Читати книгу - "Шляхи свободи. Відстрочення"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я пані Вершу.
— Ага, дуже добре, пані!
— Можна ще його побачити?
— Та певно ж. Він там.
Пані Вершу підійшла до ліжка, глянула на його провалені щоки, запалі очі.
— Він так змінився, — сказала вона.
Двадцята тридцять в Жюан-ле-Пен, двадцять перша тридцять у Празі.
— Не відходьте від приймачів. Зараз буде передано надзвичайне повідомлення. Не відходьте від приймачів. Зараз буде передано…
— Кінець, — сказав Мілан.
Він стояв біля вікна. Анна нічого не відповіла. Нагнулася й почала збирати розбите шкло, складати найбільші камінці у свого фартуха і викидати їх у вікно. Лампа була розтрощена, в кімнаті було похмуро і стояли сині сутінки.
— А тепер, — сказала вона, — я гарно позамітаю тут.
Вона повторила: «Гарно позамітаю» і затремтіла.
— Вони все в нас відберуть, — плачучи, сказала вона, — вони все порозбивають, вони виженуть нас.
— Замовкни, — сказав Мілан. — Не плач, ради Бога!
Він підійшов до радіоприймача, обернув вимикач, і лампи засвітилися.
— Нічогісінько, — вдоволено сказав він.
І зненацька на всю кімнату пролунав механічний, трохи зарізкий голос.
— Не відходьте від радіоприймачів. Зараз буде передано надзвичайне повідомлення. Не відходьте від приймачів. Зараз буде передано…
— Слухай, — тремтячим голосом сказав Мілан, — слухай!
П'єр крокував сягнистою ходою. Мод дріботіла поруч, тримаючи під пахвою свої капці. Вона просто-таки нетямилася від щастя.
— Вони такі гарнюні, — казала вона йому. — Рюбі умре від задрощів; у Фезі вона придбала капці, та вони й наполовину не такі гарні, як ці. Крім того, це так зручно, підвівшись із ліжка, ти відразу влазиш у них і навіть не треба руками їх торкатися, тоді як із пантофлями стільки мороки. От тільки потрібно так робити, аби вони не спадали, гадаю, треба отак задирати великі пальці; нехай-но я поспитаю в готельної служниці, вона ж арабка.
П'єр знай мовчав. Вона стурбовано зиркнула на нього і сказала:
— Ти теж повинен був би купити такі капці, ти ж завжди ходиш босий по кімнаті; хіба ти не знаєш, що вони підходять і чоловікам, й жінкам?
П'єр зупинився просто посеред вулиці.
— Досить! — голосно сказав він.
Збита з пантелику, вона теж зупинилася.
— Що сталося?
— Вони підходять і чоловікам, і жінкам! — перекривив її П'єр. — Годі, годі! Ти добре знаєш, про що я думаю, слухаючи твою балаканину! І ти теж думала про це, — з притиском додав він. Потім облизнув губи й іронічно посміхнувся. Мод хотіла щось сказати, та глянула на нього й, похолонувши, завмерла.
— Тільки ніхто не хоче дивитися правді у вічі, — провадив він. — Особливо жінки: коли вони думають про одне, то швиденько починають теревенити про інше. Правда ж?
— П'єре, — не тямлячи себе од переляку, сказала Мод, — та ти з глузду з'їхав! Я нічогісінько не второпаю з того, що ти кажеш. Про що, тобі здається, я думаю? І про ти думаєш?
П'єр дістав з кишені книгу, розгорнув і тицьнув їй під носа.
— Про це, — сказав він.
То було фото скаліченого обличчя. В нього не було носа, на очах була пов'язка.
— Ти… ти купив оце? — приголомшено поспиталася вона.
— Авжеж, — відказав П'єр. — А що? Я — чоловік, я не боюся: мені хочеться глянути, яке в мене буде обличчя у наступному році.
Він помахав тим знімком у неї перед очима.
— Любитимеш мене отаким?
Їй страшно було збагнути, вона все віддала б, аби тільки він замовк.
— Відповідай! Любитимеш чи ні?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шляхи свободи. Відстрочення», після закриття браузера.