Читати книгу - "Сон. Наука сну, або Пробудження після неспокійної ночі"

Експерти стверджують, що найбільше схильні до снів цього типу діти наймолодшого віку. Однак, як це часто трапляється в житті, здається, це також є питанням волі: існують різні методики, щоб навіювати їх, нехай навіть наше дитинство далеко позаду.

Стівен Лаберж[64] зі Стенфордського університету присвятив не одне десятиліття вивченню свідомих снів. Він відтворив чимало експериментів, подібних до дослідів Герна, написав на цю тему докторську дисертацію й 1981 року надрукував результати в одному спеціалізованому журналі. І відтоді не зупинявся. 1987 року він заснував The Lucidity Institute[65] — організацію, діяльність якої полягає в дослідженні цього типу снів і навчанні методик їхнього запам’ятовування й контролю їхнього змісту.

Тоді ж таки антрополог і письменник Карлос Кастанеда[66], воістину контроверсійний персонаж, якщо такі існують, також доводив існування «методик бачення снів». У «Подорожі до Ікстлана», третій з дев’яти його книжок про учнівство у дона Хуана Матуса, він оповідає, як цей чаклун відкрив йому, що сновидіння — це інші реальності, й пояснив, як використовувати їх для своєї вигоди.

Зі свого боку, різні фахівці зазначали, що ці методики могли б добре прислужитися в боротьбі з кошмарними снами: якщо, як у класичних випадках, нам сниться, нібито хтось переслідує нас або хоче заподіяти лихо, ми б могли проникнути в цей сон і змінити його на свій розсуд. Звичайно, щоб навчитися цього, потрібен час, але ми нічого не втрачаємо, якщо спробуємо.

Деякі докази свідомості

Одна з найперших запропонованих Лабержем, тоді ще студентом, методик дістала назву MILD (абревіатура від mnemonic induced lucid dream — мнемонічна індукція свідомого сну). В ній він пропонує чотири кроки, щоб мати свідомий сон. Перший полягає в тому, щоб пригадати якомога докладніше недавні сновидіння. Другий пов’язаний з наміром: сновидець повинен поставити собі за мету, щоб наступного разу, коли засне, він пам’ятав, що спить. На третьому етапі він повинен уявити, як би змінився його недавній сон, якби він знав, що спить. І нарешті, він мусить повторювати останні два кроки, поки засне. Крім того, Лаберж уточнює, що найкраще застосовувати цю методику в ту мить, коли ми пробуджуємося від якогось сну й наміряємося заснути знову.

Інші дослідники провели чимало експериментів з різними методиками контролю снів — від пізнавальних операцій до застосування зовнішніх спонук, таких як, приміром, вмикання світла під час REM-фази. Один із дослідів полягає в тому, щоб удень регулярно запитувати себе, чи ми не спимо? Для цього можуть бути корисними також пошуки якогось «тотема» чи чогось іншого, що ототожнювалося б із реальністю. Згодом, уже під час сну, ключ полягає в ідентифікації внутрішніх або зовнішніх ознак, незвичайних чи неможливих у реальності подій, які б указували нам на те, що ми спимо.

Щось таке відбувається у стрічці Inception (у латиноамериканському прокаті «Походження»). Персонажі цього фільму, головну роль в якому виконав талановитий і чарівний Леонардо Ді Капріо, мають здатність поділяти сновидіння з іншими людьми й блукати їхніми несвідомими витворами, щоб вкрасти якусь інформацію або спробувати вплинути на їхні рішення. Ці блукачі в сновидіннях завжди мають при собі якийсь тотем: відомий тільки їм амулет, що дозволяє зрозуміти, де вони перебувають — уві сні (власному або чужому) чи в реальності.

Своєю чергою, існує тібетська традиція, яка пропонує методику нового входження в сон після того, як ми прокинулися. Багато хто міг би сказати: «Мені наснилося щось прекрасне! Я хочу повернутися!» Подейкують, нібито, щоб досягти цього, ми, розплющивши очі, повинні лічити, аж поки заснемо знову: так ми залишаємося в свідомому стані й можемо повернутися в ситуацію, створену нашим мозком.

Усе саме так, як ви прочитали: здається, ми можемо змінювати, принаймні почасти, зміст наших снів. Отже, якщо вам не подобаються місця, куди вас уночі заводить ваша голова, спробуйте застосувати якусь методику, і годі мучитися! (Потім розповісте нам, як усе було.) В кожному разі не завадить також прислухатися до того, що каже людина в непритомному стані, а для цього, панове, немає іншого виходу, як вдатися до терапії.

А от якщо ви волієте не знати, існуєте насправді чи це лише примарний сон, вам доведеться вчинити як персонаж Ді Капріо в Inception та обрати власний тотем. У такий спосіб ви перевірите, чи справджуєте своє заповітне бажання, чи невдовзі прокинетеся.

Оскільки ми не маємо остаточної відповіді на цей споконвічний екзистенційний сумнів, пропонуємо вам натомість коротке оповідання китайського філософа Чжуанцзи[67], відтворене Борхесом, Сільвіною Окампо[68] та Біоєм Касаресом[69] в «Антології фантастичної літератури»:

Сон метелика

Чжуанцзи наснилося, нібито він метелик. Прокинувшись, він не знав, хто він: Чжуанцзи, якому наснилося, нібито він метелик, чи метелик, якому сниться, нібито він Чжуанцзи.

6. Познач мені ритм

Сновидець — це той, хто може знайти свою дорогу лише при місячному сяйві, і його прокляттям є те, що світанок він бачить раніше за інших людей.

Оскар Вайлд

Наперед визначені розклади

Щоразу, коли нам треба прокинутися, щоб виконати якусь повинність, ми вдаємося до ненависного предмета — будильника, який багато хто міг би назвати найжахливішим винаходом людства (хоча справжнім щасливчикам вдається замінити його дзвінком якогось приятеля або члена родини, щоб почути любий голос). Іще не оговтавшись від сну, ми приймаємо душ, снідаємо і взагалі виконуємо щодня одні й ті самі рутинні дії.

Ба навіть більше: і не маючи на руці годинника, ми, якщо нас запитають, котра година, відповімо доволі точно. Адже в нашому тілі є механізм, що регулює наш час і — окрім усього іншого — визначає, коли прокидатися, коли снідати й коли засинати.

Саме тому ми часто прокидаємось, як зазвичай, хоча перебуваємо у відпустці або не мусимо нікуди йти. Через кілька хвилин згадуємо, що сьогодні неділя, і — якщо пощастить — засинаємо ще на якийсь час. Ті, хто й досі втішається юним віком, цим дивним скарбом[70], здатні лягати спати, коли сонце ще стоїть високо в небі, й без проблем прокидатися в годину підобіду, однак люди, для яких етап дискотек залишився позаду, либонь, свідомі того, що вже мають більш-менш визначений ритм.

Для багатьох цей ритм — лише питання звичок, адже людина — тварина, залежна від повадок. Утім, матері затятих опівнічників теж мають деяку слушність, коли закидають їм, мовляв, ніч створена для спання, а день — для життя. Кинути трохи