Читати книгу - "Сад спочилих котів"

Мені вже добряче набридла ця їжакова балаканина. Він щось патякав, навіть щось цікаве… Проте виявився таким язикатим їжачиськом… Я аж розгубився. Якщо сама думка про те, що набрався життєвого досвіду, робить їжака таким базікою… Мені навіть перехотілося мріяти далі. Я на тривалий час викинув його з голови. Щоправда, згодом поставився до цієї балакучості більш поблажливо. Їжак тільки-но повернувся додому. На його долю випало чимало пригод — він схвильований; живучи тихим життям, несподівано одержав купу вражень. Чи знайшов він ще щось в осаді своїх почуттів після того, як це хвилювання вляглося? Чи були в нього й інші думки?

Я знову прислухався до мого їжака. Він трохи постарів; кінчики голок посивіли. Зібравши довкола себе онуків, мій їжак щось розповідав їм. Я прислухався:

Побачив я багато різних місць, — розповідав він. — Попоїв найрізноманітніших комах, нанюхався найрізноманітніших запахів. Подекуди земля під ногами була м’яка, подекуди — тверда; ви скажете: це й так усі знають. Я й не вважаю, що відкрив вам новину. Одначе сам це пережив. Та хочу, щоб і ви пережили… Я подумав, що на цьому пора завершувати мандри, і вирішив найкоротшими стежками повертатися додому. Прийшов сюди. Ваша мати, твій батько, та й твій старший брат були ще геть малі… На той час я вже пізнав страх. І дійшов до того стану, коли навряд чи знайдеш, чого боятися. Відтоді став відчувати в душі певне безстрашшя. Після того я більше не мандрував. Та й не помандрую. Чекатиму смерті, тиняючись по цій земельній ділянці та довкола неї. Якщо хтось захоче знайти мене, чи друг, чи ворог, хай приходить, хай шукає на цій землі, на цій ділянці. Тут моя батьківщина, тут ми зійдемося в герці, тут потиснемо руки. Тут я не такий самотній, тут усе знаю краще, ніж де, у кожному разі…

Либонь, про таке говорив їжак.

1968–1969

Гоббсу начебто належав вислів: «Єдиною пристрастю мого життя був страх…» Цікаво, якщо тільки в цитаті або перекладі немає помилки.

Додаток до четвертої казки

Похвала крабові

Для Джюнейта Тюреля

(Я міг би написати так:

Друг, мабуть, зрозумів, що мою увагу привернула фігурка краба на триніжку.

— Я розповідав тобі історію про цього героїчного краба? — запитав він. Коли ж я відповів, що досі ми ще ніколи не розмовляли на тему крабів та їхнього героїзму, він підняв того за спину. Скульптурка з чорного металу насправді виявилася майстерною скринькою; на її дні лежала нижня частина клішні якогось краба…

Мій друг зачинив скриньку й почав розказувати…

Але так, дивися, вийде щось інше. Хоча відтоді, як цей стиль письма можна було назвати ходовим товаром, минула сотня років, навіть нині чимало читачів гадають, що це єдина можлива форма всякої оповіді. Я міг би їх потішити, та хіба в старі міхи вливають молоде вино? Тож міг написати й так:

Джюнейт рвонув віко з залізної скриньки у формі краба. Тими днями будинки цілого міста були обвішані транспарантами з гаслами Тижня боротьби з раком, їх-таки понатягали й над вулицями; гасла з обох боків облямовано малюнками величезних крабів… Гасла, які давно втратили призначення гасел, бо постійно повторювалися й не обновлялися… Невже так дорого коштує підібрати нові слова?

Хіба повторення не обезсилює слово? Ми можемо поставити це питання й навпаки: хіба повторення не зміцнює слово? Обговорімо це, раз зібралися. Нове завжди здається правильним, що також правильно, оскільки сприймається видатними умами свого часу як реальність, котра майже не потребує полемік. Що робить нове новим? Обговорімо й це…

Це сталося тридцять п'ять років тому. Учитель розповідав мені, що таке ракова хвороба. «Вона, ніби краб, — говорив він, — поволі згризає людині шлунок, легені». За тих літ я ще не знав, в яку оману може завести уява. Окрім того, обожнював ласувати крабами; морським берегом завжди повзали крабенята — я ловив їх, забуваючи про вудку; то давав утекти, а то, поклавши на дерев'яний причал, щиглем повертав у воду після того, як нагримають дорослі: «Ти що робиш! Ану викинь назад у море!…»

Я міг написати й так. Вийшла б доволі звична оповідь з новою етикеткою — тоді чимало читачів незадоволено крутили б носом. Учора до мене навідався мій колишній студент. Я наснився йому вночі. Начебто тримав у руці книжку в обкладинці кавового кольору. То була одна з моїх книжок, перекладена французькою. Йому запам’яталася її назва: «Pauvre Mort»… Що скажеш? Тепер потрібно написати таку книжку? Зник труп одного краба… Завдяки прозорим стінам пластикового акваріуму, що стояв на рибному прилавку, було добре видно, як скаламутилася в ньому вода. Краб чинив спротив, але цілком очевидно — помирав від болю. Каламутив воду саме він. Без упину плямкав ротом. Незграбний та важкий, він лежав посеред води, мов камінь. «Гей ви! Киньте-но щось йому!» — насварився я на парубків. «Як не крути, він здохне, — відповіли ті. — А як кинемо, стане неїстівний». Я напосівся на них. Хлопці якраз чистили ставриду, тож кинули крабові дві пари зябер. Переді мною неначе запрацювала якась страхітлива дрібна машина. Заледве схопивши зябра, вона притьмом знищила їх. Третю пару — краб не з’їв. Його опудало висить у мене перед вікном з тих пір. Нині я знову подивився на нього. Краб та смерть так бездоганно зчепилися; яка причина?)

* * *

Сонце — у сузір’ї Рака.

(Цебто в твоїх руках. Або ж у тебе вдома. Та й личить же воно тобі.)

Сонце — у сузір’ї Рака. Краб під каменем. Попід, попід, попід скелею. А Джюнейт на скелі. От і все.

(Заголовок «Похвала крабові» насправді потрібно було помістити тут. Хоча він уже став звичним; я ж помістив його на початок. — Це, щоб припасувати до «Похвали безстрашному їжакові» — Джюнейт розповів мені про цю реальну подію зі свого життя два роки тому. У січні місяці. Сонце якраз перебувало в оселі Козерога, у моїх руках.)

Сонце — у сузір’ї Рака, краб — під каменем.

Мова про краба, з Кекова. У водах арабської гавані він привернув увагу пірнальника своїми велетенськими розмірами; той спритно виніс його на поверхню й поклав на гладку скелю. Величезна збрижена штукенція синьо-зеленавого кольору. Всі зібралися довкола неї, розглядають; ті, хто сміливіші, беруть до рук. Джюнейт — один із них. Він узяв краба за те місце, де найзручніше брати (його можна