Читати книгу - "Буба : мертвий сезон"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Йолька не робить жодних операцій! — заперечила Буба.
— Як це не робить, якщо зараз вона виглядає зовсім по-іншому, аніж минулого року?
— Це незначні зміни! Перукар, косметичка… Звичайний пошук себе, — невтомно пояснювала онука.
— Ой, то вона, мабуть, добряче загубилася, бо анітрохи не схожа на симпатичну Йольку два роки тому, — не здавався дід.
— Добре, що бодай ти не загубилася, — утрутився тато. — Щоправда, втрапила до якоїсь партачки, котра зіпсувала твоє волосся, але тебе, принаймні, можна впізнати. Крім того, я проти того, щоб діти працювали. У нас, на телебаченні, це вже стало звичним! — похмуро продовжував батько. — Тільки й чекаю, коли на моє місце візьмуть якесь дошкільнятко, а новини вестиме геніальне немовля.
— У Йольки косметична фірма. Роз’їзна, — Бубі подобалося це слово, тому вона проказала його гордо.
— Ну звісно, що роз’їзна! — зрадів дідусь. — Спершу підвезе вас, а потім сама на вас проїдеться.
— Мені її шкода, — додав тато, анітрохи не співчуваючи Йольці. — Заробляти на тих, хто сам ще не працює, це ж звичайне шахрайство. Колись вона це збагне.
— А мені спершу було прикро… Йолька так вихвалялася цим своїм бізнесом. Дивилася на мене з погордою, — зізналася Буба.
— Прикро? Мабуть, ти їй співчувала, от чому, — підказав дідусь.
— Ні, — заперечно похитала вона головою. — Просто спершу мені здалося, що я звичайна невдаха…
— Щось у цьому є, — погодився дід Генрик. — Це в тебе від батька.
— Зате потім, — Буба знехтувала цим зауваженням, — потім я подумала, що мені б не хотілося заробляти, як дорослі. І виглядати, як вони.
— Маєш рацію, — тато незграбно витер рота краєчком футболки. — Достатньо глянути на твою матір, щоб це зрозуміти. Зрештою, останнім часом на неї дивиться переважно пан Протек, та це нікого, крім мене, не цікавить, — пожалів він самого себе.
— А я помітив, любий Павле, що ти цікавишся дружиною хіба що тоді, коли не маєш із ким посваритися…
— А от і ні, — скривився тато. — Тут я завжди можу розраховувати на тебе, бо не знаю сварливішого старигана, — жовчно кинув він, і спокійний вечір закінчився так само швидко, як яєшня на тарілках.
— А твоя мати? — не вгавав дід Генрик. — Та я порівняно з нею, мов невинне немовлятко! Це ж взірець сварливості… Забув?
— Матуся! — батько розмашисто ляснув себе по стегнах. — Таж вона до нас збирається! От чорт! — вилаявся він. — Я геть забув!
— Ото Марися зрадіє! — дід радісно потер руки, дивлячись на спохмурнілого зятя.
Бубі стало шкода тата.
— Спокійно. Ми впораємося, — сказала вона батькові, хоч анітрохи не вірила у власні слова, а її втішання пролунали слабенько, як дзижчання мушиних крилець під час бурі. Мабуть, ніхто їх не почув.
СЕСТРИНСЬКІ ДУШІ
— Ну й уяви собі, — Олька вперто налягала на курагу, хоча перед нею красувався сирник Бартошової, — він мене візьме на роботу! Спершу працюватиму на заміні, бо, розумієш, частина дівчат вчиться й не всі можуть брати участь у демонстраціях моди. Крім того, поки що демонстрацій не буде, бо ця фірма лише входить на ринок, — молола язиком щаслива Олька, — тому ми братимемо участь у різних зустрічах як гостеси…
— А ти казала шефові про вагітність? — обережно поцікавилася Буба.
— Ну що ти, Бубо! — здригнулася Олька, немовби її вагітність була якоюсь жахливою болячкою. — Хіба про таке можна розповідати? Перші місяці нічого ще не помітно, і я цим скористаюся. Виявлю себе як активна, творча особистість, а найважливіше те, що я можу завжди працювати, і в цьому моя перевага над студентками!
Над останніми Ольчиними словами Буба воліла не замислюватися. Уже вкотре її сестра брала академвідпустку. І хоча із цього приводу вітальнею на Звіринецькій прокотилася не одна буря, для батьків це становило болючу проблему. Запевняння Ольки, що наступного року вона продовжить навчання в університеті, анітрохи не заспокоїли тата й маму. Навіть дідусь, котрий уважав, що найважливішим для людини є не навчання, а бридж, скептично дивився на її дезертирство.
— Не можна ціле життя крутити хвостом, — сказав він їй, якось розлютившись. — Тобто, тобі можна, — заявив він трохи згодом, — та не думаю, що від цього ти станеш щасливою.
Крутіння хвостом стало предметом суперечки, яка тривала й донині.
Мабуть, тому дідусь намагався уникати Ольки, коли та зазирала до батьківського дому.
— А Роберт? — запитала Буба. — Задоволений твоїм рішенням?
В Ольчиних очах згасли веселі іскорки, зате її апетит до кураги помітно зріс.
— Знаєш, це неймовірно, — стенула вона плечима, — але він заздрить моїй кар’єрі.
— Твоїй кар’єрі? — не зрозуміла Буба.
— Ну, кажу тобі. Мене це дивує, бо чоловік повинен радіти успіхам дружини.
— Роберт нічому не заздрить. У своїй фірмі він найкращий фахівець…
— Сама побачиш! — відкопилила губки старша сестра. — Ми через це щодня сваримося. Тобто не щодня, бо відтоді, як Ксавер узяв мене на роботу, Роберт зі мною не розмовляє.
— Ксавер? — Буба витріщила очі.
— Ну, я ж тобі казала. Це мій шеф. Не уявляєш, який красень…
За інших обставин Бубі було б цікаво, який Ксавер на вроду. Та цього разу вона побоювалася, що їй це відомо. І це її аж ніяк не тішило.
— Власне кажучи, чому ти так допитуєшся? Ти ж не знаєш Ксавера.
В Ольчиному голосі забриніла добре знайома зневага, і Буба з гіркотою усвідомила, що сестра анітрохи не змінилася. Вона, Буба, завжди буде для Ольки дивачкою, яка поняття не має про справжнє життя, і чий розвиток зупинився десь між кашкою для немовлят і крамницями з одягом для підлітків.
— Здається, я знаю, хто це, — відповіла Буба. — Він керує двадцятьма працівниками. А ще в нього крута тачка кольору костюмчика моєї однокласниці. Гора м’язів і прилизане волосся. Крім того, він зустрічається з Йолькою.
Старша сестра мовчала. Складала із цих словесних цеглинок образ нового шефа і, хоча все свідчило, що це таки він, Олька продовжувала сподіватися, що Буба помиляється. Особливо щодо Йольки.
— Кажеш, він зустрічається із твоєю подружкою? — допитувалася вона, але вже без колишньої зарозумілості, навіть нервово, хоча в її стані це й було протипоказане.
— Ну, він возить її машиною, — пояснила Буба. — Щодня підкидає до школи, а після уроків забирає. Кілька днів тому не міг, бо поїхав у якесь відрядження.
— У вівторок? — тихо запитала Олька. — У вівторок було це відрядження?
— Ага, у вівторок. Йолька навіть зраділа, що має вільний час, бо в неї роз’їзна фірма, така собі косметична крамниця в рюкзаку, доганяєш?
Буба віддала б чимало, аби старша сестра перестала сприймати її як школярку. Але Бубині слова спричинили зовсім інший ефект. Кожна наступна фраза, у якій
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Буба : мертвий сезон», після закриття браузера.