Читати книгу - "Феномен доктора Хауса"

У зв’язку з цим показовим можна вважати епізод, з якого починається другий сезон: доктор Хаус, традиційно порушуючи всі можливі правила, привозить у лікарняне відділення ув’язненого, засудженого до страти. Вирок остаточний, оскарженню не підлягає, але перш ніж убивця сяде на електричний стілець, Хаус вилікує його і заодно з’ясує, що причини, які штовхнули пацієнта на здійснення серії жорстоких і безглуздих вбивств, криються в його хворобі. Так тяжка недуга, не виявлена вчасно, все-таки убила людину.

Хаус роз’їжджає на скейті, тимчасово позбавившися болю в нозі

Як відомо, ефективність лікування безпосередньо пов’язана з правильною постановкою діагнозу. А для цього Грегорі Хаус повинен увімкнути свій потужний інтелект. Одна з інтриг кожного епізоду полягає в тому, що, починаючи вивчати симптоми, доктор робить раз по раз декілька помилок, внаслідок чого лікування, почате його командою, може вбити пацієнта. А інколи через помилку Хауса хворий і насправді опиняється на краю загибелі, його серце зупиняється, і доводиться негайно застосовувати електрошок для запуску найважливішого життєвого органу. Хаус часто ризикує, він може навмисне зробити боляче пацієнтові або ввести його в кому, готовий навіть убити пацієнта, аби вірус, котрий уразив людину, проявив свої властивості в нестандартних умовах. І виявивши врешті-решт чергового паразита, Грег тут-таки витягує людину з того світу, щоразу пожинаючи лаври. Застосовуючи свій улюблений метод спроб і помилок, Хаус помиляється в середньому чотири рази за одну серію. Правильний діагноз і порятунок приходять зазвичай на 36–38-й хвилинах, аби залишився час на вдячність хворих, що вже встигли зневіритися, і заодно — на докори Лізи Кадді.

Виявляється, біль і його послаблення під дією вікодину допомагають Грегорі Хаусу зосереджуватися і знаходити вирішення чергової медичної проблеми. Потому як одного дня він помилився з діагнозом і хворий замалим не помер, доктор рішуче відмовляється від кетаміну. В результаті повертаються біль, кульгавість, вікодин і колишні геніальні здібності. Тому не буде великою натяжкою провести паралель між доктором Хаусом і типовим героєм американського вестерну.

Клінт Іствуд в образі Вільяма Мані

У творах цього чисто американського жанру шляхетні одинаки, які шукають пригод і відновлюють справедливість, розправляються з ворогами та приймають важливі для сюжету рішення, лише як слід відсьорбнувши нерозбавленого віскі просто з пляшки. Свої неймовірні подвиги ці «дикі гуси Дикого Заходу» здійснюють у стані середнього алкогольного сп’яніння. Створивши в 1992 році так званий антивестерн «Непрощений» (Unforgiven), який отримав «Оскара» у чотирьох номінаціях, зірка вестернів Клінт Іствуд чітко показав: його герой, колишній суперкілер Вільям Мані, кинув пити — і перестав бути супергероєм, втратив професійні навички. Аби відновити їх та покінчити з бандою шерифа-садиста, Мані знову починає пити. І тепер йому не страшний десяток озброєних поліцейських і бандитів, що долучилися до них, — п’яний герой карає їх, не знімаючи капелюха. Отже, постійне відчуття болю, змішаного з наркотичним кайфом, — ознака професійної придатності суперлікаря. Недаремно щур, якого завів у себе Хаус, названий на честь Стіва МакКвіна, котрий зіграв, до всього, у багатьох вестернах. До речі, МакКвін — один із улюблених акторів Г’ю Лорі.

Доктор хворий

Витівки Грегорі Хауса, повний перелік яких може зайняти цілу книгу, визначають іще один діагноз головного героя, прихований у назві серіалу. Абревіатуру «M. D.» можна перекласти не лише як «доктор медицини» (Doctor of Medicine), але і як «психічно неповноцінний» (англ. mentally deficient). Доктор Грегорі Хаус страждає на всі душевні хвороби, описані в книзі французького фізіолога ХІХ століття Поля Реньяра «Розумові епідемії», складеної з його лекцій, прочитаних у Сорбонні 1866 року.

Окрім морфіноманії, яку ми розглянули досить детально, Реньяр описує такі стани.

— Манія величі — перебільшена любов до успіху і могутності. Доктор Хаус не пробачає помилок не лише іншим, але й, у першу чергу, собі. Помилка для нього — присоромлення його величі.

— Сомнамбулізм, або гіпнотизм — стан організму, подібний до сну, який супроводжується перетворенням свідомості. У декількох останніх серіях п’ятого сезону доктор Хаус перебуває саме в такому стані, але раніше свідомість його теж час від часу піддавалася змінам.

–Істерія — характеризується демонстративними емоційними реакціями (сльози, сміх, зойки), судомами, паралічами, втратою чутливості, потьмаренням свідомості тощо. Доктор Хаус схильний до спалахів гніву, безпричинного з точки зору його оточення.

— Демонізм, або чаклунство — одержимість дияволом. Доктор Хаус, котрий заявляє, що всі брешуть і від цієї брехні — всі хвороби, сам ладен брехати родичам хворих та навіть хворим задля досягнення власної мети — отримання можливості безперешкодно експериментувати з хворими. Ця брехня в переважній більшості епізодів дозволяє лікувати подібне подібним — призводить до чудодійного зцілення хворих. Інколи паралелі між Хаусом і чаклуном-цілителем прямі. Він здатен, як шаман, діагностувати і лікувати хворого на відстані, спілкуючись зі своєю командою по мобільному телефону то з залу очікування аеропорту, то з машини, що перебуває за сотні кілометрів від лікарні. Або виявляє хворобу на око, наприклад, коли летить у літаку, де немає необхідного для діагностики обладнання. В літературі демонізм — явище, побудоване на функціональному заміщенні негативних і позитивних характерів, унаслідок чого негативні риси героя характеризують його позитивно. При всьому своєму на позір негативному образі доктор Хаус є позитивним героєм, про що вже говорилося в попередньому розділі. Риси, з яких складається демонізм «гарного хлопця», — неприйняття світу і світового порядку, анархічний бунт, песимістична переоцінка етичних і релігійних норм, а також самотній бунт проти існуючих соціальних стосунків, котрий піднімається в ім’я необмеженої особистісної свободи. Всі ці ознаки, як можна переконатися, властиві Грегові.

Здавалося б, людину з таким букетом залежностей та недоліків не можна на гарматний постріл підпускати до хворого. Доктор Хаус і сам охоче не ходив би на роботу. В одному з епізодів він, увійшовши до вестибюля лікарні, тут-таки розвертається і збирається йти геть, пояснюючи здивованому Вілсону: «Там багато хворих, я від них заражуся». Але Кадді та інші колеги, котрі знають справжню ціну Хаусу, роблять усе можливе, аби змусити його працювати. Часом, коли пацієнт важливий для когось із них, але зовсім не цікавий Грегові, колеги готові вдатися до будь-яких хитрощів, аби цей непокірний ледащо та грубіян відірвався нарешті від телевізора і взявся до роботи.

Якщо супротивник — не хвороба, а людина, доктор Хаус стає на позицію пасивного опору, чим інколи нагадує хіпі-пацифіста. Капості, які готують йому чиновники — працівники комісії з медичної етики, Грег демонстративно ігнорує. Повістки до суду та скарги викидає, не читаючи. Так він створює між собою й проблемою глуху стіну, об яку проблема повинна врешті-решт розбитися.

Винятки бувають, коли на кону