Читати книгу - "Вершник без голови"

Як багато обіцяють уже самі назви романів та повістей Майн Ріда! «Мисливці за скальпами», «Вершник без голови», «Стежка війни», «Морське вовченя», «Сигнал лиха», «Смертельний постріл» – у кожній з цих назв уже приховано натяк на зміст роману. Як не прочитати книжку з такою принадною назвою!

Незвичайне обличчя дивиться з портретів Майн Ріда: сміливе розкрилля брів, широко поставлені веселі й молоді очі, вперте підборіддя, довгі вуса, лев'яча грива волосся. Відвага, розум, благородство – ось про що говорить це обличчя. Людина з таким розумним і енергійним обличчям мала прожити цікаве життя, сповнене пригод, їй було про що розповісти.

Томас Майн Рід народився 1818 року в Ірландії, в сім'ї священика. Батько хотів прилучити сина до свого діла, проте юнака не вабила духовна кар'єра. Взаємини з батьком зіпсувалися. Покинувши осоружну школу, Томас поїхав з батьківщини, вірячи, що сам виб'ється в люди і знайде собі діло до душі.

Це було 1840 року. Майбутній письменник вирушив до Америки, куди масами виселялись його знедолені співвітчизники ірландці, гнані голодом і утисками англійців, що порядкували в Ірландії.

Батьківщина Майн Ріда давно перебувала під англійським пануванням. Ірландію називали першою колонією Англії. Але ірландці не припиняли боротьби за свободу. Багато хто з них загинув, багато хто мусив назавжди залишити рідний Смарагдовий острів, як навивали вони його в своїх переказах і піснях. Та навіть ті, кому довелося здобувати собі гіркий хліб на чужині, до кінця життя лишалися патріотами, допомагали таємним ірландським організаціям, що провадили далі боротьбу проти англійського ярма.

Тяжка доля батьківщини, страждання та надії ірландського народу, його література хвилювала й тривожила юнака.

Від'їжджаючи до Америки, він ніс у своєму серці ненависть до гноблення й насильства, любов і повагу до тих, хто боровся проти них.

Один з його ранніх віршів дає уявлення про те, з якими почуттями залишав він батьківщину:

Мій острове, я люблю тебе...

Я люблю вас, співвітчизники, але не можу лишитися з вами.

Чужинець обернув мій дім на пекло – і я не хочу

Бути прохачем під дверима багатія...

В Новому Світі молодий Майн Рід сподівався знайти свою долю, здобути багатство. Про це мріяли в ті роки багато наївних молодих людей, які вірили поголосу, що Америка – золоте дно.

То був час бурхливого економічного розвитку США. Американські капіталісти й плантатори прагнули захоплювати нові землі, нові ринки. Вони заволоділи Луїзіаною і Флорідою, які донедавна належали Іспанії й Франції. Тепер кордон США впритул підступив до Мексіки, територія якої на той час майже вдвічі перевищувала її теперішні межі.

На Півночі американські шукачі золота й хутра просувалися до Аляски. Шалена гонитва за наживою, нещадна експлуатація і знищення цілих народів, що вимирали від хвороб, непосильної праці й алкоголю, – ось чим було позначене просування американських колонізаторів уздовж берегів Атлантичного й Тихого океанів. Влада долара встановлювалась на всьому материку – від швидко зрослих міст промислової і торгової Півночі до жалюгідних селищ шукачів золота, що виникали там, куди ще недавно не ступала нога білої людини.

У січні 1840 року Томас Майн Рід висадився в Новому Орлеані, гомінкому й багатому місті плантаторського Півдня, в цьому «американському Парижі», як часом називали його бундючні південці.

Строкате й неспокійне було життя цього міста в ті роки. Тут ще доживали свій вік салони французьких поміщиків-колоністів, недавніх господарів Луїзіани. Галасливі компанії діловитих янкі, що насаджували в Луїзіані свої порядки – суд Лінча, револьверну стрілянину, пияцтво й гучні афери, – успішно вершили тут свої темні діла. Місто наводнювали юрби авантюристів усіх національностей, приваблені великими комерційними операціями південного порту й можливістю пристати до якоїсь ризикованої розбійницької експедиції проти індіанців чи мексіканців. Новий Орлеан був одним з найбільших центрів работоргівлі, одним з опорних пунктів американських спекулянтів, які жадібно прагнули дістатися до найвіддаленіших куточків Американського континенту й заволодіти всіма багатствами.

Близько була й Мексіка. В Новому Орлеані жило багато мексіканців; серед них траплялись і політичні емігранти, що шукали в США притулку. В самій Мексіці точилася відчайдушна боротьба за владу між кількома партіями, з яких жодна не представляла на той час інтересів народу.

У житті Нового Орлеана різко давалися взнаки політичні, економічні, класові й національні суперечності. Впадали в око контрасти кричущих злиднів і розкоші, цілковитої безправності «кольорових» і брутальної сваволі «білих». Мисливець або мандрівний торговець, що за довгі місяці, а то й роки, збив собі сякий-такий капітал, за хвилину втрачав свої заощадження в картярських кублах, де орудували шулери, які вигравали шалені гроші, а потім пускали їх за вітром у розпусній гульні.

Двадцятидворічний юнак з глухої ірландської провінції, вихований у дусі англійської і французької романтичної літератури 30-х років XIX століття, опинився в самому вирі цього відчайдушного й небезпечного життя.

Було з чого розгубитися. Й не такі досвідчені люди не витримували, кидалися навздогін за примарою багатства, марнували свої сили й гинули від випадкової кулі, від жовтої пропасниці, від алкоголю.

Не так сталося з Майн Рідом. Він скоро зрозумів, що його надії на швидке збагачення сміховинні. Щоб жити, треба було працювати. Юнак пройшов сувору школу повсякденної, впертої боротьби за існування. До чого тільки не брався Майн Рід у ті роки – з 1840 до 1843-го! Він намагався стати торговцем, але, певна річ, швидко прогорів; служив на плантації, де міг навіч побачити страшне життя чорних невільників; був актором, шкільним учителем. До тих-таки років відносяться його далекі мандрівки по великих річках, пустелях і плоскогір'ях Південних штатів і Мексіки.

Ось де відкрився перед ним величезний, багатобарвний, незвіданий світ, такий не схожий на салони й нетрі Нового Орлеана, ані на тихе ірландське містечко, де почалося його життя! Він побачив не займану людиною землю, де паслися стада бізонів і табуни диких коней – мустангів; побачив старі іспанські міста, колись неприступні й грізні для околишніх індіанців, а тепер майже безлюдні чи перетворені на руїни. Траплялись йому руїни й ще давніших індіанських городищ, зруйнованих за три століття до того іспанськими завойовниками, які кружляли по цих місцях, одержимі жадібною мрією знайти Ельдорадо – Країну Золота, і, не знайшовши її, піддавали вогню та мечу індіанські селища.

І тепер там точилася