Шукліно, Шуково, Шугарово, Фітарово, Фітпино, Кабаново, Кабужсько, Карабаново, Коквіно, Кіргоміно, Бужарово, Саурово, Ссмерліно, Семерніно, Сорпово і т. д." [4, с. 11].

— Однокореневі мерянські слова: "У Московській губернії: (Волга), Ворсино, Воньково... Село Восци розташоване в Коломенському, Новоторжському і в Осташковському повітах; Шугар — у Ростовському, а Шугарово — в Дмитровському повітах" [4, с. 12—13].

— "Можна... ще вказати на разючу подібність інших давніх назв із фінськими словами. Сара-Sara особлива трава, звідси Sariola, місце, яке обростало такою травою... Сараєво поселення у Звенигородському повіті" [4, с. 14].

— "Треба згадати про ще одну розкопку курганів, проведену в Московському повіті біля села Успенського в 1845 р. (У ті ж часи були проведені розкопки в Коломенському повіті (на карті позначені 3, 4), Бронницькому повіті (5), Богородському повіті (6), у Московському повіті (7, 8), де були знайдені поховання з речовими доказами, цілковито тотожними мерянським. — В. Б.). На пологому березі Москви-ріки було 24 кургани різної величини... нарівні з поверхнею землі відриті були кістяки... З речей знайдено: на шиї кістяка обруч із крученого дроту з червоної міді, ...серги, біля пояса — дві фігурки начебто конячок, цілком подібних до... (мерянських), бронзовий перстень. ...бронзовий ланцюжок і бронзові браслети" [4. с. 19].

Поховання у такими ж точно речами були знайдені: в Подольському повіті (на карті позначені цифрою 9). у Звенигородському повіті (10). у Можайському повіті (11). у Верейському повіті (12).

О. С. Уваров, до речі, зауважив із приводу розкопок, виконаних у західних повітах Московської губернії:

"Подібність деяких, так би мовити, запільних предметів. що зустрічаються у всіх могилах майже без розбіжностей..." [4, с. 20].

Однак висновки щодо розкопок за Москвою-рікою вчений чомусь поставив під сумнів. Мовляв, не можна стверджувати, що там проживали меряни. Тому що, згідно з московською державною міфологією, там повинні були проживати в’ятичі та кривичі. Він навіть не вважав за потрібне пояснити, як у IX—XII століттях в’ятичі та кривичі зуміли з’явитися в тій місцевості. Проігнорував він і той факт, що розкопки за Москвою-рікою проводили колеги-археологи і мали щодо цього інші, ніж в О. С. Уварова, думки.

Нижче ми познайомимося з висновками професора А. П. Богданова, зробленими в результаті археологічних розкопок у Московській губернії.

Однак ми дещо відхилилися від теми.

Звертає на себе увагу той факт, що досі в Тульській і Калузькій губерніях та на північному сході Смоленської губернії, відмежованої від іншої частини В’яземською височиною, про мерю збереглася пам’ять у гідроніміці (назвах рік):

— ріка Угра — в сучасних Калузькій і Смоленській областях;

— ріка Жиздра — в Калузькій області;

— ріки Вазуза, Воря — на північному сході Смоленської області й т. д.

А ось іще більш цікаві назви:

"Мієрейка, річка Смоленської губернії під містечком Красним; Мери в Двінському повіті на річці Мериця, що впадає у Двіну зліва” [4, с. 10].

Згадаймо інші слова археолога О. С. Уварова:

"Нарешті звернемо увагу і на такі назви селищ, що походять від прізвиськ, даних народом тим штучним пагорбам, які піднімаються над древніми могилами: сільце Курганиха в Олександровському повіті біля кордону Московської губернії; Курганне, або Кургани, три селища в Подольському, Звенигородському та Рузському повітах Московської губернії... Судячи зі співзвуччя всіх цих назв, ми можемо припустити, що вони означають присутність могильних насипів так само, як назви, що походять від городища або городка, свідчать про колишнє при цьому селищі городище або городок.

Ми... оглянули всі давніші житла Мерянського народу і перші його висілки, що означилися за допомогою археологічних досліджень..." [4, с. 49].

Як бачимо, сам же археолог О. С. Уваров спростував твердження про межу мерянської землі, яка проходить по річці Москва.

Не будемо подавати слова інших російських археологів другої половини XIX століття, які відкидали твердження О. С. Уварова про проходження кордону мерянської землі по річці Москва. Наведемо найбільш авторитетну думку російської науки з Великої Енциклопедії:

"Древнє населення Московської губернії ще відноситься до епохи вживання кам’яних знарядь, але про антропологічний тип цього населення не збереглося даних. Значно більше даних про так зване Курганне плем'я яке жило тут, як гадають, у X—XII століттях і залишило після себе численні могили-кургани із залишками древньої культури, хоча й грубої, але вже знайомої і з бронзою, і з залізом. Це бідне... населення... і являло собою ту фінську народність, яка відома під ім’ям Мері.." [7, с. 444].

Так Велика Енциклопедія розставила всі крапки над "і".

І останнє щодо цього питання, на чому зупинимося.

У XIX столітті в Російській імперії вийшла книга Голубовського "Історія Смоленської землі до початку XV століття". У ній автор чітко визначив наявність на смоленській землі двох різних культур: одна культура належала південно-західній частині губернії, а друга, різко відмінна від першої, — належала північному сходу губернської землі.

Відкрийте карту сучасної Смоленської області та особисто переконайтеся: Валдайська височина, що переходить у Вельську, а далі — у Вяземську височини, якраз і відтинає північно-східну частину Смоленської області. Саме в тій, відсіченій, частині течуть мерянські ріки: Волга, Вазуза, Угра і Воря. А із західного боку тих же височин витікають древні слов’янські