Читати книгу - "Володимир"

Проте слід сказати, що Микола Шишман і син його Давид, який після смерті батька заступив його місце, не зробили того, що могли й мусили зробити. Це до них, взявши древню столицю Болгарії Преславу, звертався князь Святослав, пропонував з’єднати сили, щоб бити військо імператора Іоанна Цимісхія у долині за Родопами, біля Аркадіополя й Адріанополя. Вони не пішли на поміч Святославу, не вдарили в спину Цимісхію, домовиті, багаті комітопули у цей важкий, вирішальний для Русі й Болгарії час сиділи в своїх городах і областях, ждали, хто ж переможе — Цимісхій чи Святослав, — і навіть тоді, коли переміг Святослав, не пішли до нього, вичікували, коли руські вої залишать Преславу, Доростол, щоб самим узяти в свої руки всю Болгарію.

Це була велика помилка комітопулів Шишманів, велике нещастя для Болгарії, наслідки якого виявились набагато пізніше — через сотню літ. А тоді сталось так, що, коли руський князь Святослав пішов, уклавши мир з ромеями, за Дунай і коли Шишмани кинулись визволяти й з’єднувати Болгарію, робити це було вже пізно — вся Східна Болгарія з її ріками й долинами була захоплена ромеями. Шишманам залишились гори й полонини на заході.

Микола Шишман і сини його мужньо боролись з Візантією, всі останні, найтяжчі, роки життя старого Шишмана минули на коні, він визволяв нові й нові городи, у древніх болгарських харатіях[34] написано, що він і помер, сидячи на коні.

Проте старого Шишмана, а деякий час і його синів губило намагання триматись осторонь бурхливих подій, які відбувалися в Східній Болгарії, вони не розуміли, що там і тільки там — над Дунаєм і Руським морем, на широких долинах і над ріками — вирішується й буде вирішена доля Болгарії, вони прагнули безкровної борні, а за це й довелося розплачуватись ріками крові.

І ця жорстока, невблаганна й неминуча брань з Візантією наближалась. Імператор Іоанн Цимісхій, уклавши мир з князем Святославом і пообіцявши звільнити Східну Болгарію, не додержав та й не думав додержувати свого слова — його акрити стоять над Дунаєм і в долині, йдуть і йдуть у гори.

Після смерті Цимісхія те ж саме робить проедр Василь, що править Візантією від імені молодих імператорів Василя й Костянтина, — він оголошує саму справжню війну болгарам, посилає легіони проти Шишманів.

Що ж робить і що має робити Давид Шишман? Вся Східна Болгарія захоплена ромеями, руські вої пішли за Дунай, а їхній князь Святослав, кажуть, убитий на Хортиці, Західна Болгарія лишається віч-на-віч з своїм ворогом Візантією.

І, шукаючи собі помочі й спільників, Давид посилає послів у Кведлінбург до німецького імператора Оттона І, який обіцяє допомогти Давиду, але ніколи пальцем об палець не вдарить, щоб це зробити, — муж візантійської принцеси Феофано думає про інтереси не Болгарії, а Візантії.

У цей же час Давид приймає послів від Папи Римського Бенедикта, що, виявляється, багато чув і знає про кровопролитну війну в Болгарії, обіцяє допомогу в боротьбі з Візантією. Давид, звичайно, вірить у це, бо немає в світі ворогів лютіших, ніж ромейські імператори з патріархами й Римський Папа. Папа посилає Давиду на знак своєї прихильності корону з священного города Рима.

Проти римської корони пролунав один тільки голос — патріарха Даміана, який, проклятий константинопольським патріархом, після Доростольської битви тікає в Західну Болгарію до Шишманів і разом з ними переїжджає з столиці до столиці. Але це дуже несміливий голос — патріарх Даміан доживає вже останні дні на світі.

Втім, корона так і не знадобилась Давиду Шишману — якщо Папа Римський діє хрестом, то Візантія діє мечем: під городом Сера ромеї вбивають у бою Давида, Мойсей падає мертвий, вбитий ромеями з-за рогу, — у Західній Болгарії залишаються два сини старого Шишмана: Самуїл, що сидить у Водені, та ще Аарон, що править у Средці.

Кесаревича Романа привели до коміта Самуїла босого, бо він розбив свої черевики в далекій дорозі, з непокритою головою, у чорній від пороху сорочці й таких самих ногавицях.

— Що це? Кого ти привіз, воєводо Петре? — звернувся Самуїл до бородатого воїна, що супроводжував Романа.

— Вартуючи на схилах Родопів, ми побачили загін, що їхав від Аркадіополя в клісури, довго стежили за ним, оточили. На чолі цього загону, виявилось, їхав колишній кесар Болгарії Борис, він підняв проти нас меч, і ми його вбили.

— Ти зробив справедливо, воєводо Петре, — дружина моя й усі болгари давно вирішили вбити Бориса, тільки він посміє переступити межі Болгарії. Грецький кесар нам не потрібний. Годі! Але хто це?

— Брат Бориса — Роман, — відповів воєвода Петро. — Вони їхали разом.

— Ха-ха-ха! — засміявся Самуїл. — Отже, ромеї посилали сюди двох кесарів разом.

— Ні! — подав тоді голос Роман, що досі стояв мовчки, придивляючись до молодого Шишмана, про якого він чув колись ще тут, у Болгарії, а пізніше в Константинополі.

— Ні? — далі сміявся Самуїл. — Гаразд, ти зараз сам мені про все розкажеш. Іди, Петре, — звернувся він до воєводи, — ти, либонь, дуже стомився?

— Так, коміте, дорога була далека. Мої вої стоять під дверима.

— Добре!

І воєвода Петро вийшов. Самуїл встав з крісла, підійшов до вікна, звідки було видно гори, долини.

— Як же ти, кесаревичу Романе, опинився тут? — обернувся до нього й запитав Самуїл.

Роман вирішив говорити правду. Втім, з чим він міг критись?

— Недавно проедр Василь велів Борисові їхати в Болгарію й починати повстання проти тебе, а мені супроводжувати брата…

— Отже, Візантія послала Бориса в Болгарію як кесаря?

— Проедр Василь назвав його кесарем і обіцяв повернути корону, тільки він дійде до Преслави.

— Хитро діє Візантія, — засміявся Самуїл. — Як і завжди, загрібає жар чужими руками. А ти? Чого ти їхав з Борисом? Ти що ж, також хотів стати кесарем?

Роман заплющив очі, стиснув уста, на обличчі його відбився неймовірний біль.

— Я — кесар?! — пролунало в палаті. — Слухай, коміте Самуїле, ти жартуєш, бо знаєш — я ніколи в житті не зможу і не хочу бути кесарем Болгарії…

— Ні, я не жартую і не знаю, чому ти їхав з братом. Мені здавалось, що, коли загибає один кесар, корону одягає його брат.

Роман крикнув:

— Я говорю правду, як перед Богом! Я не хотів і не хочу бути кесарем Болгарії, бо я не людина,