Читати книгу - "Парадокс любові"

любовним інсценізаціям. Потайці повертається давній культурний песимізм, який оголошує людину незрілою, а отже такою, що не заслуговує на свободу. Тим часом дієслово «погоджуватися» має два значення: допускати й хотіти. Сказати «не заперечую» й «дуже цього хочу» — не те саме. В одному випадку ми визнаємо стерпним фактичний стан справ, в другому висловлюємо інтенсивне бажання. Можна примиритися з роботою, за яку платять копійки, якщо немає іншої, — треба ж їсти. Та чи скажемо ми, що робітники або службовці не згодні зі своїм становищем? Згодні, та із застереженнями і надією колись поліпшити його: їхнє «так» означає «може, й так», яке не передбачає імовірність розчарування чи наступну відмову. Ставити під сумнів будь-яку форму схвалення означає розглядати людину вічним рабом, якого змусили до упокорення.

Зрозуміло, що є предметом цієї суперечки: двоїста концепція свободи як суверенітету або як «усвідомлення необхідності» (Спіноза). З одного боку, ми ніколи не вільні, бо не всемогутні, навіть глибоко особисті рішення ухвалюємо під чиїмось впливом. Напевне, людські стосунки є замаскованими формами насильства. Навпаки, можна наголосити, що, погоджуючись, ми завжди не до кінця певні у власному бажанні: ми хочемо й не наважуємося, ці вагання схожі на гру світла й тіні, наша воля мусить увійти у змову зі злигоднями долі, щоб певніше їх обминути. Цілковита незалежність чи повне підпорядкування — жодне з цих понять не можна вважати вичерпним змалюванням людського приділення, тобто можливості, яка існує у кожного, вирватися з-під влади закону, соціального походження, характеру. Тим паче робити помилки й виправляти їх.

Якщо в людському спілкуванні все зводиться до співвідношення сил, то існує тільки примус, і ми живемо у вічному пеклі. Проте й ця критика не позбавлена внутрішньої суперечності: всі люди немовби закуті в пута, крім тих, які все це бачать і розвінчують цей маскарад. Як поталанило їм уникнути цієї загальної психологічної обробки? В такому вияві тверезої свідомості можна запідозрити незмірну гордоту: патерналізм людини, яка оголошує своїх сучасників рабами, заразом прирівнюючи їх до малих дітлахів, поєднується зі сліпотою того, хто розвінчує, адже він сумнівається у всьому, крім своєї недовіри. Він гадає, ніби промкнувся в самісінькі глибини людського серця, хоч насправді тільки поклав на музику власну наївність.

5) Поліція бажання

Декотрі феміністичні рухи, надто у Північній Америці, вже понад сорок років намагаються кваліфікувати звабу як злочин чи принаймні якось обмежити її. В установах, на підприємствах, в навчальних закладах передбачається дрес-код (жінки не повинні носити прозорий і тісний одяг), спіч-код (будь-який комплімент, пильний погляд, нескромний вислів розглядаються як початок сексуальних домагань), а внаслідок цього виникає напруга в стосунках поміж статями. Звідси й відоме кліше американських фільмів: скороварка на грані вибуху. Чоловік і жінка, що працюють разом, усвідомлюють, що поміж ними виникла взаємна приязнь. Вони подвоюють холодність у стосунках, навіть ображають одне одного, аж випадковий дотик штовхає їх на фатальний крок: вони жадібно кидаються одне на одного і, хекаючи, розпочинають шалену гонитву, а потім знову одягаються. Повертається погамоване бажання — сексуальність, що скидається на епілептичний напад[23]. Повторення тієї самої сцени, яка розігрується по-різному, стає кумедним і змушує з жалем згадувати давні фільми, де спокусі улягали з елегантністю. Підтекст цих сюжетних пружин: сексуальність — непереборне стремління, яке слід задовольнити і більше про нього не згадувати. Коли француз каже: «Кохаймося», англієць у серіалах та кінофільмах пропонує: «Let us have sex»[24]. Різниця не лише в семантиці, вона відбиває два погляди на світ: тут ідеться про нагальну тваринну потребу, таку саму, як і голод та спрага, а там про складний акт, який лежить в основі цілої еротики: кохання — наша дія, котра формує нас, радше витончена конструкція, ніж органічний витриск. З одного боку, свинство, з другого, церемонія.

В англосаксонських університетах кожна бесіда зі студентом (студенткою) повинна або записуватися на плівку, або відбуватися з відчиненими дверми. Наближення, якщо в ньому вгадується найменша двозначність, може стати приводом для скарги. Будь-який зв'язок між викладачем і студенткою, навіть повнолітньою і навіть із її згоди, призводить до звільнення викладача[25]. Підприємства присвоюють право втручатися до приватних розмов, якщо використані слова вважають сороміцькими або ж такими, що принижують людську гідність, здатними викликати ворожість оточення! Організують спеціальні семінари, де пропонують укладати «любовні угоди» поміж службовцями, котрі хочуть жити разом, щоб вони зобов'язувалися на випадок розлучення не виставляли компанії жодних претензій. Нагадаємо, що на початку 1990-х років один з університетів у штаті Огайо без успіху поширював хартію, яка регулювала інтимну близькість поміж студентами: від них зарання вимагалося перелічити в письмовій формі всі етапи, аж до дрібниць (доторкнутися до грудей, зняти кофтинку тощо) і зареєструвати цю програму в присутності відповідальної особи. У Франції, де сексуальні домагання на роботі та зловживання службовим становищем визнані правопорушеннями, дехто хотів би поширити ці принципи на людські стосунки загалом і домогтися покарання за квіпрокво, натяк, інсинуацію. Однак поки що країна опирається атмосфері морального маккартизму.

Немає сумніву, що брутальне ставлення до жінок посилюється разом зі зростанням їхньої незалежності, ще й надто, ми можемо стати свідками небаченого вибуху насильства, котре стане покарою жінкам за те, що вони підняли голову. Озлість декотрих чоловіків на жінок скидається на шалену реакцію рабовласників на скасування рабства. Ненависть до вільних жінок зростає в міру розширення їхньої свободи. Безглуздям було через це забороняти звабу: на щастя для нас і з волі самих жінок вона не здає позицій. У великому процесі боротьби за рівноправність вона теж відіграє свою роль: вона повинна заступити собою переконаність у праві на владу, бо згоди іншого в цьому випадку домагаються шляхом залицянь, а не силоміць. Одна моя студентка в Школі політичних наук, гожа дівчина із Квебека, японка за походженням, відверто зізналася, що її розчарували північноамериканські парубки, бо їхні стремління блокує турбота про сексуальну коректність. Вона збувала вакації в Італії, де її відкрито домагалися чоловіки, а їй вистачало певності в собі, щоб спекатися набридливих залицяльників. В той час, як у Сполучених Штатах співіснування статей постійно перебуває на грані вибуху, Європу рятує від цього лиха