Читати книгу - "Робінзон Крузо"

ПРИМІТКА. — У печері я так тяжко працював, бо хотів зробити з неї одночасно і комору, і кухню, і їдальню, і льох. Що ж до житла, то я надавав перевагу намету, однак у найбільш дощовий сезон він не міг захистити мене від вологи, яка просякала скрізь, тож мені довелося зробити між огорожею і скелею, згори над наметом, перекриття з балок і застелити дах листям і хмизом.

10 ГРУДНЯ. — Мені здавалося, що печера вже готова, аж раптом з одного боку зі стелі посипалася земля — либонь, я зробив печеру занадто широкою. Я страшенно перелякався — якби в той момент я опинився під завалом, то й грабар не відкопав би мене. Отож роботи додалося: по-перше, треба було розчистити завал і вивезти землю, а по-друге, варто було поміркувати, як зміцнити стелю.

11 ГРУДНЯ. — Сьогодні я взявся саме до стелі — спершу встановив у печері два стовпи, які підтримували широкі дошки попід стелею. Цілий тиждень я зміцнював повалу, і тепер кілька рядів стовпів добре тримали перекриття з дощок, а до того ж і зручно розділяли печеру на кілька комірчин.

17 ГРУДНЯ. — З цього дня й до двадцятого числа я навішував полички, а на стовпи прибивав цвяхи, щоб порозвішувати все, що тільки можна, тож у печері можна було навести вже який-не-який лад.

20 ГРУДНЯ. — Щойно я закінчив із печерою, то узявся до кращого облаштування житла: з дощок змайстрував собі мисник для харчів і начиння, хоча дощок уже бракувало, а ще збив собі нового стола.

24 ГРУДНЯ. — І вночі, і вдень періщив дощ. Надвір я й не потикався.

25 ГРУДНЯ. — Цілий день дощило.

26 ГРУДНЯ. — Нарешті дощ скінчився. Він остудив землю, надворі стало набагато приємніше.

27 ГРУДНЯ. — Сьогодні я вполював молодого цапа, а ще другому ненавмисно пошкодив ногу. Мені вдалося його легко піймати, і я на мотузку привів його додому. Тут я забинтував йому поранену ногу й прив'язав до перелому лубок.

NB[2]. — Я добре дбав за цапа, тож він вижив, а нога цілком зрослася і стала як новенька. А що я так піклувався про нього, то він цілком приручився, щипав травичку в мене під порогом і не хотів тікати до лісу. Отоді вперше я замислився над питанням: чи не приручити мені свійських тварин, щоб і згодом, коли скінчиться порох і набої, мати вдосталь м'яса?…

28, 29, 30, 31 ГРУДНЯ. — Жахлива спека і жодного леготу — я не міг навіть вийти на прогулянку, хіба що увечері, коли бракло їжі. Весь час я розкладав речі в печері по поличках.

1 СІЧНЯ. — І досі неймовірно спекотно, але рано вранці й пізно вночі я виходив на полювання, а вдень відпочивав у гамаку. Сьогодні увечері я зайшов углиб острова далі, ніж зазвичай, і натрапив на долину, де паслася неймовірна кількість кіз. Вони були такі полохливі, що я не міг підібратися ближче. Я вирішив взяти з собою пса, який допоміг би мені вполювати козу або цапа.

2 СІЧНЯ. — Отож наступного дня я вирушив на полювання разом із собакою, але помилився з розрахунком: кози не тільки не злякалися пса, а й згуртовано зустріли його, готові дати відсіч. Собака добре збагнув небезпеку й не наважився наближатися до них.

3 СІЧНЯ. — Почав будівництво огорожі й валу. Оскільки я й далі остерігався, що хтось може напасти на мене, то вирішив зробити огорожу товстою та міцною.

NB. — Оскільки будівництво валу я вже описував, то не буду наводити щоденникові записи повністю. Досить зауважити, що загалом робота зайняла-таки в мене дрібку часу — з 2-го січня до 14-го квітня, хоча вал був не більше двадцяти чотирьох ярдів завдовжки і мав вигляд півкола від скелі до скелі. В діаметрі вал був близько вісьмох ярдів, а вхід до намету я зробив якраз по центру за валом.

Увесь цей час я гарував, як навіжений, але часто-густо дощ заганяв мене в намет — іноді доводилося гаяти цілі тижні. Проте мені здавалося, що без валу я ніколи не почуватимусь у безпеці, тож я працював. Важко повірити, що всю неймовірно тяжку роботу я переробив самотужки — особливо коли тягав із лісу палі, а потім забивав їх у землю, — у таких товстелезних палях не було насправді жодної потреби.

Коли я закінчив огорожу, то збагнув, що якби невідомий корабель несподівано пристав до берега, матроси нізащо б не зауважили мого житла з узбережжя. Проте одного разу, як ви переконаєтеся незабаром, мені це добре прислужилося.

Коли дощ дозволяв вистромити ніс надвір, я поновлював прогулянки островом і нерідко робив невеличкі відкриття. Якось я натрапив на диких голубів, які будували гнізда не на деревах, а в заглибленнях скелястого берега. Я витягнув із гнізд кілька молодих пташат і хотів їх приручити, та коли вони підросли, втекли від мене — мабуть, шукали їжі, якої я не міг їм дати. Проте я часто натрапляв на голубині гнізда й ловив пташенят, які мали смачне м'ясо.

Коли я облаштував оселю, виявилося, що мені бракує багатьох речей і я самотужки не зможу їх змайструвати. Наприклад, я хотів злагодити діжку, але не мав обручів. Кілька невеличких діжок я привіз із корабля, але за їхньою подобою не зміг нічого змайструвати сам: ні дошки підігнати, ні дно забити так, щоб трималася вода, мені не вдавалося, тож я швидко облишив марудну справу. Бракувало мені й свічок, отож дуже скоро з настанням темряви (зазвичай близько сьомої вечора) мені доводилося лягати спати. Я з сумом згадував кавалок воску, з якого ліпив свічки під час африканських подорожей, але цього разу з воском мені не пощастило. Тоді я зробив собі лойового каганця: розтопив на сонці сало забитого цапа, виливу глиняну посудину, а посередині устромив ґнотик. Але світло в лойовому каганці блимало й ніколи не світило так ясно, як свічка.

Якось я перекладав речі та знайшов мішок зерна, яким годували свійську птицю на кораблі дорогою з Лісабона. Як виявилось, усе зерно пожерли пацюки. Я хотів використати мішок для інших потреб (мабуть, для пороху), тому добре витрусив його під скелею.

Сталося це якраз напередодні сезону дощів. Я цілком забув про пригоду, аж тут за місяць потому я помітив, що з землі вистромилося кілька стебелець. Спершу я гадав: це місцева рослина, якої я не знаю, та незабаром з подивом упізнав колосся ячменю — справжнісінького