Читати книгу - "В пошуках Аляски"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Полковник знову корчить Наполеона,— зітхнула Аляска.
— Все добре,— сказав мені Полковник.— Тільки мовчи.
І ми увійшли — двоє у краватках, двоє в замурзаних майках,— і Орел вдарив молотком правосуддя по кафедрі, за якою сидів. Присяжні сіли в ряд за прямокутний стіл. Перед дошкою стояло чотири стільці. Ми сіли, і Полковник пояснив, що саме сталося.
— Ми з Аляскою курили біля озера. Зазвичай ми йдемо з території школи, але цього разу забули. Пробачте нас. Більше такого не трапиться.
Я не розумів, що відбувається. Але своє завдання я пам’ятав: сидіти прямо і мовчати. Один з хлопців подивився на Такумі й запитав:
— А ви з Голтером?
— Ми просто склали їм товариство,— спокійно відказав Такумі.
Хлопчина звернувся до Орла:
— Ви бачили, як вони курили?
— Я бачив лише Аляску, але Чип кинувся тікати, що здалося мені боягузтвом, як і теперішня скромність Майлза і Такумі,— сказав Орел, знову подивившись на мене Фатальним Поглядом. Мені не хотілося видатися винуватим, але витримати його погляд я не міг, і довелося дивитися на власні руки.
Полковник заскреготів зубами, ніби йому боляче брехати.
— Це правда, сер.
Орел запитав, чи хоче хтось із нас що-небудь сказати, потім — чи є у когось ще якісь питання, а потім відіслав нас за двері.
— Що це в біса було? — запитав я у Такумі, коли ми вийшли.
— Просто сиди тихо, Пампушечку.
Навіщо Аляска зізналася, якщо вже й так стільки разів ловилася? І Полковник, який просто-таки не міг дозволити собі серйозних проблем? Чому не я? Мене зловили вперше. І я втрачаю менше за всіх. За кілька хвилин вийшов Орел і жестом запросив нас повернутися в кабінет.
— Аляско і Чипе,— мовив один з присяжних,— вас засуджено до десяти годин праці — митимете посуд у їдальні, й від офіційного дзвінка батькам вас відокремлює всього одне порушення. Такумі й Чипе, в правилах немає заборони дивитися, як хтось курить, але суд зафіксує цей випадок і врахує його, якщо ви порушите правила іншим разом. Справедливо?
— Справедливо,— поспішно сказала Аляска з явним полегшенням. Коли я йшов до виходу, Орел перепинив мене.
— Не зловживайте своїми привілеями в нашій школі, юначе, бо пошкодуєте.
Я кивнув.
за вісімдесят дев’ять днів до
и знайшли тобі дівчину,— повідомила мені Аляска. Мені ніхто так і не пояснив, що сталося тиждень тому в суді. Але все це, здається, ніяк не вплинуло на Аляску, яка 1) перебувала в нашій кімнаті після відбою за зачиненими дверима і 2) курила, сидячи на поролоновій канапі. Аляска підіткнула під двері рушника, запевняючи нас, що так ніхто нічого не помітить, але я непокоївся — і через цигарку, і через «дівчину».— Мені залишилося тільки,— говорила Аляска,— переконати тебе в тому, що вона тобі подобається, а її — в тому, що їй подобаєшся ти.
— Важке завдання,— зауважив Полковник. Він лежав на горішньому ліжку й читав книжку на урок англійської. «Мобі Дик» Германа Мелвіла.
— Як ти можеш і читати, і розмовляти воднораз? — поцікавився я.
— Ну, зазвичай я не можу, але ні книжка, ні ваша розмова особливих інтелектуальних зусиль не вимагають.
— А мені подобається ця книжка,— мовила Аляска.
— Так,— Полковник усміхнувся і звісився з ліжка, щоб подивитися на неї.— Ще б пак. Великий білий кит — це метафора всього. А ти живеш усілякими претензійними метафорами.
Аляска лишалася незворушна.
— Отож, Пампушечку, то як ти ставишся країн колишнього радянського блоку?
— Е-е-е... Позитивно?
Вона струсила попіл у мій стаканчик з олівцями. Я спочатку хотів був обуритися, а потім передумав.
— Ти знаєш цю дівчину з уроків математики,— провадила Аляска.— Тихий голос і тягне голосні. Знаєш, про кого я?
— Ага. Лара. Сиділа у мене на колінах, коли ми в «Макдональдз» їздили.
— Правильно. Я пам’ятаю. Ти їй сподобався. Ти думав, що вона тихенько торочить про математику, а насправді вона хотіла дати на здогад, що мріє зайнятися з тобою палким сексом. Саме тому я тобі й потрібна.
— У неї чудові цицьки,— прокоментував Полковник, не відриваючись від свого кита.
— НЕ ПЕРЕТВОРЮЙ ЖІНОЧЕ ТІЛО НА ОБ’ЄКТ! — заволала Аляска.
— Вибач. Пругкі цицьки.
— Це не краще!
— Краще,— заперечив він.— «Чудові» — це оціночне судження про жіночу фігуру. А «пругкі» — просто констатація факту. Вони справді пругкі. Ну Господи!
— Ти безнадійний,— сказала Аляска.— Отож, вона думає, що ти симпатичний, Пампушечку.
— Приємно.
— Але це нічого не означає. Проблема в тому, що як ти почнеш з нею розмовляти, твоє бекання й екання — надійний шлях до катастрофи.
— Не будь така сувора з ним,— знову перебив Полковник, наче він — моя матуся.— Боже, анатомію кита я вже зрозумів. Можна вже далі, Германе?
— На ці вихідні Джейк приїздить у Бірмінгем, і ми влаштуємо потрійне побачення. Тобто потрійне з половиною, бо Такумі теж піде. Напруженість ситуації мінімальна. Ти нічого не зможеш зіпсувати, бо я повсякчас буду поруч.
— О’кей.
— А з ким іду я? — запитав Полковник.
— Зі своєю дівчиною.
— Гаразд,— погодився він, а потім незворушно додав,— тільки ми не дуже добре ладнаємо.
— Отже, у п’ятницю? У вас є плани на п’ятницю?
Я зареготався: ні у мене, ні у Полковника не було планів ні на цю п’ятницю, ні на всі наступні п’ятниці в нашому житті.
— Я так і подумала,— Аляска всміхнулася.— Чипе, нам час у їдальню — мити посуд. Боже, на які жертви я йду!
за вісімдесят сім днів до
аше потрійне-з-половиною побачення починалося нормально. Я сидів у Алясчиній кімнаті: щоб допомогти мені завести дівчину, вона погодилася випрасувати мені зелену сорочку,— і раптом з’явився Джейк. Біляве волосся до плечей, темна щетина на щоках і така собі фальшива аура лихого хлопчика, з якою легко зробити кар’єру моделі,— Джейк був саме такий гарний, як і очікувалося від Алясчиного хлопця. Вона стрибнула на нього й обхопила ногами. («Не дай Боже, хтось стрибне отак само на мене,— подумав я.— Я ж упаду»). Я чув, як Аляска говорила про поцілунки, але досі щеУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В пошуках Аляски», після закриття браузера.