read-books.club » Сучасна проза » Девід Копперфілд 📚 - Українською

Читати книгу - "Девід Копперфілд"

373
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Девід Копперфілд" автора Чарльз Діккенс. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 16 17 18 ... 271
Перейти на сторінку:
пробую ще раз. Але щодо другого пункту — мені не щастить, бо я таки дуже дурний. Я спотикаюся раніше, ніж доходжу до старого місця, і там, де я перед цим знав усе добре, я зупиняюся подумати. Але мені не вдається думати про урок. Думаю я про те, скільки тюлю пішло на чепець міс Мердстон, скільки коштує халат містера Мердстона. Міркую про всілякі сміховинні питання, що до них не маю та не хочу мати ніякого діла. Містер Мердстон робить нетерплячий рух, на який я вже давно чекаю. Міс Мердстон повторює його жест. Мати покірно поглядає на них, закриває книжку і відкладає її вбік, як нестачу, яку мені доведеться сплатити після завершення інших справ.

Незабаром накопичується ціла купа таких нестач. Вона росте, наче снігова брила. Що більшою стає ця купа, то дурнішим стаю я. Справа вже безнадійна, я поринаю в безодню непорозумінь. Втрачаю будь-яку надію викараскатися звідси та віддаюся своїй долі. Щоразу, варто мені помилитися, ми з матір’ю безпорадно дивимось одне на одного. Цей погляд справді пригнічує. Але найжахливіший момент настає тоді, коли мати, думаючи, що ніхто не стежить за нею, намагається підказати мені легкими рухами своїх вуст. У такому випадку міс Мердстон, якій тільки цього й треба було, проголошує низьким грізним голосом:

— Кларо!

Моя мати здригається, червоніє і слабко всміхається. Містер Мердстон підводиться з крісла, забирає книжку, жбурляє її в мене або б’є мене нею по вухах і виштовхує з кімнати.

Навіть коли я вивчив свій урок і щасливо здав його, то й тоді на мене чекає катування у вигляді страшного математичною завдання. Його спеціально для мене винаходить і виголошує містер Мердстон. Починається воно так: «Я йду до торговця сирами та купую за готівку п'ять тисяч подвійних глочестерських сирів по чотири з половиною пенні за штуку…»

По цих словах на обличчі міс Мердстон світиться неймовірна радість. Я упріваю над цими сирами без жодного результату аж до обіду. За цей час я стаю справжнім мулатом, вимастившись аспідом з дошки. Тоді мені дають тільки шматочок хліба на додаток до тих сирів. На цілий вечір я потрапляю в немилість.

Тепер, такий довгий час потому, мені здається, ніби мої нещасні заняття зав­жди проходили саме так. Я міг би вчитися дуже добре, коли б не Мердстони. Але Мердстони впливали на мене, наче дві гадюки зачаровували бідолашну маленьку пташку. Коли я навіть так-сяк здавав свої уроки вранці, то не вигравав нічого, крім обіду; міс Мердстон не могла бачити мене без діла, і коли я закінчував свою роботу, сувора леді звертала на мене увагу свого брата, кажучи:

— Кларо, люба моя, нічого немає кращого від праці. Займіть чимось вашого хлопця.

I мене відразу саджали за новий урок. Небагато міг я розважитися з дітьми мого віку. Понура релігія Мердстонів вважала всіх дітей кублом гадючок, які заражають одне одного.

Під впливом такого виховання, яке тривало, мабуть, місяців шість, коли не більше, я став, природно, понурий, тупий і злостивий. Цьому допомагало також усвідомлення того, що мене все більше віддаляли від моєї матері. Мабуть, я зовсім отупів би, коли б не одна обставина.

Річ була ось у чому. Мій батько залишив по собі невеличку збірку книжок у маленькій кімнаті нагорі, до якої я міг вільно ходити (вона була суміжна з моєю), і куди ніхто інший в нашому домі ніколи не заглядав. З цієї благословенної маленької кімнати з'являлись і складали мені компанію славнозвісні гості — Родерік Рандом, Перегрін Піккль, Гемфрі Клінкер, Том Джонс, Векфільдський священик, Дон Кіхот, Жіль Блаз, Робінзон Крузо та ще десятки відважних героїв. Вони та ще «Тисяча і одна ніч» і «Чарівні казки» живили мою фантазію та надію на те, що існує ще щось, крім цього місця й цього часу. Вони не завдавали мені ніякої шкоди, бо того, що було в них шкідливого, я просто не розумів. Мені навіть дивно тепер, як міг я знайти час серед сумлінного навчання і виправлення незграбних помилок читати всі ті книжки. Я забував свої маленькі лиха (які були великими лихами для мене), бо уявляв себе в ролі своїх улюблених героїв, а містера і міс Мердстон — в ролі злих персонажів своїх книжок. Цілий тиждень я був Томом Джонсом (дитячим Томом Джонсом, найневиннішим створінням!). Я склав собі власне уявлення про Родеріка Рандома і цілий місяць ототожнював його з собою. Жадібно перечитував кілька томів подорожей і мандрівок, — забув тепер, які саме то були книжки, — день у день залишав подумки наш будинок, озброєний старою колодкою для взуття, і уявляв себе якимсь капітаном королівського британського флоту: мене оточили дикуни, і я вирішив дорого продати своє життя. Капітан ніколи не втрачає своєї гідності, його ніколи не били по вухах латинською граматикою. Не можу цього сказати про себе. Але капітан був капітаном і героєм, незважаючи на всі граматики всіх мов світу, мертвих і живих.

Це було єдиною моєю втіхою. Як пригадаю це, перед очима одразу постає картина одного літнього вечора, коли хлопці гралися на кладовищі, а я сидів на ліжку, захоплено читаючи. Кожна сусідська клуня, кожен камінь у церкві, кожен фут кладовища здавалися мені якось пов’язаними з цими книжками і заступали в моїй уяві якісь предмети, уславлені цими книжками. Я бачив, як Том Прайс вибирався на дзвіницю нашої церкви; я підстеріг Страпа, коли він з торбиною за плечима зупинявся відпочити біля нашої садової хвіртки; певно знаю, що командор Траньйон зустрічався з містером Пікклем в одній з кімнат нашого сільського шинку.

Читач може тепер зрозуміти не гірше за мене, яким я був у той момент свого життя, про який оце зараз розповім.

Одного ранку, зійшовши з книжками під пахвою до вітальні, я побачив, що моя мати виглядає стурбовано, міс Мердстон — суворо, а містер Мердстон прив’язує щось до батога, гнучкого й довгого батога. Коли я увійшов, він закінчив роботу і свиснув батогом у повітрі.

— Кажу вам, Кларо, — промовив містер Мердстон, — мене самого так частенько сікли!

— Авжеж, ще б пак, — встряла міс Мердстон.

— Звісно, моя люба Джейн, — слабко пролепетала моя мати, — але... ви думаєте, що це добре вплинуло на Едварда?

— А ви думаєте, що це погано вплинуло на Едварда, Кларо? — понуро перепитав містер Мердстон.

— Ось у чому річ! — сказала його сестра.

На це моя мати спромоглася тільки відповісти:

— Звісно, моя люба Джейн!

Я відчув, що особисто зацікавлений у цій розмові, та збентежено глянув на містера Мердстона, чий гострий погляд спинився на мені.

— Ну, Девіде, — сказав він, зловісно виблискуючи очима, — ти сьогодні мусиш бути значно уважнішим, ніж завжди.

Він іще раз свиснув батогом у повітрі і, закінчивши ці приготування, з виразним поглядом поклав його біля себе та взявся до книжки.

Такий початок дуже освіжив мою пам'ять. Я відчув, як слова уроку вислизають від мене вже не поодинці і не рядок за рядком, а відразу цілими сторінками. Я спробував був затримати їх; але вони начебто, коли можна так висловитися, прив'язали до ніг ковзани і мчали геть від мене

1 ... 16 17 18 ... 271
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Девід Копперфілд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Девід Копперфілд"