Читати книгу - "Острів Сильвестра"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
І Сильвестр, покидаючи її, попросить тільки рушницю, яка належала покійному Ніниному чоловікові.
— Рушницю! — вигукнула Ліда.
— Передчуття вас не обдурює, — сказала Яніна. — Воно взагалі рідко обдурює таких жінок, як ми з вами. Але не бійтеся, він спочатку продасть цю рушницю, точніше — обміняє, а потім шукатиме її по всій області, бо той, у кого вона опиниться, відчуватиме незрозумілу тривогу і намагатиметься її позбутися. Та зрештою рушниця знову опиниться в руках вашого чоловіка, і він знайде їй логічне застосування…
— Ні! Ні! Чуєте, ні! — знову, тепер ще голосніше, закричала Ліда.
— Цього не можна зупинити, — Янголиця-Яніна дивилася дуже сумно. — Острів уже його чекає.
— Острів?..
— Так, острів, про який він написав ще не закінчений текст. Хіба ви не знаєте, що ваш чоловік мріє написати роман, який починається з того, що головний герой припливає на острів і застрелюється?
— Ні, — сказала Ліда.
— Так, — сказала Яніна. — Так. Я гадаю, ви крадькома його прочитали. А далі… Далі все має розвиватися так, як у тому задуманому сюжеті. Будьте певні, Сильвестр від свого задуму не відступиться.
— Ви… Ви хочете сказати, що Сильвестр задумав самогубство?
Ліда вимовила це настільки вражено, що Яніна поспішила торкнутися її руки.
— Підозрюю, що так. І не знаю, що можна зробити. Боюся, що він до вас після села не повернеться. Надто гордий він для цього, до того ж ви були б свідком його поразки, а Сильвестр, хоч і зазнав багато поразок, кожен раз сприймає їх боляче, дуже боляче.
— То що я маю… Що я можу зробити?
Яніна-Янголиця сказала, що вона знає, як має чинити далі Сильвестр, але як зупинити його… Хіба попросити, благати вернутися, та ви ж на це не підете, не підете, от у чім біда, такий у вас характер, такий характер у нього… Він мусить через це пройти…
Шелест слів заколисував Ліду, раптом вона з жахом усвідомила, що перебуває у стані напівсну, напівтуману, що наповз у її квартиру. І тут вона побачила, як через цей туман вечірньою дорогою до далекого села йде чоловік. Йде чоловік з валізою в руках, в якій, вона знала, тільки кілька сорочок, другий костюм, бо всі книжки, рукописи Сильвестр лишив удома, сказавши, що колись забере.
«Наче прогнозував своє повернення», — подумала Ліда.
31
«Що це було — сон, марення?» — подумала Ліда вже вранці наступного дня.
Вона підвелася і, тихенько ступаючи, вийшла зі спаль ні в другу кімнату. Там тихо й мирно спала Яніна.
Вві сні вона скидалася на маленьку, чимось ображену дитину.
«Що ж це таке? — подумала Ліда. — Якщо це не сон, не марево, не витвір моєї уяви, то що ж це таке? Як це пояснити? Звідки вона все знає?»
Відповіді вона не знайшла. На якусь мить їй здалося, що то спить її сестра Ліра. Ліра — доросла, давно забута, незнана, котра випірнула невідомо звідки. Але ж ця жінка старша за неї й зовсім-зовсім не схожа.
Ліда тихенько вийшла з кімнати й пішла на кухню готувати сніданок. Саме там у неї народився план, який згодом вона почне реалізовувати. План, як отримати дитину від Сильвестра, якщо сама була не здатна народити.
«План божевільний, як і я сама, — подумала Ліда, смажачи дієтичні курячі котлети, які вона купила позавчора у супермаркеті. — Як цей світ і все, що існує в ньому».
Цей план пізніше реалізує найнята-таки знайомим бізнесменом, до якого звернеться Ліда, дівчина на ім’я Світлана, котра поселиться у хижці на березі лісового озера.
Це озеро Сильвестр шукатиме ще тоді, коли житиме Нінин чоловік, і його, Сильвестрове життя, тектиме розмірено й мирно. Спочатку він вивчить геть усі озера краю і дізнається, що тільки шість із них мають острови. Світязь він забракує одразу — надто знамените озеро. Послідовно відвідає п’ять інших. Поки нарешті не натрапить саме на цей острів. Опише його в ескізі до свого задуманого роману. Перед тим, звісно, припливе на острів на тому ж самому, ще не настільки розсохлому човні. Довго сидітиме на березі (буде кінець вересня, а не початок літа, як тепер), назустріч йому пливтиме і не допливатиме вкритий багрянцем ліс. Він скидатиметься на загадковий корабель, цей ліс. Принаймні так думатиме Сильвестр. А ще він думатиме про свою постійну втечу від цього життя, від того, що грозиться ось-ось поглинути його душу.
«Рятунку немає, — думатиме Сильвестр, — я втікач на самотньому острові, але це нічого не міняє. Нічого не міняє і мій текст».
Він матиме рацію. Як і для кожної думаючої людини, перед ним ще очевидніше постане обрис його поразки, набуде чітких контурів. Це буде його персональна поразка, фундаментом якої стануть усі здобуті ним перемоги — вища освіта, аспірантура, кандидатська дисертація, кохання, одруження, квартира, хоч і однокімнатна, в престижному будинку, симпозіуми, семінари (три міжнародних), публікації в журналах і збірниках, докторантура, яка мала закінчитися захистом докторської дисертації.
Все це було здобуто швидше не завдяки прагненню щось зробити у цьому житті, а тільки завдяки тому, що чимось це життя потрібно було заповнювати.
«Виродок» — це слово десятки, якщо не сотні разів чув від рідного батька, рідше від матері й старшого брата (але теж чув), воно його не ображало, бо розумів, що так воно і є. Він змирився з цим, як змирився і з самим життям, до якого насправді не мав — ну, не жодної, але якоїсь великої цікавості.
Опинившись завдяки Ніні в гурті чи товаристві Князя, він дуже швидко збайдужів до цих щотижневих, а то й два-три рази на тиждень посиденьок, коли підлітки пили вино, обнімалися, танцювали, слухали напівзаборонену тоді музику. В інституті його не цікавили вечори, дискотеки і диспути. Все це, на його думку, було тією чи іншою мірою убиванням часу. Способом показати себе, завести нові знайомства. Він не мав у цьому потреби. Почувався людиною в темній кімнаті, до того ж із зав’язаними очима, котра має навпомацки знайти вихід. Він десь є, той вихід, але де? Стомлюючись його шукати, він спинявся і бурмотів якісь слова. Ці слова складалися у вірші, поеми, новели, повісті, романи. Тобто речі, вже кимсь до нього
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острів Сильвестра», після закриття браузера.
